МЕНЮ

Європа змін

Наталя ІЩЕНКО
31 липня, 2019 - 13:05
Що чекає Україну після оновлення керівних органів ЄС

Після обрання нового складу Європейського парламенту та оновлення всього керівного складу ЄС стало зрозуміло — революційних змін, яких побоювалися міжнародні аналітики, не сталося. Хоча політичний спектр представлених у Європарламенті сил дійсно змінився, ставши більш строкатим та радикальним, ніж зазвичай, поки що нові реалії призвели хіба що до більш тривалого та непередбачуваного процесу обрання брюссельського керівництва. Але врешті-решт було знайдено типовий євробюрократичний компроміс, і всі керівні посади обійняли класичні «старі політики», як сказали б в Україні.

Головою Європарламенту обрано італійця Давида-Марію Сассолі, що представляє другу за величиною фракцію соціалістів і демократів. Пропрацювавши більш ніж 20 років журналістом, він став депутатом Європарламенту в 2009 році за списком лівоцентристської Демократичної партії. З тих пір Сассолі не розлучається із мандатом ЕП.

Нова керівниця Європейської комісії Урсула Фон дер Ляєн представляє німецький Християнсько-демократичний союз — партію Ангели Меркель. Очолювала міністерство оборони. Цікаво, що Фон дер Ляєн — спадкова євробюрократка: її батько Ернст Альбрехт обіймав керівні посади в Єврокомісії з моменту її заснування в 1958 році.

Глава Центрального банку Єврозони француженка Крістін Лагард переходить на нову посаду з поста керівника Міжнародного валютного фонду.

Європейську раду очолить прем’єр-міністр Бельгії Шарль Мішель з центристською фракції Альянсу лібералів і демократів.

Верховним представником Європейського Союзу у закордонних справах і політиці безпеки стане народжений у Каталонії, але противник каталонського сепаратизму іспанець Жозеп Боррель. Він представляє соціалістів і зараз обіймає посаду міністра закордонних справ Іспанії.

Зміна голови Єврокомісії відбудеться 31 жовтня цього року, коли закінчуються повноваження її поточного складу, 1 листопада почне роботу новий глава Європейського центрального банку, 1 грудня зміниться голова Європейської ради і глава європейської дипломатії. Спікер Європарламенту вже приступив до своїх обов’язків відразу після обрання 3 липня.

Як бачимо, жодних нових обличь і тим паче ніяких радикалів у керівництві ЄС немає. Це означає тільки одне — різких рухів від Євросоюзу чекати не варто. Разом з тим, Європа змінюється. І не всі зміни мають сподобатися українцям.

Насувається відкриття «Північного потоку-2», по якому російський газ піде до Європи, оминаючи Україну. Незважаючи на всі очевидні гібридні загрози, Німеччина — і особисто Меркель — є жорстким лобістом «газпромівського проєкту». Берлін зробив ставку на розвиток відносин із РФ, це треба визнати і врахувати.

Німкеня Урсула Фон дер Ляєн, нова очільниця вищого органу виконавчої влади ЄС, Єврокомісії, раніше не демонструвала проросійських поглядів. Але вона є людиною з політичної сили Меркель, і навряд чи її політична позиція буде протилежною «політиці партії».

Настрої щодо необхідності поліпшення відносин із Москвою вже призвели до повернення російської делегації до Парламентської асамблеї Ради Європи. Фактична РЄ відмовилася від продовження попередньої санкційної політики, при чому під тиском як раз Німеччини. Навряд ЄС тепер теж кинеться скасовувати санкції проти РФ, але і посилення санкційного тиску навіть у разі загострення ситуації на Донбасі, чи в разі відмови росіян від виконання якихось раніше досягнутих домовленостей чекати теж не варто.

Пом’якшення позиції Брюсселю щодо Москви можна чекати і з іншої причини. На сьогодні вихід Великої Ббританії з Європейського Союзу здається невідворотним — новий глава британського уряду Борис Джонсон обіцяє, що Brexit відбудеться у будь-якому разі в заплановані терміни, навіть без угоди з ЄС. Євроcоюз без «Туманного Альбіону» стане більш толерантним та терпимим до путінської Росії —  достатньо порівняти позиції Лондона, Берліна та Парижа під голосування в ПАРЄ, щоб зрозуміти, про що йдеться.

Фактично Євросоюз, в якому ніхто не може оскаржити лідерство Німеччини та Франції, стає змістовно іншим об’єднанням. Про толерантність до РФ ми вже згадали. Але нас із великою вірогідністю чекає і інша неприємна корекція європолітики — відмова від розширення на невизначений термін.

Ангела Меркель — палкий прихильник прийому до лав об’єднаної Європи «перших у черзі» країн Західних Балкан йде з політики. Неформальним лідером євроспільноти залишається Еммануель Макрон, але французький президент виступає проти збільшення членів Європейського Союзу до проведення реформ всередині ЄС (які ще й не розпочиналися).

На Західних Балканах впевнені, що процес євроінтеграції країн регіону загальмується, або взагалі припиниться. Якщо така думка панує в державах, що є офіційними кандидатами на членство в Євросоюзі (Албанія, Північна Македонія), то що вже казати про Україну, яка не має статусу навіть потенційного кандидату (яким є, наприклад, частково визнане Косово)?

До речі, косовське питання, здається, знов повертається в порядок денний ЄС. Шість років тому офіційний Брюссель змусив Белград та Приштину підписати компромісний мирний договір (багато в чому схожий на Мінський). Але його імплементація не те що не буле завершена, а багато в чому навіть не починалася. По суті, можемо вже відверто казати про провал мирного плану ЄС для Косова / Сербії. В цієї ситуації Брюссель може або припинити перейматися косовською проблемою в попередньому об’ємі, або посилити тиск на Белград та Приштину для досягнення компромісу, або розпочати пошуки нових варіантів розв’язання конфлікту. Для України цей кейс має особливе значення — спроби євродипломатів помирити сербів із косоварами дасть уявлення про те, як саме брюссельські миротворці будуть діяти, якщо остаточно «зависне» виконання Мінських домовленостей.

Поки що точно ясно: тиск на Київ з боку Брюсселя буде посилюватися, на Москву — послаблюватися. Європейці вимагатимуть досягнення сталого миру на Донбасі (за будь яку ціну?) та не будуть педалювати питання Криму. Повторення «зради ПАРЄ» навряд чи відбудеться, але і «теплої ванни» чекати не варто.

Інший прогноз — ЄС припинить на офіційному рівні надавати Україні обіцянки про можливе членство, якщо гору дійсно візьмуть настрої а-ля Макрон. Впадати в європесимізм ще зарано, а й уважно стежити та аналізувати настрої всередині Євросоюзу точно варто. І не тільки стежити, а й просувати тези про Україну як невід’ємну частини Європи, в Брюсселі, Берліні, Парижі, Амстердамі... Тому що, врешті-решт, так воно і є.