«ЄС виявився слабким гравцем»

Днями уряди Німеччини та Франції внесли компромісні поправки до Газової директиви ЄС, що одразу підтримав Комітет постійних представників держав — членів організації, повідомляє DW. Зміни передбачають, що відповідальною за застосування правил ЄС буде країна, де газопровід приєднується до газотранспортної системи (ГТС) Євросоюзу. Таким чином, це дозволить Берліну бути головним переговірником з Москвою щодо будівництва газопроводу «Північний потік-2», пише AFP. Остаточно затвердити зміни ще мають Рада ЄС і Європарламент.

РЕАКЦІЇ

«Схоже, що Німеччина з благословення Парижа може проігнорувати стурбованість держав Центральної та Східної Європи, ризик санкцій із США та поставити інтереси Німеччини понад інтересами загальної безпеки всього ЄС. Це було б лякаючою демонстрацією впливу Володимира Путіна на європейську політику, що розділяє її єдність, та ігнорування, недотримання Ангелою Меркель, а також Еммануелем Макроном головного принципу європейських країн — Multilateralismus (багатостороннього консенсусу. — Ред.)», — так прокоментувала новину депутат Європарламенту Ребекка Гармс.

«Ніякої паузи хоча б для пристойності: не минуло й дня після того, як Ангела Меркель з використанням всіх своїх важелів і ресурсів продавила рішення щодо Північного потоку-2, подолавши опір багатьох країн Євросоюзу, як Москва почала тиснути на Україну з газового питання, — написав у Facebook німецький журналіст Борис Райтшустер і додав: — І це все відбувається через вісімдесят років після пакту Гітлера — Сталіна, в якому два диктатори поділили Східну Європу між собою. Цікаво хіба що, а де ж протест в «кращій Німеччині всіх часів», яка ніби як очистилася від ганебних сторінок своєї історії?»

«День» звернувся до експертів з проханням прокоментувати домовленість Німеччини та Франції і розповісти, які загрози може нести те, що Берлін буде головним переговірником з Москвою щодо «Північного потоку-2».

Михайло ГОНЧАР,  президент Центру глобалістики «Стратегія ХХI»:

— Так званий компроміс здійснюється за рахунок інтересів інших країн-членів ЄС, які не задоволені проектом «Північний потік-2». І звичайно, за рахунок ігнорування інтересів України всупереч статті 274 Угоди про асоціацію між Україною і ЄС та країнами-членами.

Щодо наслідків цього рішення, то я би поки що не малював апокаліптичного сценарію, хоча в принципі німецька сторона розраховує на те, що за допомогою так званого компромісного способу питання «Північного потоку-2» буде закрите з точки зору того бути йому чи не бути.

Але попереду ще певний процес формалізації цього компромісу. Він полягає  в тому, що на основі домовленості має відбутися процедура її опрацювання та узгодження через Європарламент, який відомий своїми анти-північнопотоківськими настроями. Більше того,  Європарламент минулого року прийняв дуже жорстку резолюцію проти «Північного потоку-2». Тому зараз на основі так званих компромісних формулювань має відбутися в тристоронньому форматі тріалог представників Європейської Ради, Єврокомісії та Європарламенту, в результаті чого процедурно проект документу буде направлений на розгляд Європарламенту. Але важливо, щоб Європарламент, каденція якого закінчується 20 квітня цього року, встиг розглянути його. І навіть після розгляду питання буде далеко не вирішене, оскільки потім документ буде доопрацьований до остаточного вигляду Європейською комісією і знову надісланий до Європарламенту для остаточного затвердження. Але це вже буде восени, і це вже буде інший склад Європарламенту, який буде переобраний у травні. Тому ставка росіян і німців робиться на те, що процедурно всі ці поправки не встигнуть пройти. Через різні механізми зволікань їх можна «провалити».

А у разі, якщо вони і пройдуть, запропонований механізм працюватиме на користь «Північного потоку-2», і не стільки з точки зору бути йому чи не бути, скільки з точки зору його унормування. Це вже питання, пов’язане з тим, що функціонування газопроводу відповідно до третього енергопакету буде прерогативою Німеччини, а не всього ЄС. Адже ця поправка надає цій країні ексклюзивні права, оскільки вона приймає цей газопровід. Це те, що я називаю «принцип Орвелла», описаний у його відомому творі «Колгосп тварин»: на фермі всі тварини рівні, але є рівніші. Це спрацьовує якраз щодо ЄС і, зокрема, Німеччини. Тобто всі країни-члени — рівні, але є рівніша — Німеччина, у даному випадку разом з Францією.

— Вразі добудови «Північного потіку-2», наскільки це розв’яже руки Росії? Адже на російських телеканалах вже не приховують, що планують після його побудови...

— Розв’яже, але не сильно. Не можна сказати, що він сильно зв’язує і зараз. Ще навіть не встигли закінчитися перипетії навколо «Північного потоку-2», ще американці не сказали свого останнього слова, а російські пропагандисти вже говорять про те, що «как только введем в эксплуатацию, грохнем Украину». Це вже звучить і не тільки на рівні пропагандистських каналів. Тому треба все оцінювати належним чином, беручи до уваги все, що вони говорять: те що у них на язиці, те й на умі.

Варто також додати, що наша дипломатія в ці останні дні, на жаль, ніяк себе не проявила. Тому що в нас є стаття 274 Угоди про асоціацію, яка чітко говорить про те, що ЄС має враховувати наш наявний вільний газотранспортний потенціал. Тому позиція ЄС мала би полягати не тільки в тому, як задовольнити німецько-французькі амбіції, а з урахуванням Угоди про асоціацію вести мову про те, що ЄС має враховувати вільні потужності ГТС України для додаткового транзиту газу в Європу. І по ідеї ситуація мала б бути такою, що ЄС дає добро на «Північний потік-2» тоді, коли не вистачає потужностей ГТС України, а вільні якраз газотранспортні потужності, які за обсягом дорівнюють потужності «Північного потоку-2». Але ми бачимо, що ЄС в цій ситуації виявився абсолютно слабким гравцем і не зміг імплементувати поправки, ініційовані Румунією та Польщею, в належному вигляді. Тож по-суті вони пішли з «франко-німецькою корекцією».

Андреас УМЛАНД, експерт Інституту атлантичної для євро співпраці в Києві:

— Поки що це вирішення усередині Поради ЄС, і не погоджена загальна позиція ЄС. Його ще потрібно погоджувати з Єврокомісією і Європарламентом. Можливо, буде ще модифікація або, принаймні, дискусія.

Але якщо Німеччина дійсно буде парламентером, це просто буде формалізація раніше неформальної ситуації, що Берлін несе головну частку відповідальності за це.

Що стосується погроз, то це порушує геоекономічний баланс в Східній Європі. Друга вітка «північного потоку», яка зараз будується, ще більше підриває відносний баланс між Україною і Росією. Дійсно, це ризикованіший проект для всієї Європи, чим це представляють в Германії. Хоча можна було чекати, що після подій 2014 роки до таких проектів будуть обережніше відноситися, тепер, на жаль, другий такий проект завершується.

— Чому Берлін продовжує ігнорувати стурбованість України, США, Польщі, Литви і інших європейських країн?

— Тому що з точки зору Німеччини, це економічний проект. Навіть є думка, що приватні компанії прошли бюрократичну процедуру затвердження цього проекту, і західна політична система не передбачає, аби уряд втручався в зовнішньоекономічну діяльність приватних компаній.

До того ж Північно-східна земля Німеччини, куди приходить цей «Північний потік», економічно виграє від проекту. Там з’являються інвестиції, робочі місця, податкові доходи. І для них інтереси України або Польщі дуже далекі. Позиція цієї землі усередині Німецької Федерації має досить велику вагу і не може бути просто так здолана.

У Україні вважають, що це все недоречно і скандально, але якщо взагалі поглянути на зовнішню політику, геополітику, то часто трапляється так, що економічні інтереси беруть гору, і Україна не обмежує в даним момент свою торгівлю з Китаєм, хоча там теж — великі порушення прав людини, анексований Тибет і там пригнічується місцеве населення. Багато країн не обертають на цю увагу. Ця логіка вживання економічних заходів в політичних інтересах інших країн не дуже поширена, і санкції є екстраординарним інструментом, який рідко застосовується.

— Чи усвідомлює Берлін наскільки «Північний потік-2» розв’яже руки Путіну в Україні і в інших європейських країнах?

— У Германії недостатньо розуміють геополітичні ризики, які связанны з цим проектом. Є деяка симпатія до України, і є також скепсис у відношенні до Росії. Але, кінець кінцем, в Германії і взагалі ЄС є потреба в доставці природного газу, і ця потреба вважається настільки високою, що не наводить до введення санкцій відносно компаній, які втілюють цей проект.

Єдина у зв’язку з цим надія, яка у мене є, це те, що американський уряд буде рішучий покарати західні фірми, залучені в цей проект, і він не буде завершений. Навіть якщо газопровід буде побудований, по ньому не піде газ.