Виконали лише 28% із плану дій

Як Україна захищає права постраждалих від російсько-української війни

Україна майже не виконує рекомендацій країн-учасниць ООН щодо захисту постраждалих у російсько-українській війні, які ще 2017 року отримала в межах Універсального періодичного огляду (УПО). Цьогоріч вона одна із семи країн, які з власної волі подали Раді ООН з прав людини проміжний звіт за результатами виконання низки рекомендацій.

Правозахисники коментують, як держава просунулась із виконанням рекомендацій і які з них досі актуальні.

Універсальний періодичний огляд — це процедура, в межах якої кожна зі 193 країн-членів ООН зобов’язана звітувати, як дотримується прав і свобод людини, та отримувати від інших країн критичну оцінку свого звіту. Кожна держава проходить Універсальний періодичний огляд раз на чотири з половиною роки.

Під час УПО країна подає свій звіт про ситуацію з правами людини. А правозахисники своєю чергою подають альтернативну доповідь, де відбито їхню оцінку виконання рекомендацій.

Зараз Україна проходить цю процедуру втретє. У 2017 році країни ООН надали нам 190 рекомендацій. Наша держава погодилася виконати 163 з них, зокрема 15, що стосуються захисту цивільного населення, постраждалого від збройного конфлікту.

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ

Верховна Рада 2018 року законодавчо закріпила статус частини Донеччини та Луганщини як окупованої Російською Федерацією території. Це сприяло поступовій універсалізації підходів до захисту прав та свобод мешканців всіх тимчасово окупованих територій (ТОТ) в Україні. 

Правозахисники називають магістральними зрушеннями ухвалення Національної стратегії з інтеграції внутрішньо переміщених осіб (ВПО) наприкінці 2017 року та Виборчого кодексу України, який дозволив переселенцям брати участь у місцевих виборах. Адже це дуже важливо для інтеграції переселенців у громади, що приймають.

Громадські організації, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих від збройного конфлікту, відзначають також інституціоналізацію реінтеграції жителів окупованих територій. Це стало можливим завдяки створенню Комітету Верховної Ради з прав людини, деокупації та реінтеграції та Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій (Мінреінтеграції). 

НАЦСТРАТЕГІЯ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Канада рекомендувала Україні повністю виконати Національну стратегію захисту прав людини 2015—2020 років, зокрема заходи про захист прав ВПО. Також ця країна просила припинити дискримінацію за ознакою статі, сексуальної орієнтації за допомогою ратифікації Стамбульської конвенції та розв’язати проблему зі злочинами на ґрунті ненависті, посиливши систему кримінального судочинства.

У 2015 році в Україні ухвалили Нацстратегію у сфері прав людини та план дії з її реалізації до 2020 року. Документ містить 24 стратегічні напрями, зокрема й ті, що безпосередньо стосуються російсько-української війни.

Цьогоріч громадські організації дослідили, як влада виконала цей документ, і констатували низькі показники. Міністерства та відомства виконали лише 28% заходів із плану дій.

Що стосується стратегічних напрямів, то прогрес виконання такий: 

•  захист прав учасників АТО / ООС — 53%;

•  захист прав внутрішньо переміщених осіб — 52%;

•  звільнення заручників та відновлення їхніх прав — 32%;

•  захист прав громадян в окупації — 14%.

Як позитив у виконанні стратегії експерти відзначають ухвалення законодавства, яке дозволило переселенцям повноцінно реалізовувати їхні виборчі права на місцевих виборах та право на безоплатну правову допомогу.

Термін дії першої в Україні Нацстратегії з прав людини спливає. Наразі Мін’юст разом із секретаріатом Кабінету Міністрів працює над її оновленням та ухваленням плану дій до 2023 року. Утім, після ознайомлення з проєктом плану дій правозахисники занепокоєні тим, що уряд викидає з нього незручні заходи. 

«План дій, який пропонує уряд, неякісний. Він став коротким і нагадує радше план законотворчої роботи Кабінету Міністрів, ніж план виконання Нацстратегії з прав людини. З 18 заходів, що стосуються конфлікту, 13 — про розроблення та подання Кабміну проєктів нормативно-правових актів, що прямо не змінить ситуацію в стратегічних напрямах. Адже подання на розгляд уряду законопроєкту — це не ухвалення документа у Верховній Раді», — пояснює Альона Луньова.

Президента та уряд закликають внести зміни до Нацстратегії з прав людини, щоб погодити її із сучасними викликами та напрацювати якісний план дій.

ПІДТРИМКА ПОЛІТВ’ЯЗНІВ

Гострим лишається питання зростання кількості громадян, яких Росія незаконно позбавила волі внаслідок окупації Криму та Сходу України.

Голова правління Кримської правозахисної групи Ольга СКРИПНИК підкреслює, що останнім часом не було жодних звільнень кримських політв’язнів або заручників ОРДЛО в межах політичних домовленостей. Росія не змінила своєї поведінки після великого взаємного звільнення людей наприкінці 2019 року і незаконно ув’язнила ще щонайменше 28 наших громадян.

Згідно з даними українських правозахисних організацій, усього у в’язницях Росії та тимчасово окупованого Криму наразі незаконно утримують щонайменше 103 людини. 76 із цього списку — кримські татари. 48 політв’язнів уже отримали вироки в кримінальних справах.

Ольга Скрипник також наголошує, що самим політв’язням, полоненим та їхнім родинам потрібні гарантії захисту з боку української держави.

«На сьогодні держава не запровадила дієвого механізму психологічної допомоги, тимчасового житла та інших видів допомоги, які потрібні людям для реабілітації після полону чи незаконного позбавлення волі. Зараз такі потерпілі після звільнення можуть отримати допомогу у 8 тисяч гривень на місяць. Ці люди не можуть уже повернутися на окуповані території, бо вони їх полишали внаслідок кримінального переслідування, фізичних нападів чи катувань», — прокоментувала вона.

Правозахисники нарікають, що в парламенті досі не зареєстрували законопроєкту «Про соціальний і правовий захист осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України», над яким працювали профільні державні органи, правозахисники та експерти з міжнародного гуманітарного права.

Документ визначає критерії належності до «людей, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України». Також регулює питання надання щорічної або одноразової допомоги, працевлаштування, надання в тимчасове користування житла та отримання безкоштовної освіти.

Одразу після перемоги на президентських виборах Володимир Зеленський зустрівся з правозахисниками й заявив, що готовий підтримати законопроєкт. Утім, він так і не вніс його як невідкладний. Проєкт закону досі перебуває в Офісі президента.

Ольга Скрипник також привітала зроблені у 2019 році зміни до постанови №1122, якими долучили до Міжвідомчої комісії при Мінреінтеграції представників Меджлісу та п’ятьох правозахисних організацій, що опікуються проблематикою заручників та політв’язнів.

ДОСТУП ДО КРИМУ ДЛЯ ІНОЗЕМНИХ ЖУРНАЛІСТІВ ТА ПРАВОЗАХИСНИКІВ

Сполучені Штати рекомендували Україні полегшити доступ спостерігачів, правозахисників, журналістів і юристів на територію Криму та ретельно досліджувати будь-які достовірні звинувачення стосовно зловживань з боку українських сил.

Утім, прогресу в цьому питанні досі немає. Такі місії правозахисників і візити міжнародних журналістів украй необхідні на тлі низького інтересу ЗМІ до російської агресії в Україні та заяв російських топпосадовців, що грубі порушення прав людини в Криму, про які заявляє Україна, — вигадка.

Громадські організації визнають, що це питання виходить за межі компетенції органів влади України, бо Росія встановила наразі свої обмеження. Однак держава може зробити все можливе зі свого боку, а саме лібералізувати процедуру отримання дозволу.

Зараз, відповідно до урядової постанови № 367, ці категорії іноземців мають фактично отримати два дозволи: спочатку одержати клопотання або погодження з Мінреінтеграції, а згодом чекати протягом п’яти днів на рішення Державної міграційної служби. Водночас для іноземних журналістів передбачено лише спеціальний дозвіл на одноразовий в’їзд.

Правозахисники просили уряд змінити характер процедури з дозвільного на повідомний, запровадити дистанційний (онлайн) формат подання документів для оформлення дозволу на в’їзд і можливість подавати підтверджувальні документи для оформлення дозволу через консульські установи України в країні перебування іноземця мовою держави його громадянства. Утім, уряд відкинув такі рекомендації.

Із 2019 року правозахисні організації та ініціативи, що опікуються захистом прав кримчан в окупації, фіксували скарги на поліцейських, які чергують на КПВВ між Херсонщиною та Кримом. Люди нарікали, що українські правоохоронці безпідставно затримували людей, перевіряли їхні документи, змушували давати пояснення про мету поїздки й пункт призначення та фіксували персональні дані подорожніх. Під час спільного моніторингу правозахисники та державні службовці в березні виявили продовження такої практики. Нацполіція перевіряє телефони подорожніх, не пояснюючи підстав перевірки.

У проєкті проміжного звіту відсутні коментарі з приводу незаконних дій поліцейських. Нацполіція також не відповіла на запит видання ZMINA щодо цього. 

ДОПОМОГА ПОСТРАЖДАЛИМ ВІД ВІЙНИ

Австрія закликала Україну, зокрема, розробити систему компенсації шкоди, завданої конфліктом.

За даними Управління Верховного Комісара ООН з прав людини, станом на 31 березня на Сході України загинуло щонайменше 3 353 та поранено понад 7 000 цивільних. Окрім цього, правозахисники благодійного фонду «Право на захист» кажуть про 20 708 зруйнованих будинків станом на 30 березня.

Попри це все держава так і не створила національного механізму надання цивільним жертвам належних, ефективних, швидких та відповідних засобів правового захисту, включно з відшкодуванням втрат.

«Це комплексна проблематика. На законодавчому рівні все ще не закріплено поняття цивільного населення, постраждалого внаслідок збройного конфлікту, відсутні єдині реєстри як постраждалих осіб, так і реєстри зруйнованого майна. Через це неможливо передбачити відповідне бюджетне фінансування і допомогу населенню», — пояснює правова аналітикиня благодійного фонду «Право на захист» Анастасія ОДІНЦОВА.

Заступник начальника відділу прокуратури АРК Андрій АНДРОСОВ вважає, що не варто вводити до законодавства цей термін, оскільки він уже є в ІV Женевській конвенції, «яка пріоритетніша за національне законодавство».

Крім того, правозахисники нарікають на дискримінаційну норму ухваленого 2018 року Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Цей документ, зокрема, не дозволяє пораненим на ТОТ отримати статус особи з інвалідністю внаслідок війни, якщо вони постраждали після 1 грудня 2014 року.

Громадські організації називають механізм встановлення такого статусу надто складним та тривалим, а пільги, передбачені цим законом, недостатніми для всебічного соціального захисту потерпілих.

Поза правовим полем досі лишаються поранені цивільні, яким не встановили інвалідності, та члени сімей осіб, загиблих або померлих унаслідок війни. На переконання правозахисників, таким людям потрібна компенсація шкоди, державний соцзахист, зокрема комплексна медична й психологічна реабілітація.

У своїй відповіді Мін’юст пише, що потерпілих зарахували до пільгових осіб, які отримують в Україні безкоштовну правову допомогу. Утім, для правозахисників це сумнівна відповідь. Навіть якщо вони й виграють у судах справу, то компенсацію все одно не отримають.

«Дуже багато матерів втратили своїх дітей, а багато дітей — своїх батьків. Наші юристи вигравали подібні справи в судах, але судові рішення виконавці не виконують, бо в законодавстві не передбачено цих видатків, а отже, їх не передбачено в Державному бюджеті», — пояснює Одінцова.

Найнезахищенішими в цій війні лишаються діти. Експерти вірять, що виправити ситуацію може ухвалення закону про соцзахист дітей, які отримали статус дитини, постраждалої внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, і розроблення комплексної державної цільової програми їхньої реабілітації.

В Україні також немає єдиної державної системи обліку поранених та загиблих під час війни цивільних осіб. У місцевої влади — різна методологія ведення такого обліку або ж він не ведеться взагалі. Інформація з різних джерел щодо кількості загиблих або поранених суттєво відрізняється.

Експерти наголошують, що достовірний та уніфікований офіційний облік постраждалих цивільних — необхідна умова формування адекватної та ефективної державної політики щодо цієї категорії громадян, і наполягають на створенні відповідного державного реєстру.

Також правозахисники констатують відсутність ефективного законодавчого механізму компенсації за зруйноване на війні житло. Ухвалена в липні 2019 року постанова надала право на компенсацію лише тим, хто лишився на своєму місці проживання. Ті ж переселенці, які виїхали за межі населених пунктів поряд з лінією розмежування, не отримають такої компенсації.

Ба більше, житло має бути повністю зруйнованим. Держава, відповідно до порядку, не відшкодовує пошкодження помешкання.

Громадськість вітає ухвалену 2 вересня постанову №767, яка дещо вдосконалила механізм компенсації, утім експерти виступають за ухвалення окремого закону, який повноцінно регулює питання компенсації за зруйноване майно загалом. 

«Зараз компенсується лише житло, однак люди мають право на компенсацію також за нежитлове майно», — сказала правова аналітикиня БФ «Право на захист» Еліна ШИШКІНА.

Це питання дражливе для політиків, які вважають, що оскільки житло зруйноване внаслідок російської агресії, то компенсувати шкоду має Росія. Проте Еліна Шишкіна пояснює, що дочекатися цієї компенсації в найближчій перспективі неможливо, а в самої України є позитивні зобов’язання щодо захисту права власності.

«Нам би всім хотілося, щоб Росія, як держава-агресор, несла всю повноту відповідальності за все, що відбувається з її вини на території України починаючи з 2014 року. Проте є позитивні зобов’язання держав за міжнародними договорами, і Україна є учасницею таких договорів, зокрема Європейської конвенції з прав людини. Стаття 1 протоколу 1 конвенції гарантує права власності всім, хто перебуває під юрисдикцією України, зокрема в разі бойових дій. Війна не знімає з України відповідальності за безпеку і захист прав своїх громадян, іноземців та осіб без громадянства», — пояснила вона. 

Водночас правозахисниця нагадала, що коли 2015 року наша країна заявляла про відступ від деяких положень Європейської конвенції з прав людини й Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, то вона не відступала від статей, які гарантують право власності.

Юристи наполягають, що компенсація за зруйноване житло не позбавляє Україну права всю компенсовану потерпілим суму стягнути з держави-агресора.

«Саме тому нам потрібні ці реєстри, щоб було чітко зрозуміло, скільки держава витратила коштів на захист своїх громадян. А потім треба в судах домагатися повернення грошей, витрачених на компенсації та пільги внаслідок збройної агресії», — прокоментувала Одінцова.

Правозахисники нагадують, що наразі працює урядова комісія, яка формує консолідовану претензію до РФ. Виплата компенсацій за зруйноване житло також має входити до цієї претензії. Нагадаємо, у 2020 році влада вперше заклала до Державного бюджету гроші на компенсації за зруйноване житло — всього 40 млн гривень.

Універсальний періодичний огляд — унікальний механізм з дослідження стану прав людини у 193 країнах. Його ініціатор — Рада ООН з прав людини

Виконали лише 28% із плану дій

Виконали лише 28% із плану дій

Як Україна захищає права постраждалих від російсько-української війни

Україна майже не виконує рекомендацій країн-учасниць ООН щодо захисту постраждалих у російсько-українській війні, які ще 2017 року отримала в межах Універсального періодичного огляду (УПО). Цьогоріч вона одна із семи країн, які з власної волі подали Раді ООН з прав людини проміжний звіт за результатами виконання низки рекомендацій.

Правозахисники коментують, як держава просунулась із виконанням рекомендацій і які з них досі актуальні.

Універсальний періодичний огляд — це процедура, в межах якої кожна зі 193 країн-членів ООН зобов’язана звітувати, як дотримується прав і свобод людини, та отримувати від інших країн критичну оцінку свого звіту. Кожна держава проходить Універсальний періодичний огляд раз на чотири з половиною роки.

Під час УПО країна подає свій звіт про ситуацію з правами людини. А правозахисники своєю чергою подають альтернативну доповідь, де відбито їхню оцінку виконання рекомендацій.

Зараз Україна проходить цю процедуру втретє. У 2017 році країни ООН надали нам 190 рекомендацій. Наша держава погодилася виконати 163 з них, зокрема 15, що стосуються захисту цивільного населення, постраждалого від збройного конфлікту.

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ

Верховна Рада 2018 року законодавчо закріпила статус частини Донеччини та Луганщини як окупованої Російською Федерацією території. Це сприяло поступовій універсалізації підходів до захисту прав та свобод мешканців всіх тимчасово окупованих територій (ТОТ) в Україні. 

Правозахисники називають магістральними зрушеннями ухвалення Національної стратегії з інтеграції внутрішньо переміщених осіб (ВПО) наприкінці 2017 року та Виборчого кодексу України, який дозволив переселенцям брати участь у місцевих виборах. Адже це дуже важливо для інтеграції переселенців у громади, що приймають.

Громадські організації, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих від збройного конфлікту, відзначають також інституціоналізацію реінтеграції жителів окупованих територій. Це стало можливим завдяки створенню Комітету Верховної Ради з прав людини, деокупації та реінтеграції та Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій (Мінреінтеграції). 

НАЦСТРАТЕГІЯ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Канада рекомендувала Україні повністю виконати Національну стратегію захисту прав людини 2015—2020 років, зокрема заходи про захист прав ВПО. Також ця країна просила припинити дискримінацію за ознакою статі, сексуальної орієнтації за допомогою ратифікації Стамбульської конвенції та розв’язати проблему зі злочинами на ґрунті ненависті, посиливши систему кримінального судочинства.

У 2015 році в Україні ухвалили Нацстратегію у сфері прав людини та план дії з її реалізації до 2020 року. Документ містить 24 стратегічні напрями, зокрема й ті, що безпосередньо стосуються російсько-української війни.

Цьогоріч громадські організації дослідили, як влада виконала цей документ, і констатували низькі показники. Міністерства та відомства виконали лише 28% заходів із плану дій.

Що стосується стратегічних напрямів, то прогрес виконання такий: 

•  захист прав учасників АТО / ООС — 53%;

•  захист прав внутрішньо переміщених осіб — 52%;

•  звільнення заручників та відновлення їхніх прав — 32%;

•  захист прав громадян в окупації — 14%.

Як позитив у виконанні стратегії експерти відзначають ухвалення законодавства, яке дозволило переселенцям повноцінно реалізовувати їхні виборчі права на місцевих виборах та право на безоплатну правову допомогу.

Термін дії першої в Україні Нацстратегії з прав людини спливає. Наразі Мін’юст разом із секретаріатом Кабінету Міністрів працює над її оновленням та ухваленням плану дій до 2023 року. Утім, після ознайомлення з проєктом плану дій правозахисники занепокоєні тим, що уряд викидає з нього незручні заходи. 

«План дій, який пропонує уряд, неякісний. Він став коротким і нагадує радше план законотворчої роботи Кабінету Міністрів, ніж план виконання Нацстратегії з прав людини. З 18 заходів, що стосуються конфлікту, 13 — про розроблення та подання Кабміну проєктів нормативно-правових актів, що прямо не змінить ситуацію в стратегічних напрямах. Адже подання на розгляд уряду законопроєкту — це не ухвалення документа у Верховній Раді», — пояснює Альона Луньова.

Президента та уряд закликають внести зміни до Нацстратегії з прав людини, щоб погодити її із сучасними викликами та напрацювати якісний план дій.

ПІДТРИМКА ПОЛІТВ’ЯЗНІВ

Гострим лишається питання зростання кількості громадян, яких Росія незаконно позбавила волі внаслідок окупації Криму та Сходу України.

Голова правління Кримської правозахисної групи Ольга СКРИПНИК підкреслює, що останнім часом не було жодних звільнень кримських політв’язнів або заручників ОРДЛО в межах політичних домовленостей. Росія не змінила своєї поведінки після великого взаємного звільнення людей наприкінці 2019 року і незаконно ув’язнила ще щонайменше 28 наших громадян.

Згідно з даними українських правозахисних організацій, усього у в’язницях Росії та тимчасово окупованого Криму наразі незаконно утримують щонайменше 103 людини. 76 із цього списку — кримські татари. 48 політв’язнів уже отримали вироки в кримінальних справах.

Ольга Скрипник також наголошує, що самим політв’язням, полоненим та їхнім родинам потрібні гарантії захисту з боку української держави.

«На сьогодні держава не запровадила дієвого механізму психологічної допомоги, тимчасового житла та інших видів допомоги, які потрібні людям для реабілітації після полону чи незаконного позбавлення волі. Зараз такі потерпілі після звільнення можуть отримати допомогу у 8 тисяч гривень на місяць. Ці люди не можуть уже повернутися на окуповані території, бо вони їх полишали внаслідок кримінального переслідування, фізичних нападів чи катувань», — прокоментувала вона.

Правозахисники нарікають, що в парламенті досі не зареєстрували законопроєкту «Про соціальний і правовий захист осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України», над яким працювали профільні державні органи, правозахисники та експерти з міжнародного гуманітарного права.

Документ визначає критерії належності до «людей, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України». Також регулює питання надання щорічної або одноразової допомоги, працевлаштування, надання в тимчасове користування житла та отримання безкоштовної освіти.

Одразу після перемоги на президентських виборах Володимир Зеленський зустрівся з правозахисниками й заявив, що готовий підтримати законопроєкт. Утім, він так і не вніс його як невідкладний. Проєкт закону досі перебуває в Офісі президента.

Ольга Скрипник також привітала зроблені у 2019 році зміни до постанови №1122, якими долучили до Міжвідомчої комісії при Мінреінтеграції представників Меджлісу та п’ятьох правозахисних організацій, що опікуються проблематикою заручників та політв’язнів.

ДОСТУП ДО КРИМУ ДЛЯ ІНОЗЕМНИХ ЖУРНАЛІСТІВ ТА ПРАВОЗАХИСНИКІВ

Сполучені Штати рекомендували Україні полегшити доступ спостерігачів, правозахисників, журналістів і юристів на територію Криму та ретельно досліджувати будь-які достовірні звинувачення стосовно зловживань з боку українських сил.

Утім, прогресу в цьому питанні досі немає. Такі місії правозахисників і візити міжнародних журналістів украй необхідні на тлі низького інтересу ЗМІ до російської агресії в Україні та заяв російських топпосадовців, що грубі порушення прав людини в Криму, про які заявляє Україна, — вигадка.

Громадські організації визнають, що це питання виходить за межі компетенції органів влади України, бо Росія встановила наразі свої обмеження. Однак держава може зробити все можливе зі свого боку, а саме лібералізувати процедуру отримання дозволу.

Зараз, відповідно до урядової постанови № 367, ці категорії іноземців мають фактично отримати два дозволи: спочатку одержати клопотання або погодження з Мінреінтеграції, а згодом чекати протягом п’яти днів на рішення Державної міграційної служби. Водночас для іноземних журналістів передбачено лише спеціальний дозвіл на одноразовий в’їзд.

Правозахисники просили уряд змінити характер процедури з дозвільного на повідомний, запровадити дистанційний (онлайн) формат подання документів для оформлення дозволу на в’їзд і можливість подавати підтверджувальні документи для оформлення дозволу через консульські установи України в країні перебування іноземця мовою держави його громадянства. Утім, уряд відкинув такі рекомендації.

Із 2019 року правозахисні організації та ініціативи, що опікуються захистом прав кримчан в окупації, фіксували скарги на поліцейських, які чергують на КПВВ між Херсонщиною та Кримом. Люди нарікали, що українські правоохоронці безпідставно затримували людей, перевіряли їхні документи, змушували давати пояснення про мету поїздки й пункт призначення та фіксували персональні дані подорожніх. Під час спільного моніторингу правозахисники та державні службовці в березні виявили продовження такої практики. Нацполіція перевіряє телефони подорожніх, не пояснюючи підстав перевірки.

У проєкті проміжного звіту відсутні коментарі з приводу незаконних дій поліцейських. Нацполіція також не відповіла на запит видання ZMINA щодо цього. 

ДОПОМОГА ПОСТРАЖДАЛИМ ВІД ВІЙНИ

Австрія закликала Україну, зокрема, розробити систему компенсації шкоди, завданої конфліктом.

За даними Управління Верховного Комісара ООН з прав людини, станом на 31 березня на Сході України загинуло щонайменше 3 353 та поранено понад 7 000 цивільних. Окрім цього, правозахисники благодійного фонду «Право на захист» кажуть про 20 708 зруйнованих будинків станом на 30 березня.

Попри це все держава так і не створила національного механізму надання цивільним жертвам належних, ефективних, швидких та відповідних засобів правового захисту, включно з відшкодуванням втрат.

«Це комплексна проблематика. На законодавчому рівні все ще не закріплено поняття цивільного населення, постраждалого внаслідок збройного конфлікту, відсутні єдині реєстри як постраждалих осіб, так і реєстри зруйнованого майна. Через це неможливо передбачити відповідне бюджетне фінансування і допомогу населенню», — пояснює правова аналітикиня благодійного фонду «Право на захист» Анастасія ОДІНЦОВА.

Заступник начальника відділу прокуратури АРК Андрій АНДРОСОВ вважає, що не варто вводити до законодавства цей термін, оскільки він уже є в ІV Женевській конвенції, «яка пріоритетніша за національне законодавство».

Крім того, правозахисники нарікають на дискримінаційну норму ухваленого 2018 року Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Цей документ, зокрема, не дозволяє пораненим на ТОТ отримати статус особи з інвалідністю внаслідок війни, якщо вони постраждали після 1 грудня 2014 року.

Громадські організації називають механізм встановлення такого статусу надто складним та тривалим, а пільги, передбачені цим законом, недостатніми для всебічного соціального захисту потерпілих.

Поза правовим полем досі лишаються поранені цивільні, яким не встановили інвалідності, та члени сімей осіб, загиблих або померлих унаслідок війни. На переконання правозахисників, таким людям потрібна компенсація шкоди, державний соцзахист, зокрема комплексна медична й психологічна реабілітація.

У своїй відповіді Мін’юст пише, що потерпілих зарахували до пільгових осіб, які отримують в Україні безкоштовну правову допомогу. Утім, для правозахисників це сумнівна відповідь. Навіть якщо вони й виграють у судах справу, то компенсацію все одно не отримають.

«Дуже багато матерів втратили своїх дітей, а багато дітей — своїх батьків. Наші юристи вигравали подібні справи в судах, але судові рішення виконавці не виконують, бо в законодавстві не передбачено цих видатків, а отже, їх не передбачено в Державному бюджеті», — пояснює Одінцова.

Найнезахищенішими в цій війні лишаються діти. Експерти вірять, що виправити ситуацію може ухвалення закону про соцзахист дітей, які отримали статус дитини, постраждалої внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, і розроблення комплексної державної цільової програми їхньої реабілітації.

В Україні також немає єдиної державної системи обліку поранених та загиблих під час війни цивільних осіб. У місцевої влади — різна методологія ведення такого обліку або ж він не ведеться взагалі. Інформація з різних джерел щодо кількості загиблих або поранених суттєво відрізняється.

Експерти наголошують, що достовірний та уніфікований офіційний облік постраждалих цивільних — необхідна умова формування адекватної та ефективної державної політики щодо цієї категорії громадян, і наполягають на створенні відповідного державного реєстру.

Також правозахисники констатують відсутність ефективного законодавчого механізму компенсації за зруйноване на війні житло. Ухвалена в липні 2019 року постанова надала право на компенсацію лише тим, хто лишився на своєму місці проживання. Ті ж переселенці, які виїхали за межі населених пунктів поряд з лінією розмежування, не отримають такої компенсації.

Ба більше, житло має бути повністю зруйнованим. Держава, відповідно до порядку, не відшкодовує пошкодження помешкання.

Громадськість вітає ухвалену 2 вересня постанову №767, яка дещо вдосконалила механізм компенсації, утім експерти виступають за ухвалення окремого закону, який повноцінно регулює питання компенсації за зруйноване майно загалом. 

«Зараз компенсується лише житло, однак люди мають право на компенсацію також за нежитлове майно», — сказала правова аналітикиня БФ «Право на захист» Еліна ШИШКІНА.

Це питання дражливе для політиків, які вважають, що оскільки житло зруйноване внаслідок російської агресії, то компенсувати шкоду має Росія. Проте Еліна Шишкіна пояснює, що дочекатися цієї компенсації в найближчій перспективі неможливо, а в самої України є позитивні зобов’язання щодо захисту права власності.

«Нам би всім хотілося, щоб Росія, як держава-агресор, несла всю повноту відповідальності за все, що відбувається з її вини на території України починаючи з 2014 року. Проте є позитивні зобов’язання держав за міжнародними договорами, і Україна є учасницею таких договорів, зокрема Європейської конвенції з прав людини. Стаття 1 протоколу 1 конвенції гарантує права власності всім, хто перебуває під юрисдикцією України, зокрема в разі бойових дій. Війна не знімає з України відповідальності за безпеку і захист прав своїх громадян, іноземців та осіб без громадянства», — пояснила вона. 

Водночас правозахисниця нагадала, що коли 2015 року наша країна заявляла про відступ від деяких положень Європейської конвенції з прав людини й Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, то вона не відступала від статей, які гарантують право власності.

Юристи наполягають, що компенсація за зруйноване житло не позбавляє Україну права всю компенсовану потерпілим суму стягнути з держави-агресора.

«Саме тому нам потрібні ці реєстри, щоб було чітко зрозуміло, скільки держава витратила коштів на захист своїх громадян. А потім треба в судах домагатися повернення грошей, витрачених на компенсації та пільги внаслідок збройної агресії», — прокоментувала Одінцова.

Правозахисники нагадують, що наразі працює урядова комісія, яка формує консолідовану претензію до РФ. Виплата компенсацій за зруйноване житло також має входити до цієї претензії. Нагадаємо, у 2020 році влада вперше заклала до Державного бюджету гроші на компенсації за зруйноване житло — всього 40 млн гривень.

Універсальний періодичний огляд — унікальний механізм з дослідження стану прав людини у 193 країнах. Його ініціатор — Рада ООН з прав людини