МЕНЮ

Вітаю вас, громадянине-брехуне!

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
17 грудня, 2019 - 18:19
Скандал у російсько-німецьких відносинах, що розпочався з убивства в Берліні чеченця Зелімхана Хангошвілі, набирає обертів

Міністр закордонних справ Німеччини Хайко Маас в ефірі телеканала ZDF відверто заявив, що російська влада не направляла офіційних запитів про екстрадицію Хангошвілі: «Нас не просили кого-небудь видавати, не повідомляли, в чому його підозрюють. Усе це робиться зараз заднім числом». За його словами, подібні заяви  російських властей звучать дивно і послуговують  виправданням скоєному в серпні вбивству. І ще Хайко Маас додав, що німецькому уряду ніколи не казали про потенційну загрозу від Хангошвілі, а також про те, що його слід екстрадиювати.

Тут варто  нагадати і про те, що твердження, ніби покійний чеченець був причетним до вибухів у московському метро і що Росія неодноразово просила про його видачу, але не  порозумілася з німецькою владою, Володимир Путін озвучив не де-небудь, а в Парижі, на офіційній прес-конференції після саміту в нормандському форматі. І потім усю цю брехню, певна річ, повторив прессекретар Путіна Дмитро Пєсков: «Запити були, про це доповідалося президентові». Ну, прессекретареві брехати, не червоніючи, за посадою належить. Хоча ніхто в Кремлі не подумав, що в світлі неминучого, рано чи пізно, німецького спростування Дмитро Сергійович вважатиметься людиною, яка підставила президента: повідомив йому те, чого не було. Адже за це прессекретаря треба б, як мінімум, звільнити. Проте Володимир Володимирович так учиняти з Пєсковим вочевидь не збирається, принаймні, найближчим часом.

А очільники  російської генпрокуратури, пам’ятаючи про те, що зовсім недавно сталося з одним із заступників генерального прокурора, що занадто багато знав у справі Скрипалів, цього разу як води у рот набрали. Але це все дрібниці, на які  особливої уваги не звертають. А ось щоб очільник великої держави, анітрохи не бентежачись, брехав настільки натхненно та нахабно, причому чудово розуміючи, що його тут же викриють, таке зустрічається нечасто. Властиво, до речі сказати, що присутній на тій же пресконференції Хайко Маас тоді відверто спростувати Володимира Володимировича не ризикнув. Вочевидь, не отримав на це санкції від Ангели Меркель. Імовірно, тоді їм обом було не з руки викривати Путіна в брехні, оскільки це відчутно зіпсувало б враження про успіх проведення саміту нормандської четвірки. Можливо, в Берліні все ж сподівалися, незважаючи на всю наївність таких надій, що російської «отвєтки» на вислання з Берліна двох співпрацівників військового аташату посольства Росії не відбудеться. Але у відповідь вислання, зрозуміло, вчинили, і тоді Меркель вирішила, що більше не варто жаліти російського лідера і можна офіційно викрити його в брехні. Адже документальних доказів у формі запиту, що ніколи не надходив до Німеччини, про видачу Хангошвілі російська сторона надати не в змозі (або це буде груба фальшивка, яку швидко викриють).

Тим часом німецькі правоохоронні органи перевезли обвинуваченого в убивстві в Берліні Вадима Соколова (він же — у минулому боєць групи спецназу ФСБ і карний кілер-злочинець Вадим Красиков) з берлінської в’язниці Шпандау в інше — неназване — місце ув’язнення. Зроблено це було, як сказано, з міркувань безпеки, оскільки є небезпека того, що Соколова-Красикова можуть спробувати ліквідувати російські спецслужби як небажаного свідка. До цих пір напевно невідомо, чи надав він німецькому слідству які-небудь правдиві свідчення чи продовжує грати з ним у «мовчанку». Німецька сторона оголосила, що підозрює двох висланих російських дипломатів у тому, що вони є співробітниками ГРУ. Сама  заява як така мало що означає. Те, що всі співробітники російських військових аташе по всьому світу є співробітниками ГРУ, загальновідомо (хоча заради справедливості треба зауважити, що зрідка співробітник військового аташату може бути і офіцером ФСБ). Проте невідомо, чи були насправді двоє висланих з Берліна російських військових дипломатів якось пов’язані з убивством Хангошвілі. Теоретично вони могли лише допомогти кілерові дістати в Берліні знаряддя вбивства — пістолет «Глок» із глушником. Звичайно, Соколов-Красиков міг придбати «Глок» на берлінському «чорному ринку» зброї (з собою ж пістолет на літаку з Москви не повезеш). Але тут був певний ризик провалу. Тому не  виняток, що необхідну зброю доставили до Берліна дипломатичною поштою, як свого часу «Новачок» для Петрова та Боширова. Цього разу вважали за краще обійтися без екзотики, поклавшись на старий добрий «Глок». А тоді до цього мали бути причетні співпрацівники ФСБ або ГРУ, що працюють у берлінському посольстві. Адже хтось повинен був передати зброю кілерові, хоч би безконтактно, через тайник.

Повторюся, ми не знаємо, чи почав затриманий кілер надавати правдиві свідчення чи ні. Не виняток, що його переправлення з берлінської в’язниці пов’язане якраз із тим, що співпрацівникам відомства з охорони конституції (німецька контррозвідка) все ж удалося розговорити невдалого кілера, дохідливо пояснивши йому: зазвичай у  німецьких в’язницях сидіти досить комфортно, але те, чи досидить він успішно до кінця весь майбутній 15-річний термін ув’язнення, багато в чому залежить від німецьких спецслужб. Соколову-Красикову могли прозоро натякнути, що його господарі в Москві абсолютно не зацікавлені в тому, щоб він вийшов із в’язниці живим і здоровим, позаяк надто багато знає. Адже у в’язниці, навіть зразковій німецькій, багато що може статися. Тут тобі і бійка з сусідами по камері, і нещасний випадок у душі, і отруєння несвіжими продуктами в передачі з волі. Одна річ, якщо німецькі правоохоронні органи ховатимуть Соколова-Красикова від сторонніх очей у межах програми захисту свідків. І зовсім інша річ, якщо вони охоче поділяться з пресою інформацією, де і в яких умовах відбуває свій термін убивця Хангошвілі. І тоді кілер міг вирішити, що безпечніше все ж «розколотися» та повідомити все, що він знає. Хоча знає він, мабуть, небагато. Зважаючи на те, що його відбитків пальців не було в європейській базі даних, це була його перша й остання поїздка до Європи. Вбивства, скоєні Соколовим-Красиковим у Росії, навряд чи можуть особливо зацікавити німецьких слідчих. Він міг розповісти їм лише про те, як придбав зброю, а також повідомити, хто з ним працював із російських спецслужб. Причому куратори напевне називалися вигаданими іменами та прізвищами і навряд чи уточнювали, належать вони до ФСБ чи ГРУ. Проте Соколов-Красиков міг упізнати їх у якій-небудь базі даних, яку йому показали, і тоді невдовзі нас можуть чекати нові викриття.