В кільці «союзників»

Білоруська пропаганда все активніше розгортає антиукраїнську риторику. Хто стоїть за таким інформаційним курсом сусіда?

В Україні здебільшого не особливо приділяли увагу телебаченню із сусідської Білорусі. В інтернет, як правило, потрапляли короткі сюжети так званого «вірусного відео», де Лукашенко роздає «наганяї» директорам підприємств, колгоспів, розпікає чиновників та влаштовує інші ефектні перформанси для підтримки іміджу «сильної руки», толкового господаря та справедливого судді. Все інше — це зняті опозиціонерами, аматорами, випадковими свідками матеріали. Там вже інша Білорусь — з розгонами маніфестантів, з побиттям мирних громадян, з відвертими звинуваченнями самого президента у фізичній ліквідації опонентів. Таким чином сусідня країна для пересічного українця залишалась і залишається майже невивченим островом. Про Білорусь ми дізнаємось все більше від тих, хто її полишив, від тих, кого не влаштовує згаданий «порядок».

ПРЯМИМ ТЕКСТОМ

Останнім часом деякі випуски білоруського ТБ буквально протаранили український простір соціальних мереж. Їхня особливість — абсолютна, часто карикатурна калька російського телебачення з прицілом в нашу сторону. Українські користувачі поширюють фрагменти таких телевізійних програм іронізуючи і жартуючи в своїх репліках та коментарях. Нам гидко і смішно водночас, адже йдеться про на перший погляд потворні, але кумедні репортажі та виступи ведучих, які копіюють російські політичні шоу і манеру «а-ля Соловйов». Одне зауваження — всі ці відеоролики та фрагменти торкаються безпосередньо України. Тобто нас, як народ, націю, державу. Вони агресивно і навіть образливо орієнтовані на нашу країну, намагаючись сформувати у білорусів образ якщо не ворога, то небезпечного сусіда. За арсеналом пропагандистських штампів далеко йти не треба. Він в повному спектрі напрацьований їхніми російськими колегами. Проте якби йшлося про приватну регіональну телевізійну компанію, то такі ефіри можна було б сприймати як поганий тон провінційних фіглярів. В даному ж випадку все інакше. Білоруське державне телебачення гротеском малює принизливі картини України не соромлячись у висловах, визначеннях та порівняннях.

Ось цитата з одного із подібних ефірів програми «Азаренок. Тайные пружины политики 2.0» на державному білоруському телеканалі СТВ. По всім канонам російського телебачення білоруський ведучий Григорій Азарьонок випалює тираду: «Сегодняшний внеплановый (!) выпуск мы посвятим Украине — стране нищего и вымирающегло народа и «гордонов» у власти... Шоколадный олигарх Порошенко четыре года исполнял обязанности надзирателя над американским штатом — постмайданная Украина».

Після того, як дісталось попередньому Президенту України від ведучого, на екрані з’являється радянсько-російський актор білоруського походження Володимир Гостюхін: «У меня было такое ощущение, если бы мне попался Порошенко, я бы его задушил собственными руками». Серйозна заявка з описами його перебування в Луганську та Донецьку.

Потім ведучий, апелюючи до українців, обирає наступний тон: «Украинцы, родные наши славяне, как вы терпите эту власть? Как вы терпите бесконечную ярмарку разврата и роскоши на вашей крови?.. Они распродали всю страну — землю, заводы, порты, девушек (!). Они превратили цветущую страну в пиратский бандеростан. Ваших детей товарными масштабами продают на органы, а девушек посталвяют в европейские бордели чуть ли не официально. Бедная, бедная наша (!) Украина...».

Інша ведуча того ж телеканалу Юлія Артюх говорить: «Вы давно были в Украине?... Это не процветающая страна, а загибающаяся от нищеты. И пока Зеленский сидит в роскошном кабинете снимая «стримчики», а это похоже одна из основных функций президента Украины, народ лазит по «мусоркам», помойкам в поисках еды. Вот поэтому я за сильную центральную власть. Если хотите — за диктатуру... Лучше диктатура, чем продажная марионеточная демократия».

РОСІЙСЬКИЙ ЗАШМОРГ

Російську агресивну поведінку щодо України в інформаційному полі можна пояснити тим, що вона є невід’ємною частиною загальної агресії проти нашої держави включаючи військову, політико-дипломатичну, тощо. Очевидні ж агресивні випади білоруських ЗМІ в наш бік говорять про те, що Білорусь в особі конкретних персонажів і сил грає роль російських щупальців і пазурів. Завдання Москви, в свою чергу, полягає зокрема в тому, щоб щільніше оточити Україну «ворогами», посіяти недовіру з сусідами, загнати нас в глухий кут.

Звичайно, що в диктаторській країні, якою є нині Білорусь, такий тон в телевізійному ефірі заданий самим Олександром Лукашенком. І зрозуміло, хто такий тон задав самому Лукашенку — тому, хто безпосередньо приймав до карантину «нормандську четвірку» та учасників ТКГ в своїй столиці. Тому, хто особисто носив каву президентам України, Росії, Франції та Німеччини і, таким чином, певною мірою намагався й сам «відбілитись» перед Заходом несподіваною миролюбністю.  Зрештою тому, хто всіляко запевняв, що на Україну ніякі війська з Білорусі не підуть. І взагалі Лукашенко має українське коріння, яке «зарите між Черніговом і Києвом».

Але вже в минулому році Олександр Лукашенко, який до того кокетливо просив білорусів не ревнувати його до українців, називав Україну «форпостом політичних провокацій, які націлені проти Білорусі».

«Навіть не опонентами Білорусі, а агресорами є перш за все Сполучені Штати Америки, конкретніше — їх мережа фондів з підтримки так званої демократії. На європейському континенті активно діяли американські сателіти: Польща, Литва, Чехія і, на жаль, наша Україна», — процитувало Олександра Лукашенка державне видання Білорусі «БЕЛТА».

СТАВКА НА «РАБІВ»

Думки, погляди і настрої багатьох (не всіх) білорусів щодо України сформовані давно. Сформовані вони лукашенківською пропагандою за умов штучної інформаційної ізоляції. Її, звичайно, не можна порівняти з тією ізоляцією, яка панує в окупованих Росією територіях сходу України або анексованому Криму. Але щось спільне є, від чого Білорусь все більше походить на вотчину «князя» Лукашенка, який все одно служить «царю» Путіну.

Щоправда риторика такої пропаганди походила не лише від того, щоб сподобатись Кремлю, а й полягала в необхідності укріплення авторитарної влади однієї людини — Лукашенка. Майдан (чи-то «помаранчевий», чи-то Революція гідності) лякає його не тому, що українці виступили проти Росії, а тому що дали приклад можливості і самим білорусам виступити проти влади, яка перейшла межі, стала авторитарною, неконтрольованою суспільством. Виявляється, можна піти проти Системи. Так само і Путіна дратує не тільки факт синьо-жовтих прапорів та червоно-чорних стягів, як символу української незалежності, але й те, що сама по собі ця незалежність є загрозою для його особистої диктатури і великих статків.

Вийшла начебто залізобетонна формула — «білоруси, якщо підете проти влади Лукашенка, то проллється кров як в Україні». Щоправда, такий підхід в історичній перспективі може обернутись для Білорусі не меншою ніж для України кров’ю.

При  цьому білоруські телеведучі наголошують на тому, що бути рабом — означає бути вільним та переконаним в завтрашньому дні. В українських реаліях це ще донедавна називалось більш м’яко — «стабільність». Таку «філософію», до речі, сповідує член Ради Федерації РФ Олена Мізуліна, яка в своєму виступі заявила: «Заборона — це і є найбільша свобода людини». Отже йдеться про формулу спотвореного мислення, яке формується в масах системно і цілеспрямовано.

Лукашенко з приходом до влади Путіна приречений весь час залишатись «князем» «удельной земли» і прогнозовано займати полюс Кремля за першим викликом. В обмін на лояльність Білорусь отримує, в тому, числі матеріальні преференції, а самому Лукашенку ніхто не псує «лижню» його влади. Зараз якраз той період, коли Лукашенко ще раз знадобився Кремлю на локальному рівні. Точніше не стільки Лукашенко, скільки сама Білорусь, як ще один плацдарм для тиску на Україну. Тому вибрики його телебачення — це в тому числі відлуння чергової послуги Путіну та нагадування білорусам: «без мене буде гірше». Звідси і слова про «страну нищего народа» на тлі начебто «благополучної Білорусі», де хоч і б’ють людей в центрі столиці, але не вбивають на війні.

ШТУЧНА НАПРУГА

Як би там не було Білорусь є нашим сусідом, а білоруси близьким (щоб не використовувати зіпсоване сатрапом слово «братським») народом. Від образ українців і білорусів один на одного виграє лише Кремль, який ці образи і культивує. І, якщо посварити українців з поляками можна лише граючи на історичному ґрунті колишніх воєн або певних територій, то для того, щоб посварити нас з білорусами треба вигадувати зовсім інший підхід.

«Передумови до агресивної риторики в білоруських ЗМІ з’явились ще в серпні минулого року, коли в Білорусі розпочались протести, — розповідає «Дню» правозахисник, співзасновник Фонду BYSOL Андрій СТРИЖАК, — Одним із цікавих, але маловідомих в Україні факторів є те, що велика кількість людей, які працювали раніше на державних телеканалах в знак протесту пішли з роботи. Тоді для того, щоб не була зруйнована вся система державної пропаганди, був запущений російський десант. Це виражалось навіть в тому, що деякі матеріали, які виходили на державних телеканалах, мали позначку — Білорусія, а не Білорусь. Це важливий момент, адже у нас ніхто не пише Білорусія. Безумовно, дії Лукашенка по ліквідації згаданих протестів призвели до того, що він дуже сильно обрубив собі всі дипломатичні ходи, які раніше використовував. До цього моменту у нього залишався ще підхід багатовекторності між Росією і Заходом. Зараз Лукашенко сам себе загнав в кут, з якого є тільки один вихід — Росія. При цьому заяви про те, що Україна начебто готує якихось бойовиків і тому подібні, лунали в пропаганді і раніше. Тільки раніше ця пропаганда нівелювалась більшою комунікацією. Тепер закриті кордони не сприяють спілкуванню і людина фактично спілкується з телевізором. Але, безумовно, ноги ростуть тут з російської пропаганди. І те, що білоруська пропаганда почала працювати в унісон з російською, говорить про те, що Лукашенко все менше має поле для маневру і все більше схиляється до проросійського вектору».

Чи піде Путін через, в тому числі, Білорусь на Україну?

«Те, що Росія зараз накопичує військову техніку вздовж кордону з Україною, виглядає ланкою в одному ланцюгу разом із активізацією антиукраїнської пропаганди в Білорусі, — відповідає Андрій Стрижак. — Якщо буде повномасштабний конфлікт, то, на жаль, я не можу виключати, що Білорусь в тій чи іншій формі буде брати участь в ньому. Наприклад, можливе надання авіабаз чи ще чогось. Це можливо, адже є союзні стосунки з яких ніхто не виходить. За тими моментами, які на цей момент підписані Білоруссю і Росією спільні військові дії можливі».

Навіть, якщо з території Білорусі в наш бік не відбудеться безпосереднього вторгнення, треба виокремити конкретні моменти: Росія засобами ЗМІ готує білорусів до можливої конфронтації з українцями; Росія має величезний вплив на керівництво Білорусі, самостійність якого дуже умовна; Росія не відмовилась від намірів подальшої ескалації та мети знищити Україну як суб’єкт, як державу.

Тому поведінка Білорусі у власному інформаційному полі, де Україні вже означено місце ненадійного сусіда, абсолютно вписується в розгортання чергової російської агресії. Не будемо забувати про російські бази на її теренах, про регулярні спільні військові навчання і зрештою той факт, що Росія і Білорусь є «союзными государствами» з «єдиним воєнним простором». А це ще один дамоклів меч над Україною в руках геополітичного маніяка, який непохитно переконаний в своїй винятковості.

ПРЯМА МОВА

Роман ЯКОВЛЕВСЬКИЙ, політичний оглядач, Білорусь (belprauda.com):

Уже ніхто й не згадує фантазії на тему «Гельсінкі-2». Як і без’ядерну зону вздовж кордону Білорусі з ЄС і НАТО. А нинішня відмова Києва посилати своїх представників до Мінська на перемовини щодо Донбасу може свідчити про смерть «мінського процесу» і що розмови про участь білоруських миротворців в операціях на сході України виявилися ілюзіями. Союзник агресора, яким вважають РФ, ніяк не може бути миротворцем. І вимоги Києва перенести  майданчик перемовин з Мінська можуть лише свідчити про остаточну втрату довіри до нинішнього керівництва Білорусі...  Лукашенко має перспективи лише кремлівські. Тобто  акуратно і беззастережно виконувати всі настанови Путіна — беззмінного господаря Кремля. А там — буде що буде

В кільці «союзників»

В кільці «союзників»

Білоруська пропаганда все активніше розгортає антиукраїнську риторику. Хто стоїть за таким інформаційним курсом сусіда?

В Україні здебільшого не особливо приділяли увагу телебаченню із сусідської Білорусі. В інтернет, як правило, потрапляли короткі сюжети так званого «вірусного відео», де Лукашенко роздає «наганяї» директорам підприємств, колгоспів, розпікає чиновників та влаштовує інші ефектні перформанси для підтримки іміджу «сильної руки», толкового господаря та справедливого судді. Все інше — це зняті опозиціонерами, аматорами, випадковими свідками матеріали. Там вже інша Білорусь — з розгонами маніфестантів, з побиттям мирних громадян, з відвертими звинуваченнями самого президента у фізичній ліквідації опонентів. Таким чином сусідня країна для пересічного українця залишалась і залишається майже невивченим островом. Про Білорусь ми дізнаємось все більше від тих, хто її полишив, від тих, кого не влаштовує згаданий «порядок».

ПРЯМИМ ТЕКСТОМ

Останнім часом деякі випуски білоруського ТБ буквально протаранили український простір соціальних мереж. Їхня особливість — абсолютна, часто карикатурна калька російського телебачення з прицілом в нашу сторону. Українські користувачі поширюють фрагменти таких телевізійних програм іронізуючи і жартуючи в своїх репліках та коментарях. Нам гидко і смішно водночас, адже йдеться про на перший погляд потворні, але кумедні репортажі та виступи ведучих, які копіюють російські політичні шоу і манеру «а-ля Соловйов». Одне зауваження — всі ці відеоролики та фрагменти торкаються безпосередньо України. Тобто нас, як народ, націю, державу. Вони агресивно і навіть образливо орієнтовані на нашу країну, намагаючись сформувати у білорусів образ якщо не ворога, то небезпечного сусіда. За арсеналом пропагандистських штампів далеко йти не треба. Він в повному спектрі напрацьований їхніми російськими колегами. Проте якби йшлося про приватну регіональну телевізійну компанію, то такі ефіри можна було б сприймати як поганий тон провінційних фіглярів. В даному ж випадку все інакше. Білоруське державне телебачення гротеском малює принизливі картини України не соромлячись у висловах, визначеннях та порівняннях.

Ось цитата з одного із подібних ефірів програми «Азаренок. Тайные пружины политики 2.0» на державному білоруському телеканалі СТВ. По всім канонам російського телебачення білоруський ведучий Григорій Азарьонок випалює тираду: «Сегодняшний внеплановый (!) выпуск мы посвятим Украине — стране нищего и вымирающегло народа и «гордонов» у власти... Шоколадный олигарх Порошенко четыре года исполнял обязанности надзирателя над американским штатом — постмайданная Украина».

Після того, як дісталось попередньому Президенту України від ведучого, на екрані з’являється радянсько-російський актор білоруського походження Володимир Гостюхін: «У меня было такое ощущение, если бы мне попался Порошенко, я бы его задушил собственными руками». Серйозна заявка з описами його перебування в Луганську та Донецьку.

Потім ведучий, апелюючи до українців, обирає наступний тон: «Украинцы, родные наши славяне, как вы терпите эту власть? Как вы терпите бесконечную ярмарку разврата и роскоши на вашей крови?.. Они распродали всю страну — землю, заводы, порты, девушек (!). Они превратили цветущую страну в пиратский бандеростан. Ваших детей товарными масштабами продают на органы, а девушек посталвяют в европейские бордели чуть ли не официально. Бедная, бедная наша (!) Украина...».

Інша ведуча того ж телеканалу Юлія Артюх говорить: «Вы давно были в Украине?... Это не процветающая страна, а загибающаяся от нищеты. И пока Зеленский сидит в роскошном кабинете снимая «стримчики», а это похоже одна из основных функций президента Украины, народ лазит по «мусоркам», помойкам в поисках еды. Вот поэтому я за сильную центральную власть. Если хотите — за диктатуру... Лучше диктатура, чем продажная марионеточная демократия».

РОСІЙСЬКИЙ ЗАШМОРГ

Російську агресивну поведінку щодо України в інформаційному полі можна пояснити тим, що вона є невід’ємною частиною загальної агресії проти нашої держави включаючи військову, політико-дипломатичну, тощо. Очевидні ж агресивні випади білоруських ЗМІ в наш бік говорять про те, що Білорусь в особі конкретних персонажів і сил грає роль російських щупальців і пазурів. Завдання Москви, в свою чергу, полягає зокрема в тому, щоб щільніше оточити Україну «ворогами», посіяти недовіру з сусідами, загнати нас в глухий кут.

Звичайно, що в диктаторській країні, якою є нині Білорусь, такий тон в телевізійному ефірі заданий самим Олександром Лукашенком. І зрозуміло, хто такий тон задав самому Лукашенку — тому, хто безпосередньо приймав до карантину «нормандську четвірку» та учасників ТКГ в своїй столиці. Тому, хто особисто носив каву президентам України, Росії, Франції та Німеччини і, таким чином, певною мірою намагався й сам «відбілитись» перед Заходом несподіваною миролюбністю.  Зрештою тому, хто всіляко запевняв, що на Україну ніякі війська з Білорусі не підуть. І взагалі Лукашенко має українське коріння, яке «зарите між Черніговом і Києвом».

Але вже в минулому році Олександр Лукашенко, який до того кокетливо просив білорусів не ревнувати його до українців, називав Україну «форпостом політичних провокацій, які націлені проти Білорусі».

«Навіть не опонентами Білорусі, а агресорами є перш за все Сполучені Штати Америки, конкретніше — їх мережа фондів з підтримки так званої демократії. На європейському континенті активно діяли американські сателіти: Польща, Литва, Чехія і, на жаль, наша Україна», — процитувало Олександра Лукашенка державне видання Білорусі «БЕЛТА».

СТАВКА НА «РАБІВ»

Думки, погляди і настрої багатьох (не всіх) білорусів щодо України сформовані давно. Сформовані вони лукашенківською пропагандою за умов штучної інформаційної ізоляції. Її, звичайно, не можна порівняти з тією ізоляцією, яка панує в окупованих Росією територіях сходу України або анексованому Криму. Але щось спільне є, від чого Білорусь все більше походить на вотчину «князя» Лукашенка, який все одно служить «царю» Путіну.

Щоправда риторика такої пропаганди походила не лише від того, щоб сподобатись Кремлю, а й полягала в необхідності укріплення авторитарної влади однієї людини — Лукашенка. Майдан (чи-то «помаранчевий», чи-то Революція гідності) лякає його не тому, що українці виступили проти Росії, а тому що дали приклад можливості і самим білорусам виступити проти влади, яка перейшла межі, стала авторитарною, неконтрольованою суспільством. Виявляється, можна піти проти Системи. Так само і Путіна дратує не тільки факт синьо-жовтих прапорів та червоно-чорних стягів, як символу української незалежності, але й те, що сама по собі ця незалежність є загрозою для його особистої диктатури і великих статків.

Вийшла начебто залізобетонна формула — «білоруси, якщо підете проти влади Лукашенка, то проллється кров як в Україні». Щоправда, такий підхід в історичній перспективі може обернутись для Білорусі не меншою ніж для України кров’ю.

При  цьому білоруські телеведучі наголошують на тому, що бути рабом — означає бути вільним та переконаним в завтрашньому дні. В українських реаліях це ще донедавна називалось більш м’яко — «стабільність». Таку «філософію», до речі, сповідує член Ради Федерації РФ Олена Мізуліна, яка в своєму виступі заявила: «Заборона — це і є найбільша свобода людини». Отже йдеться про формулу спотвореного мислення, яке формується в масах системно і цілеспрямовано.

Лукашенко з приходом до влади Путіна приречений весь час залишатись «князем» «удельной земли» і прогнозовано займати полюс Кремля за першим викликом. В обмін на лояльність Білорусь отримує, в тому, числі матеріальні преференції, а самому Лукашенку ніхто не псує «лижню» його влади. Зараз якраз той період, коли Лукашенко ще раз знадобився Кремлю на локальному рівні. Точніше не стільки Лукашенко, скільки сама Білорусь, як ще один плацдарм для тиску на Україну. Тому вибрики його телебачення — це в тому числі відлуння чергової послуги Путіну та нагадування білорусам: «без мене буде гірше». Звідси і слова про «страну нищего народа» на тлі начебто «благополучної Білорусі», де хоч і б’ють людей в центрі столиці, але не вбивають на війні.

ШТУЧНА НАПРУГА

Як би там не було Білорусь є нашим сусідом, а білоруси близьким (щоб не використовувати зіпсоване сатрапом слово «братським») народом. Від образ українців і білорусів один на одного виграє лише Кремль, який ці образи і культивує. І, якщо посварити українців з поляками можна лише граючи на історичному ґрунті колишніх воєн або певних територій, то для того, щоб посварити нас з білорусами треба вигадувати зовсім інший підхід.

«Передумови до агресивної риторики в білоруських ЗМІ з’явились ще в серпні минулого року, коли в Білорусі розпочались протести, — розповідає «Дню» правозахисник, співзасновник Фонду BYSOL Андрій СТРИЖАК, — Одним із цікавих, але маловідомих в Україні факторів є те, що велика кількість людей, які працювали раніше на державних телеканалах в знак протесту пішли з роботи. Тоді для того, щоб не була зруйнована вся система державної пропаганди, був запущений російський десант. Це виражалось навіть в тому, що деякі матеріали, які виходили на державних телеканалах, мали позначку — Білорусія, а не Білорусь. Це важливий момент, адже у нас ніхто не пише Білорусія. Безумовно, дії Лукашенка по ліквідації згаданих протестів призвели до того, що він дуже сильно обрубив собі всі дипломатичні ходи, які раніше використовував. До цього моменту у нього залишався ще підхід багатовекторності між Росією і Заходом. Зараз Лукашенко сам себе загнав в кут, з якого є тільки один вихід — Росія. При цьому заяви про те, що Україна начебто готує якихось бойовиків і тому подібні, лунали в пропаганді і раніше. Тільки раніше ця пропаганда нівелювалась більшою комунікацією. Тепер закриті кордони не сприяють спілкуванню і людина фактично спілкується з телевізором. Але, безумовно, ноги ростуть тут з російської пропаганди. І те, що білоруська пропаганда почала працювати в унісон з російською, говорить про те, що Лукашенко все менше має поле для маневру і все більше схиляється до проросійського вектору».

Чи піде Путін через, в тому числі, Білорусь на Україну?

«Те, що Росія зараз накопичує військову техніку вздовж кордону з Україною, виглядає ланкою в одному ланцюгу разом із активізацією антиукраїнської пропаганди в Білорусі, — відповідає Андрій Стрижак. — Якщо буде повномасштабний конфлікт, то, на жаль, я не можу виключати, що Білорусь в тій чи іншій формі буде брати участь в ньому. Наприклад, можливе надання авіабаз чи ще чогось. Це можливо, адже є союзні стосунки з яких ніхто не виходить. За тими моментами, які на цей момент підписані Білоруссю і Росією спільні військові дії можливі».

Навіть, якщо з території Білорусі в наш бік не відбудеться безпосереднього вторгнення, треба виокремити конкретні моменти: Росія засобами ЗМІ готує білорусів до можливої конфронтації з українцями; Росія має величезний вплив на керівництво Білорусі, самостійність якого дуже умовна; Росія не відмовилась від намірів подальшої ескалації та мети знищити Україну як суб’єкт, як державу.

Тому поведінка Білорусі у власному інформаційному полі, де Україні вже означено місце ненадійного сусіда, абсолютно вписується в розгортання чергової російської агресії. Не будемо забувати про російські бази на її теренах, про регулярні спільні військові навчання і зрештою той факт, що Росія і Білорусь є «союзными государствами» з «єдиним воєнним простором». А це ще один дамоклів меч над Україною в руках геополітичного маніяка, який непохитно переконаний в своїй винятковості.

ПРЯМА МОВА

Роман ЯКОВЛЕВСЬКИЙ, політичний оглядач, Білорусь (belprauda.com):

Уже ніхто й не згадує фантазії на тему «Гельсінкі-2». Як і без’ядерну зону вздовж кордону Білорусі з ЄС і НАТО. А нинішня відмова Києва посилати своїх представників до Мінська на перемовини щодо Донбасу може свідчити про смерть «мінського процесу» і що розмови про участь білоруських миротворців в операціях на сході України виявилися ілюзіями. Союзник агресора, яким вважають РФ, ніяк не може бути миротворцем. І вимоги Києва перенести  майданчик перемовин з Мінська можуть лише свідчити про остаточну втрату довіри до нинішнього керівництва Білорусі...  Лукашенко має перспективи лише кремлівські. Тобто  акуратно і беззастережно виконувати всі настанови Путіна — беззмінного господаря Кремля. А там — буде що буде