МЕНЮ

«Тест на зрілість» суспільства

Микола СІРУК, «День»
4 березня, 2019 - 19:13
Ганна ГОПКО — про значення нинішніх президентських виборів і те, як українцям протистояти хвилі популізму

Голова комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна ГОПКО є автором «Дня» і регулярно на прохання нашої газети дає коментарі з актуальних питань зовнішньої політики. Зараз у центрі уваги українців і зарубіжних експертів та політиків — президентські вибори, які відбудуться через кілька тижнів. Ми попросили пані Гопко розповісти про значення цих виборів для самої України, поділитися думками, як українцями протистояти популізму, який піднявся на цих президентських перегонах, а також прокоментувати деякі інші актуальні питання.

«ЦІ ВИБОРИ НАКЛАДАЮТЬ ДОДАТКОВУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НА ПРЕЗИДЕНТА І ПАРЛАМЕНТ»

— Президентські й парламентські вибори 2019 року — це черговий тест на зрілість та відповідальність українського суспільства після тих помилок, які було зроблено різними представниками влади та опозиції за 28 років незалежності.

Це також тест на спроможність критично мислити і не піддаватись різній режисурі та іноземному впливу на виборчий процес в Україні, який використовує різні підходи, війну компроматів, емоційний стан суспільства у своїх інтересах, а не в інтересах України.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

З огляду на російську агресію та економічну ситуацію в державі, зобов’язання щодо виплат зовнішнього боргу та «Північний потік-2», ці вибори накладають додаткову відповідальність на Президента і парламент, оскільки для ефективного управління державою президентські вибори взаємопов’язані з парламентськими. Хай би хто став президентом — без співпраці з парламентом надалі вирішувати ті питання, які стоять перед державою, буде складно.

Але, з іншого боку, навряд чи можна назвати ці вибори вирішальними, адже фундамент для нашої незалежності ми вже поступово закладаємо. І в цьому перехідному періоді від одного президента до іншого, від одного парламенту до іншого дуже важливо зрозуміти, що ціна помилки може коштувати або чергового ходіння по колу, або, принаймні, якогось певного прогресу, коли рано чи пізно у нас з’явиться «свій Вашингтон з новим і праведним законом», а також демократична більшість, щоби зміни в країні відбувалися значно швидше і стали незворотними.

Все це відбуваються на тлі зростання настроїв суспільства на підтримку ЄС і НАТО. Однак і досі тривають спроби впливу, гри на патерналістських настроях, на певній інфантильності людей, на недовірі до влади і на відсутності відчуття, що є власна держава і за неї потрібно боротися.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«ПОТРІБНО ВИМАГАТИ КОНКРЕТИКИ ВІД ПОЛІТИКІВ»

— Деякі експерти вважають, що зараз і Україну накриває хвиля популізму. Як, на вашу думку, боротися з цим явищем?

— Хвиля популізму в суспільстві пост-правди, з використанням новітніх технологій, комунікацій, соцмереж, дуже легко опановує свідомістю людей, бо населення зазвичай дуже мало вкладає в самоосвіту, посилення інтелектуального фронту. Сюди треба додати дуже низьку здатність бачити за якоюсь подією явище, за явищем — цілу тенденцію, а також уміння аналізувати в цьому турбулентному світі, відрізняти зерно від полови.

Треба також розуміти, що українське суспільство є виснаженим, а в деяких питаннях затуркане. І чесно кажучи, популізм треба бити жорсткими вимогами дати чіткі відповіді на запитання, як можна виконати популістські обіцянки. Адже за 27 років фактично ті самі політичні обличчя пропонували одні й ті ж самі обіцянки, починаючи з обіцянок скорочення тарифів на газ до підвищення зарплат та пенсій.

Роблячи вибір, треба чітко розуміти, чи ті люди, які вже обіцяли раніше, хоч щось виконали зі своїх обіцянок, отримавши депутатські мандати або крісла міністрів, прем’єр-міністра. Люди повинні дуже критично розглядати й аналізувати обіцянки кандидатів і, головне, не піддаватись підкупу, який, згідно із законом України, є злочином. Оскільки збайдужіння, зневіра у власній державі, недовіра до будь-кого через високий рівень розчарування так само фактично дискредитує шанси тих, хто, насправді, у скрутні часи міг би бути певною надією, то така загальна хвиля песимізму на тлі наявних викликів становить загрозу для державності.

Люди повинні чітко аналізувати програми, кандидатів, їхній попередній досвід, виконання обіцянок, і, власне кажучи, їм варто самим виявляти більше активності в суспільних процесах, брати участь у волонтерських проектах, не стояти осторонь розбудови держави, а щодня в різний спосіб долучатись до процесу державотворення. Тоді буде менше скиглення.

Потрібно зважати також на дуже потужний вплив олігархів, які чи то через власні медіа, чи через дуже слабких політичних кандидатів намагаються нав’язувати порядок денний суспільству, фінансуючи різних популістів, підтримуючи планку низькопробності, запит на суто споживацькі запити. Тому потрібно чітко вимагати конкретики від політиків в економічному зростанні та формуванні середнього класу.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«ПОТРІБНО ФОРМУВАТИ ЯКІСНУ ПОЛІТИЧНУ АЛЬТЕРНАТИВУ»

— А з іншого боку, що заважає у нас створити нормальну політичну систему, яка передбачає праймеріз серед головних політичних партій, а не ситуацію, коли понад 40 кандидатів змагаються за посаду глави держави?

— По-перше, потрібно ухвалити новий виборчий кодекс, який стосуватиметься одночасно і виборів президента, і парламенту, і органів місцевого самоуправління. Наразі держфінансування, яке отримали партії, пішло на бігборди, а не на те, щоб знизити рівень актуальної недовіри до політичних партій.

По-друге, потрібно формувати якісну політичну альтернативу, незважаючи на те, що через підконтрольні олігархам медіа важко буде пробитися. Це марафон, тому тут потрібно уміти грати вдовгу, не зраджуючи своїх принципів, позиції, залишатися справжнім і розуміти, навіть якщо 10% підтримують, що для тебе важить і є правильним для держави, — тож потрібно продовжувати працювати, а не намагатися примкнути до популістів, до «всепропащиків» — тих, хто постійно скиглить і підтримує патерналістський порядок денний.

«УХВАЛЕННЯ ЗАКОНУ № 5670-д — ЦЕ ПИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ»

— Пані Ганно, ви нещодавно виступали на підтримку закону № 5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної», посилаючись на досвід Латвії. Чому у нас не вдається досі ухвалити подібний закон?

— Ухвалення цього закону — це питання національної безпеки, підкріплення нашої ідентичності і протидії російській гібридній агресії. Воно давно на часі, попри те, що досі багато політичних сил у владі й в опозиції бояться ухвалення цього закону так само, як вони боялися ухвалення закону про декомунізацію, а також закону про квоти для української музики на хвилях радіостанцій на 25 році незалежності.

Дуже багато власників олігархічних каналів, деякі навіть міністри, яким важко вивчити рідну мову, уже починають говорити, що це може привести суспільство до розколу. Хоча, як свідчать результати різних соціологічних опитувань, насправді українська мова працює як об’єднавчий чинник для українців.

І ми бачимо, що доки ми дискутуємо, відбувається продовження русифікації. Наприклад, моя донька ходить у київську школу, де серед 25 дітей лише троє україномовні. Це величезна проблема, тому нам потрібно продовжувати популяризувати українську мову через створення українського кіно, музичного контенту. Але без захисту української мови на державному рівні це зробити неможливо. Тому ми маємо ухвалити закон і призначити уповноваженого із захисту державної мови, щоб кожен громадянин, зайшовши чи то в державний заклад, чи комунальний, міг отримати послуги державною — українською мовою.

Ми розуміємо, що цей закон не регулює приватного спілкування, релігійних обрядів, не обмежує прав національних меншин. Тобто закон дозволяє застосовувати інші мови ЄС, і він покликаний захистити найперше тих, хто хоче розмовляти українською мовою, а також створити можливості для тих, хто хоче говорити й отримувати інформацію, послуги українською мовою.

Як відомо, Угорщина вже тривалий час блокує засідання Комісії Україна — НАТО через мовну статтю освітнього закону. Що тут можна зробити, щоб вирішити це питання?

— У законі «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який ми розглядаємо у другому читанні, міститься одна з поправок, яка пропонує в законі про освіту відтермінувати його дію до 2023 року. І це якраз була одна з вимог від Угорщини, і ми розуміємо, що технічно складно підготувати підручники, вчителів. Тому таким чином ми йдемо на відтермінування статті 7 Закону про освіту.

Сподіваюся, що на цьому всі претензії Угорщини буде знято, попри заяви деяких їхніх політиків про територіальну автономію національної меншини угорців на Закарпатті та розміщення путінських банків в Угорщині. Нам дуже хочеться, щоб у пріоритеті була політика добросусідства, оскільки сильна Україна в НАТО і ЄС більш вигідна Угорщині для їхньої власної безпеки, ніж, скажімо, Україна, яка дає відсіч російській агресії зараз. Тому Угорщина має бути зацікавлена в подальшій допомозі Україні, зважаючи на такий історичний факт — присутність радянських танків на території Будапешта.

«ЄВРОПЕЙЦЯМ ПОТРІБНО ЧІТКО СКАЗАТИ, ЩО ЇХНЯ МЛЯВА РЕАКЦІЯ НА ДІЇ РОСІЇ ЗГОДОМ СТВОРИТЬ ҐРУНТ ДЛЯ УДАРУ ПО НИХ САМИХ»

— Багато хто в Україні сподівався, що ЄС таки посилить санкції проти Росії за її дії в Азовському морі наприкінці листопада минулого року, коли російська берегова охорона атакувала кораблі ВМС України і захопила в полон 24 українських моряків. Однак цього не сталося, які уроки нам варто винести з цього?

— Ми маємо розуміти, що не варто очікувати швидкої реакції Євросоюзу, яка мала б виражатися в конкретних діях, обмежувальних заходах, як-от економічні та персональні санкції. Через бюрократичні процедури, відсутність політичної волі, подальші наміри торгувати з Росією така реакція ЄС грає не на користь України. Але це не означає, що ми повинні зменшувати, а навпаки — посилювати темпи дипломатичних зусиль, щоб поступово вимагати від ЄС третього пакету санкцій, а від США — санкцій щодо європейських компаній, які причетні до будівництва «Північного потоку-2», і пояснювати, що саме адекватні заходи й рішучість ЄС і Заходу загалом стримуватимуть Росію в реалізації своїх геополітичних планів, особливо після порушення Договору про ракети малої та середньої дальності, що, насправді, б’є насамперед по інтересах Заходу. Інакше кажучи, непокараність Росії сприяє новим порушенням і міжнародного права, і зобов’язань Кремля, а також підготовки до нових територіальних захоплень та актів агресії на території України, посилює можливості Росії втручатись у виборчий процес. Європейцям потрібно чітко сказати, що їхня млява реакція на дії Росії згодом створить ґрунт для удару по них самих, а торгівля з Кремлем посилить фінансову спроможність Росії потім підтримати стабільність на їхній території.