МЕНЮ

Росія після 1 липня

Іван КАПСАМУН, Аліса ПОЛІЩУК, «День»
1 липня, 2020 - 18:33
Після того, як усі конституційні поправки в Росії буде оформлено, наступним кроком буде війна…», — міжнародник-конфліктолог

Дві різні реальності ми сьогодні спостерігаємо в Україні та Росії. Причому останні події в РФ напряму загрожують існуванню нашої держави, проте в Україні більшість політиків і журналістів, складається враження, воліють цього не помічати (або просто не здатні реагувати на небезпеку). Бо зайняті обговоренням під час безкінечних ток-шоу і телеефірів, в соцмережах і різних медіа чергових низькопробних скандалів про «корабельну сосну», «дітей дуже низької якості», борця з корупцією Клітину в купальнику тощо. Скандалів, які у нас, на жаль, ніколи не закінчуються. 

Тим часом, в Росії відбуваються дуже серйозні події. Процес, який був ініційований чинним президентом РФ Володимиром Путіним ще в січні цього року і покликаний внести зміни до конституції, оформився 1 липня під час референдуму. Під час голосування було запропоновано змінити одразу 22 статті основного закону країни, однак росіяни голосують лише «за» або «проти» щодо всього пакету поправок. Раніше, 10 березня зміни вже схвалили Держдума, Рада Федерації, парламенти регіонів і Конституційний суд РФ.

Про що йдеться? По-суті, зміни покликані закріпити чинну конструкцію влади. Зокрема запропоновані поправки обнуляють президентські терміни Путіна (знаходиться у владі з 1999 року), що дозволить йому знову балотуватися на виборах в 2024 і 2030 роках і в результаті залишатися при владі до 2036 року. Опозиція, яку влада постійно утискає, звинувачує 67-річного Путіна в прагненні стати довічним президентом Росії.

Також відбувається ще більша концентрація влади. Глава держави зможе призначати (після консультацій з сенаторами) і відправляти у відставку низку міністрів, перш за все, силового блоку — тобто глав міністерств оборони, надзвичайних ситуацій, внутрішніх справ, а також юстиції. Решту пропонуватиме прем’єр, а затверджуватимуть — депутати. Збільшиться кількість сенаторів, яких президент може призначити до Ради Федерації. Більше того, сімом з них він зможе надати цю посаду довічно. Крім цього, президент, зокрема, зможе ініціювати звільнення суддів Конституційного і Верховного судів, включаючи їхніх голів і заступників.

Далі. З ініціативи Путіна у конституції з’явиться положення, що дозволить Росії не виконувати рішення міжнародних органів. Для цього потрібно, щоб Конституційний суд, який тепер більше залежатиме від президента, визнав їх такими, що суперечать основному закону Росії. Зараз така норма вже діє щодо рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Формально ж пріоритет міжнародного права зберережеться, і росіяни можуть звертатися в міжнародні органи для захисту своїх прав.

Ще в Росії з’явиться новий конституційний орган — Державна рада. Формуватиме її президент, а її члени визначатимуть напрями внутрішньої та зовнішньої політики. Це не зовсім новий інститут, однак зараз він виконує тільки дорадчі функції і не має реальної влади. Деталі про функції Держради в новому статусі стануть зрозумілі тільки тоді, коли буде ухвалений відповідний федеральний закон.

А от давня заява Путіна про те, що розпад Радянського Союзу — це найбільша катастрофа XX століття, оформилася в поправках у вигляді того, що Росія є правонаступницею СРСР. У документі окремо наголошується, що держава «вшановує пам’ять захисників Вітчизни» і «забезпечує захист історичної правди», а також про країну, «об’єднану тисячолітньою історією». Більш того, пропонується прописати в основному законі не тільки захист суверенітету і цілісності Росії, але і підтримку співвітчизників за кордоном.

З усіх цих правок, а також неодноразових висловлювань Путіна про «один народ» (українців і росіян) та «исконно русские земли» в Україні, нещодавньої заяви члена Ради федерації Держдуми Андрія Клішаса про те, що одна з конституційних поправок (захист цілісності держави), має на меті зробити неконституційними будь-які законодавчі ініціативи, які б передбачали повернення Криму Україні, свідчать про наступне — Росія не просто переходить на новий етап захисту награбованого, а й готується до подальших захоплень територій, історії, людей... І, насамперед, це стосується України.

Події ж в нашій країні, дивлячись на усі зовнішні загрози, нагадують гру в пісочниці. Не кажучи про те, що справжніми реформами всередині країні у нас ніхто не займався і не займається — натомість постійні скандали, які розростаються як ракова пухлина. Це несе велику небезпеку для нашої державності (тут відповідальність і політиків, і журналістів). Українці повинні зжахнутися і схаменутися.

«ПУТІН РЕСТАВРУЄ КОНСТРУКЦІЮ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ІМПЕРСЬКОГО ТИПУ. І ПОВЕРТАЄ УКРАЇНУ У ДРУГУ ПОЛ. XVII ст.»

Григорій ПЕРЕПИЛИЦЯ, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень, доктор політичних наук, професор КНУ:

— Запропоновані поправки спрямовані на зміну конституційного ладу в РФ. У конституції, прийнятій ще за єльцинських часів, прописувалися принципи демократичного політичного режиму, велика частина статей присвячена правам людини. Досить помітні зміни, які йшли в розріз з цими принципами почали відбуватися у 2000 році, коли до влади прийшов пан Путін. Насправді ж, відхід від демократії у Росії почався ще з розстрілу російського парламенту у 1993 році. Що змінилося після цієї події? Була чеченська війна, яку ніхто вже не хоче згадувати, де збройні сили РФ були застосовані проти однієї з російських автономій, що заборонялося самою конституцією, адже застосування ЗС всередині країни — нонсенс (має існувати система демократичного контролю в країні). Вже в кінці 90-х років бачимо сильний відхід від конституції, коли Єльцин почав замінювати більш ліберальних політиків на силовиків на кшталт Путіна, який далі вже вибудовував державу імперського типу з класичним авторитарним режимом. Це разюче резонує з діючою конституцією держави, тож з точки зору конституційних норм, нинішній режим влади в Росії є нелегітимним. Тому Путін реставрував конструкцію російської держави імперського типу, певний царський режим, який насправді прослідковується і за правління Сталіна в СРСР.

У ментальності росіян, в тканині російської державності має бути вождь — це суто азійська деспотична політична культура. Путін повертається до коренів імперії Чингізхана, де ніякої демократії, звісно ж, не передбачалося. У цих спробах відродити «історичні витоки» чинна конституція Путіну заважала, бо у будь-якому пристойному товаристві, де прийнято рахуватися з верховенством права та міжнародними нормами, які Путін рішенням Державної думи відмінив, поставивши російські закони вище міжнародних, така ситуація неприйнятна. Фактично Путін закріплює конституційні основи тоталітаризму або «самодержавия» Росії. Саме «самодержавие» було найбільш прийнятною формою і з точки зору російського соціуму, і з точки зору правління величезними територіями, де демократія зазвичай перетворюється в охлократію або сепаратизм.

Через поправки до конституції Путін отримає верховенство влади, як будь-який імператор чи цар, що відповідає так званій «русской идее», недарма у конституції буде написано: «российский народ является государствообразующим». Це означає, що без держави  росіяни не нація і навіть не плем’я: тільки коли з’являється держава вони об’єднуються в соціум. Українці ж, навпаки, у бездержав’ї жили століттями, відповідно не дуже цінують державність. Тому, на жаль, те що робить Путін є абсолютно логічним, і тут мова навіть не про продовження свого правління, а саме про реставрацію тієї азійської системи державності, завдяки якій, до речі, Росія завоювала півсвіту. Ця модель дуже мобілізує й об’єднує самих росіян, згадайте, яке було піднесення, коли анексували Крим — росіянам не треба заможне життя, а потрібна велич Росії, і Путін це реалізовує. Недарма за соцопитуваннями більше 50% росіян підтримують поправки до конституції РФ та більше 70% готові голосувати за Путіна на пост президента.

Яку загрозу все це несе Україні? Путін цими поправками до конституції повертає нас з вами у другу половину XVII століття — війну з Україною і перетворення її на Руїну. Від того, яку стратегію вибере наше керівництво залежить доля України. 

Дарма західні ліберали сподіваються, що зі зміною Путіна зміниться політика Росії: її громадянам не потрібна свобода. Росія відтворює себе як світова держава імперського типу, про що вони відкрито пишуть, згадаймо лише статтю Путіна на 75-річчя перемоги у Другій світовій, де Українську державу вже ніхто самостійною не бачить, розцінюючи її як стратегічну геополітичну територію та колиску російської державності. Правду кажучи, корені цієї державності складно назвати українськими, я б сказав, що вони скоріше у правлінні Чингізхана, оскільки всі московські князі служили саме йому і перебрали всю культуру монгольської держави. Вони є їхніми правонаступниками, недарма в історії їх називали «Монгольська Русь».

В імперській азійській культурі головною цінністю є захоплення простору, адже її основу історично складали кочові народи, що відповідає їх психології. Сьогоднішня економіка Росії працює саме за цим принципом. Чому Петро І рубав вікно у Європу? Бо бачив що його батьківщина — дрімуча Азія, з якою нічого не можна зробити. Однак вони захоплювали Захід не з тим, щоб отримати передовий досвід, а з тим, щоб розширити простір експансії. Чингізхан реалізував ідею Євроазії, другим це реалізовував Сталін, думаю, що Путін прагне бути третім у цьому ланцюжку і ввійти в історію як Сталін, і, звісно ж, як Чингізхан.

В Україні нині відсутнє стратегічне бачення, політична культура, можливість прораховувати навіть на один-два кроки вперед. Тому що у нас немає справжньої національної еліти, яка висуває лідерів, геніїв, полководців. Замість полководців у нас генерали-комерсанти та генерали-миротворці. Це спадок постколоніальної адміністрації, яка не може мислити інтересами власної державності, а лише інтересами митрополії. Тому у нас така потужна «п’ята колона», вона ментально вважає себе слугами імперії. У нас слабкі структури, які покликані захищати наш державний суверенітет, тому як у такій ситуації можна виграти війну?

На жаль, політична еліта не готова до подібного розвитку подій: Зеленський все вірить, що домовиться з Путіним, хоча не екстраполює, що Путін реально про нас думає. У владі немає радників, які володіли б стратегічним баченням. Тож займаємося проблемами виживання, а еліта займається боротьбою та спробами урвати владу: це чистий колоніальний синдром. Я поки не бачу таких людей, які би адекватно могли оцінити загрозу від Росії і готувати до цього країну.

Після того, як усі поправки та юридичні моменти в Росії буде оформлено, наступним кроком буде війна, якщо Захід зараз не здасть Путіну весь пострадянський простір. Пам’ятаємо, що Путін планує зібрати лідерів ядерних держав, це означає, що він поставить питання про перерозподіл світового правопорядку. Якщо Захід на це не піде, то Путін піде війною, і він певний, що ніякої адекватної реакції не буде. Європа класично «побіжить миритися з Гітлером». Думаєте, Макрон буде таким лідером, як де Голь, до якого теж було багато зауважень? США нині теж не у кращому стані, бо фактично руйнується президентська модель влади, на якій трималася уся велич цієї країни. Треба зрозуміти: у Путіна є стратегія-план дій на 20—50 років. Де у нас стратегія? Ми не можемо сформувати план дій держави на один рік. Тому Путін буде вести достатньо агресивну зовнішню політику з метою, аби Захід визнав за Росією право на весь пострадянський простір, включно з країнами Балтії.

Війна неминуча, тим більше, що Путін погрожує застосуванням ядерної зброї. Цього року указом затверджено закон, в якому передбачено право Росії на застосування ядерної зброї. Таким чином порядок по закінченню холодної війни вже зруйнований, Росія зняла з себе всі міжнародно-правові зобов’язання щодо режиму контролю над озброєнням, порушивши договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Росія також вийшла з договору «Про звичайні збройні сили в Європі і тепер може розміщувати на кордонах армію понад 100 тисяч — це широкомасштабна війна, захоплення територій. Навчання «Кавказ-2020» — це відпрацювання глибокої стратегічної наступальної операції, от до чого Росія реально готується.