МЕНЮ

Путін жив. Путін живий. Путін житиме?

Олександр ПРИЛИПКО
23 березня, 2020 - 18:51
Диктатура в Росії — не тільки спосіб, а й умова управління

Конституційне закріплення безсмертя Володимира Путіна наштовхує на роздуми про його фізичне здоров’я. Чи вистачить йому відпущених природою сил для підтвердження світового рекорду правління, що належить, як відомо, фараону Пепі II? Той кермував Старим Єгипетським царством з 6 до 90 років, поки не помер разом із державою, встигнувши роздати вотчини своїм номархам.

Пропозиція від жінки, що її запустив у космос М.Хрущов, припала до душі обом статям нижньої палати Держдуми. Усі захотіли відірватися від Землі, щоб відправити у вічність свого володаря. Терміни кремлівського «сидільця» обнулили... Новина облетіла світові ЗМІ. І хоча світ розумів — задля чого влаштовано хитромудру метушню з урядом і севрюжиною з хроном, все ж легкий подив був одразу ж після страхів про Covid-19. Тут Володимир Володимирович не зміг випередити заразу за популярністю. Але повернімося назад, на той час, коли тавро безсмертя ще не торкнулося його чола.

Вперше про здоров’я Путіна заговорили популярні видання USA Today, The Telegraph та інші, посилаючись на інформацію Пентагону про їхні аналізи 2008 року. Тоді прес-служба Кремля затято спростовувала «чутки про симптоми синдрому Аспергера», які просочилися із закамуфльованих джерел американських військовиків. Відтоді демонстрація оголеного торсу Володимира Володимировича стала чимось на зразок державного гімну за частотою виконання. Путін плавав, пірнав, стрибав і літав, показуючи цілком нормальну м’язову активність. Щоправда, постійне оголення верху і цнотливе прикриття низу породило нові чутки про негаразди із хребтом, і навіть про штучну ногу. 2012-го білоруський спаринг-партнер за диктатурою Олександр Лукашенко пояснив скутість рухів Путіна травмою спини, яку він дістав на хокейному полі. Але почали подейкувати про рак спинного мозку. 2014-го про нього повідомила The Week. Відтоді в західних ЗМІ інтерес до фізичного здоров’я Путіна змінився цікавістю до його психічного стану. Особливо після висновку Ангели Меркель, яка констатувала на найвищому рівні неадекватність поведінки президента Росії.

Східні медіа-ресурси, зокрема й російські, навпаки, продовжували досліджувати фізичне тіло з позитивного і негативного боку. У Москві показували картинку задовільного огляду Путіна його лікуючим лікарем, а на околицях імперії в ній бачили проблему. Навіщо показувати інтимні моменти медогляду, якщо немає приводу для занепокоєння?

Дуже пильно оглядає Путіна естонський політолог і політик Аарне Веедла, чиї ролики на You Tube присвячені головним таємницям Кремля —  здоров’ю їхніх господарів. Естонський дослідник звертає увагу не тільки на зовнішній вигляд російського президента, його періодичні зникнення з екранів телевізорів, а й на інтереси оточення Путіна в галузі медицини. За його твердженням, в пріоритеті цієї компанії новинки трансплантології, захист від вірусів та лікування раку. На підставі цього політолог робить висновок, що Путін регулярно проходить процедури трансплантації стовбурових кровотворних клітин кісткового мозку. Для кращого їх приживлення пацієнтові знижують імунітет, тому президент Росії оточений технікою, що вловлює шкідливі бактерії та віруси. Звісно, це не підтверджений факт. Навряд чи хтось із простих смертних зможе знайти реальні свідчення таємниці кремлівських кабінетів і лікарень, які найретельніше охороняються. Там вміють на розквіт перетворювати і вмирання, як це було з усіма лідерами країни, за винятком В.Леніна, М.Хрущова і М.Горбачова. Тому дивним є походження явних натяків на хвороби Путіна із самого Кремля. Ось уже кілька місяців поспіль вхожий до кулуарів політолог Валерій Соловей в ефірах і публічних лекціях веде мову про якісь «обставини непереборної сили», що змушують Путіна поспішати з відродженням СРСР. Мовляв, Володимир Володимирович, впевнений у своєму месіанському обов’язку, завершуючи життєвий шлях, здатен на все — заради великої мети. Неважко здогадатися, як саме здійснюватиметься його план, оскільки геній Путіна цілком вміщається в ядерну валізу. Страшно, якщо до цього ставитися серйозно, а несерйозно ставитися не можна.

Саме тому Захід стежить за здоров’ям диктаторів на планеті, цікавлячись ними з пунктуальністю ботаніків. Мало що спаде на думку людині без гальм у системі влади ?! Історії хвороб, написані за результатами дистанційних обстежень, потрапляють до втаємничених доповідей спецслужб. Але іноді дещо з’являється в публічному вжитку, як це сталося з аналітикою, що надійшла до президента США від Фіони Гілл, яка працювала співробітником національної розвідки щодо Росії та Євразії в розвідувальній раді. Робота (у співавторстві з Кліффордом Гедді) перетворилася на книжку «Містер Путін орудує у Кремлі». У ній детально виписано профіль Путіна без припущень про фізичні недуги, але з великою увагою до психічних. Що вельми характерно для західних аналітиків, які цікавляться ладом у голові більше, ніж безладом у функціях кінцівок.

Знов наголошу: в близьких до Росії країнах увагу до історій хвороб московських диктаторів, навпаки, зміщено до фізіології. Адже маленьким і беззахисним державам, розташованим на відстані витягнутої лапи від російського ведмедя, нічого не залишається, як сидіти на березі, чекаючи миті, коли повз пропливе труп заклятого ворога. Тому надії на природний спосіб порятунку від загроз живлять багато душ, особливо тепер, коли натовська парасолька може й не розкритися над охопленими грозою.

Звісно, ці мотивації добре відомі публічним і закулісних авторам кремлівської політики. Здоров’я вождя, так чи так, є для них інструментом пропагандистських компаній. Володимир Путін, який літає на дельтаплані, відіграє ту ж таки роль, що й вмираючий Леонід Брежнєв, який стоїть на трибуні мавзолею. Розпущені КДБ чутки про те, що М.Щолоков стріляв у Ю.Андропова, пошкодивши йому нирку, абсолютно корелюються з інформацією В.Солов’я про поганий стан В.Путіна. Як, утім, і роздуми політолога А.Піонтковського, який помітив у реформуванні російської влади ознаки суперечностей між вмираючим Путіним та його оточенням, яке бажає зберегти спадщину патрона, але вийти сухим із започаткованих мокрих справ.

Так ... Переплетення взаємовиключних чуток про міцне і підірване здоров’я лідера країни — традиційна технологія КДБ та його спадкоємця — ФСБ. Цією технологією і є той самий транзит влади, від якого нібито відмовився Путін, воліючи правити до кінця свого фізичного існування. Насправді не тільки Путін, а й вся верхівка сформованої за його режиму влади прагне свого збереження. Що не виключає керівництва Володимиром Володимировичем всією компанією з реформування і дезінформації. Адже власним здоров’ям і безпекою він переймається більше, ніж будь-який відомий сьогодні лідер.

Усі звернули увагу на обнулення президентського терміну в путінській конституції 2020 року, але головне в ній — передчуття Гааги, як зазначає політолог А. Ілларіонов. Адже старт законодавчій метушні, розпочатій за 4 роки до завершення його президентського терміну, дав суд у справі збитого російськими офіцерами малазійського «Боїнга» в небі України. А отже, не такий вже  й хворий Путін, якщо непокоїться щодо земного кримінального терміну. Та й психічний стан у нього такий самий, як у половини росіян.

Політичний дискурс про диктатури точиться століттями, і століттями живе ідея обдурювання натовпу підступним і властолюбним політиком. Але ось казус. Жахливого кривавого Нерона щиро любив народ, засипаючи його могилу й «після всього». Муссоліні схожий на Нерона в жорстокості ставлення до близьких людей, коханок і соратників. Італійців він називав «расою овець». Але чому розумні, політично мудрі італійці захоплювалися жахливим кондотьєром? І хіба не було десятиліття національного тріумфу в Гітлера? І юний Андрій Сахаров, за його ж визнанням, гірко плакав, дізнавшись про смерть Сталіна. Вождя й сьогодні любить чимало людей. А аж ніяк не за наказом згори ... Як і Каддафі ...

Чому ж спалахує ця любов? І чому щодо одних деспотів вона минає, а щодо інших не згасає з плином літ? Звісно, такі питання заслуговують на глибокі досліджень. Однак є тут і коротке пояснення.

Усі тирани діляться на два типи. Перший — творці систем влади, де величезна кількість наближених стають мінідиктаторами у своїх вотчинах і галузях. І хоча всі перебувають під п’ятою головного, але можуть панувати на славу на місцях. Другий — одноосібні правителі, де крім них на полі немає інших значущих особистостей. Ці залишають олімп, розтерзані натовпом або вбиті власною охороною, зазвичай не повертаючись із небуття.

Володимир Путін — зовсім не автор путінізму, особливої  системи влади з величезною кількістю вигодонабувачів «від Москви до самих до окраїн». Ця система існувала у величезній імперії завжди. Не віддавши на відкуп васалам недосяжні території, не можна було втримати центральну владу. Тому диктатура в Росії — не тільки спосіб, а й умова правління. Путін вписався в давно існуючу матрицю, внісши до неї лише оксюморон суверенної демократії, що об’єднала царизм із більшовизмом.

Нам не варто заглиблюватися в його діагнози, розмірковуючи — здатен він спрямувати танки на Захід чи капостити цій стороні світу в рамках своєї професії. Зараз важливіше не здоров’я (точніше — нездоров’я) диктатора,  що замкнувся на собі, а здатність росіян і українців протистояти відродженим ним фобіям. Путін, звісно, живий, але його вже немає серед нас — тих, хто моделює своє майбутнє. У бронзі чи в нематеріальній пам’яті, він залишиться одним із тих істуканів, яких то скидають, то встановлюють на теренах РФ.

P.S. Зі ста останніх років, починаючи з 1924 року, Сталін, Брежнєв і Путін правили і правлять країною майже 80.