Південний Кавказ: нова конфігурація

Продовження війни в Нагірному Карабасі з військової площини дедалі більше переходить у військово-політичну

У конфлікт втягуються тією чи іншою мірою світові і регіональні гравці зі своїми інтересами.  Звідси кардинальна зміна політичної та військово-стратегічної ситуації далеко за межами регіону Південного Кавказу.

ІНША ТЕХНОЛОГІЯ ВІЙНИ

Уже зараз можна констатувати, що воєнні дії пов’язані з невеликими територіальними просуваннями з боку азербайджанської армії і масованим застосуванням щодо нових засобів ведення бойових дій.  Перш за все це стосується безпілотних літальних апаратів (БПЛА), реактивної і ствольної артилерії нових зразків і засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ).

Пов’язано це з багатьма обставинами, серед яких можна виділити такі.

По-перше, незважаючи на запеклість боїв, сторони уникають залучення великих мас піхоти, щоб не зазнавати значних втрат у живій силі. Звідси ставка азербайджанської армії на розчищення, наскільки це можливо, поля бою технічними засобами і тільки потім зайняття і зачистки території.

З очевидної технічної переваги азербайджанської армії випливає і тактика завдавання максимальної шкоди вірменським збройним силам у техніці і матеріальному забезпеченні.  Зокрема, азербайджанська армія ракетною системою LORA (LOng-Range Artillery Missile) ізраїльського виробництва зруйнувала міст через річку Акарі на трасі між Степанакертом (Ханкенді), столицею Нагірного Карабаху, і Горісом у Вірменії. Тим самим виведено з ладу другий стратегічно важливий міст, що неминуче позначиться на постачанні і логістиці вірменських частин.

Інтенсивність ракетно-артилерійських обстрілів повинна змусити вірменську армію розстрілювати свій запас боєприпасів і може призвести до так званого снарядного голоду.  Втрата до 25-30% технічних засобів вірменською армією на полі бою без можливості їх швидкого відновлення поставить Єреван у дуже складне становище, яке матиме безпосередні політичні наслідки.  Є дані, що Вірменія вже втратила безповоротно військової техніки на $ 1,2 млрд, що становить значну частину її військового бюджету.

З урахуванням гористо-горбистого рельєфу місцевості значна увага азербайджанською стороною приділяється завдаванню ударів по колонах постачання вірменських сил, що завдаються БПЛА і реактивною артилерією.  Вони можуть пересуватися лише кількома дорогами, якими пересування великих мас техніки можливе і вони легко контролюються з повітря. Саме через рельєф ускладнене швидке виявлення засобами ППО рою БПЛА і вжиття адекватних заходів щодо відбиття їх атак.

ФОТО РЕЙТЕР

 

У цьому сенсі Азербайджан у більш вигідному географічному положенні, і у нього немає особливих логістичних проблем.  Як ілюстрація — інтенсивні постачання з Ізраїлю літаками азербайджанської компанії Silk way.  Є дані, що Азербайджану були надані новітні ізраїльські БПЛА Harpy loitering на безоплатній основі для перевірки їх ефективності в бойових умовах.

По-друге, застосування БПЛА в Лівії показало, що вони є ефективним засобом для знищення виявлених засобів протиповітряної оборони.  У Сирії ізраїльською армією успішно здійснювалося придушення російських комплексів С-300 і, можливо, С-400 засобами РЕБ.  Як показує хід бойових дій у Карабасі, подібна тактика застосовується і там, і, очевидно, успішно.

По-третє, хоч як дивно на перших погляд, але тактика затягування війни вигідніша Азербайджану, оскільки змушує Вірменію до більшої напруги ресурсів, які у неї вельми обмежені.

Загальна мобілізація, оголошена у Вірменії, вкрай згубно позначається на економічному і соціальному житті.  Зупинити її практично нереально, оскільки країна порине в такий організаційний, економічний і фінансовий хаос, що просто призведе до швидкої поразки.  Подальша демобілізація зі свого боку вимагає ресурсів і грошей, причому немаленьких.  Не випадково Азербайджан оголосив тільки часткову мобілізацію.

Військово-промислового комплексу у Вірменії практично немає, і тому Єревану доводиться покладатися лише на зовнішні постачання. Тут нові великі проблеми, тому що фінансові можливості непорівнянні з азербайджанськими.  Купувати необхідне озброєння, крім Росії, ні в кого.  Москва просто так його не постачатиме, вимагатиме політичних поступок, та й доставка проблематична.

ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ ПАРТНЕР

Ставки в карабаській війні високі не лише для Азербайджану та Вірменії. У неї втягуються учасники, які у звичайних умовах виступають суперниками, але в регіоні знаходять можливості для взаємодії.

Ми вже згадували про постачання ізраїльської зброї Азербайджану, найближчий союзник якого — Туреччина — перебуває з Єрусалимом фактично у ворожих відносинах.

Протиріччя тут відносне через кілька аспектів.

Перший.  Постачання зброї для Ізраїлю — питання не лише політики і фінансів, а й протистояння з ворожим оточенням.  Встановлення дипломатичних відносин з ОАЕ і Бахрейном тільки намітило якісь кроки в напрямі пом’якшення напруженості, але не більше.

Звідси важливість перевірки розробок потужного ізраїльського оборонного комплексу в бойових умовах.  Постачання до Азербайджану дозволяють певною мірою вирішити цю проблему.

Другий.  Азербайджансько-ізраїльська військово-технічна співпраця триває багато років.  Вона включає постачання, крім БПЛА, ракетні системи залпового вогню, міномети, засоби зв’язку і багато іншої техніки на сотні мільйонів доларів.  Для Вірменії це не новина.

Щось Єреван не надто ображався, коли Москва постачала зброю Баку, а тут настільки, що відкликав для консультацій посла, який тільки два тижні як приступив до своїх обов’язків.  Дипломатичні відносини між двома країнами були встановлені ще в 1992 році, але посольство Вірменія відкрила в Єрусалимі буквально напередодні війни.

До речі, ніхто не забороняв і Вірменії купувати в Ізраїлі зброю, але, звичайно, за оплату.  У цьому сенсі образи Єревана виглядають дещо дивними.

Третій.  Врахуємо, що 44% споживаної нафти Ізраїль отримує з Азербайджану.  Не те, щоб зараз ніде було цю нафту купити, ринок її переповнений, але налагоджена логістика означає багато. Зокрема і пропуск танкерів із цією нафтою через Протоки, незважаючи на ворожі відносини Анкари і Єрусалима.  Тим самим у Баку з’являються кошти закуповувати зброю, а ізраїльському оборонному комплексу постачати її і виробляти нову.  І це тільки один із прикладів.

Четвертий.  Колишній міністр оборони і міністр закордонних справ Ізраїлю Авігдор Ліберман якось сказав, що «Азербайджан розташований на перехресті трьох імперій — Персидської, Оттоманської та Російської», і Ізраїлю важливо «мати дружню державу в цьому регіоні — мусульманську, сучасну і секулярну державу».

Співпраця між Ізраїлем та Азербайджаном носить більш стратегічний характер, ніж тільки постачання озброєнь.  Для Ізраїлю важливість Азербайджану пояснюється наявністю у нього кордону з Іраном.  Він близький до столиці, Тегерана, й іранського берега Каспійського моря.  Це досить уразливий напрямок для можливого авіаційного та іншого удару.  Кажуть, що ізраїльські літаки з документами про іранську ядерну програму, а їх набралося кілька тонн, летіли через азербайджанську територію.  У будь-якому випадку в іранському керівництві про ці та інші факти знають, але зберігають мовчання, щоб не робити ще одного ворога, яких у аятол і так по вуха.

ТУРЕЧЧИНА VS РОСІЯ

Очевидно, що результатом війни в Карабасі стане інша роль Туреччини в повоєнному врегулюванні.  Це було давньою метою Анкари, для якої відновлення свого впливу на Південному Кавказі є необхідною умовою подальшого поширення неоосманізму.

Однак, поруч із такою далекою метою існують і цілком певні, пов’язані з поточним станом. У даному випадку йдеться про транспорт азербайджанських вуглеводнів і, як показала «Чотириденна війна» в липні поточного року, трубопроводи дуже уразливі, тому що частково проходять поблизу кордону Азербайджану з Вірменією.

З цієї точки зору відновлення контролю Баку над Нагірним Карабахом робить можливим прокладання нових, більш коротких і зручних маршрутів для транспорту вуглеводнів і в майбутньому підключення до них Ірану в разі поліпшення відносин Тегерана й Анкари.  До речі, незважаючи на достатню ворожість двох країн, іранський газ безперебійно постачається на турецьке узбережжя Середземного моря.

Є й дипломатична мета.  Анкара хоче утвердитися як рівноправний учасник і гарант, поруч із США, Францією і Росією, так званого мінського процесу щодо мирного врегулювання конфлікту.

Військові успіхи азербайджанської армії в Карабасі додають можливості Туреччині в дипломатичній грі і звужують поле для маневрів Росії.

Москва перебуває в доволі складному становищі.  Воєнні поразки або затягування війни розхитують становище прем’єр-міністра Вірменії Ніколи Пашиняна і уможливлюють спробу заміни його на більш проросійську фігуру.  У світлі подій у Білорусі Кремль хоче наочно показати, що в пострадянських країнах, за винятком держав Балтії, тільки в Москві вирішують, хто і коли буде приходити до влади.  Якщо це відбувається в результаті тиску народних мас, то ось отримаєте результат, поки у Вірменії.

Росія не може дозволити Азербайджану остаточно розгромити свого супротивника, але й піти на відкрите зіткнення з Туреччиною теж не може. Тому московська дипломатія зосередиться на укладенні якоїсь угоди з Анкарою.

Азербайджан відвоює частину своєї території, що дозволить говорити Баку про перемогу, а Вірменія вийде з нефатальними втратами.

Залишається питання.  Чи погодяться з таким варіантом в Анкарі й Баку? Поки що шанси мінімальні.