МЕНЮ

Перед штормом

30 січня, 2019 - 18:47
Про чотири фактори, що підвищують напруженість у Азовському регіоні та перспективи його захисту від російської агресії

25 листопада 2018 року в Керченській протоці Росія атакувала й захопила три українські військові кораблі й заарештувала 24 моряків. Зіткнення на морі вказує на те, що центр російсько-українського військового конфлікту може 2019 року поступово зміститися від Донбасу до Криму й Азовського моря. За словами Віталія Кравчука, старшого наукового співробітника Інституту економічних досліджень і політичних консультацій в Києві, «в разі нових морських інцидентів це може означати закриття Азовських портів для судноплавства». Такий розвиток подій мав би серйозні економічні наслідки не лише для великих міст Маріуполя (близько 455 000 жителів) і Бердянська (близько 115 000 жителів).

Ці два порти досі обслуговували близько 5% зовнішньої торгівлі України, передусім сталлю, хімікатами та сільськогосподарською продукцією. Україна має лише обмежену й застарілу альтернативну транспортну інфраструктуру для переспрямування торговельних потоків, що досі проходили через морські порти Маріуполь і Бердянськ. Ескалація в Азовському районі загрожуватиме насамперед соціальній стабільності на південному сході материкової частини України. Це також може призвести до значного зниження або навіть припинення (і без того не дуже вражаючого) економічного зростання в Україні 2019 року й у подальший період.

ВІДСУТНІСТЬ ЗАХІДНОЇ ПІДТРИМКИ Й МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Незважаючи на такі потенційно серйозні наслідки, цей сценарій не малоймовірний. Існує кілька каталізаторів підвищення напруженості уздовж Азовського й Чорноморського узбережжя, що одночасно працюють і взаємно посилюються. Це (а) форми реакції Заходу на різні російські схеми ескалації, (б) ступінь участі міжнародних організацій у ситуації довкола Азовського моря, (в) стабільність і функціональність моста через Керченську протоку і (г)      нерозв’язана проблема стійкого постачання прісною водою окупованого Криму.

Головним чинником, що сприяє ескалації напруженості в Азовському регіоні, є відсутність адекватної реакції з боку Заходу на нещодавнє військово-морське протистояння біля моста через Керченську протоку. Досі Захід дотримується, якщо це можна так назвати — «кримського» (а не «донбаського») модусу реагування на зростання напруженості між Москвою й Києвом. Як і навесні 2014 року, ЄС не відреагував суттєвими матеріальними санкціями, як він це зробив у відповідь на збиття авіалайнера MH-17 у липні 2014 року, на захоплення українських моряків торік. Натомість Захід досі, що нагадує його політику після анексії Криму Росією в березні 2014 року, посилає усні й символічні сигнали до Москви. Ці невпевнені й нематеріальні сигнали Заходу можуть спонукати Кремль перевести фокус своїх військових і інших антиукраїнських дій з Донбасу на Азовське море й територію довкола нього. Внаслідок стриманих реакцій Заходу на ескалацію в листопаді для Москви цей регіон може здатися — перш за все економічно — менш ризикованим театром гібридних воєнних дій, ніж Донбас.

Другим визначальним чинником є відсутність або байдужість міжнародних організацій у Криму й Азовському морі. Путін 2017 року запропонував збільшити присутність таких організацій на Донбасі шляхом введення невеликого збройного контингенту ООН для захисту неозброєної наглядової місії ОБСЄ. Безумовно, ця пропозиція тоді не задовольнила Україну й Захід, й тому не була реалізована.

Проте Путін щодо Донбасу був набагато поблажливішим до присутності міжнародних організацій, ніж щодо Азовського моря. Тут Кремль поки демонстративно блокує навіть незначну присутність неозброєних спостерігачів ОБСЄ, не кажучи вже про збройну місію ООН. Відсутність будь-яких Міжнародних організацій в Азовському регіоні і в Криму робить дії Росії проти України тут менш ризикованими та ймовірнішими.

НЕПЕВНЕ МАЙБУТНЄ МОСТА ЧЕРЕЗ КЕРЧЕНСЬКУ ПРОТОКУ Й ВОДОПОСТАЧАННЯ КРИМУ

Третім чинником, що може спонукати Кремль поводитися більш авантюрно між Азовським і Чорним морями, може стати технічна несправність або економічна неефективність нового моста через Керченську протоку, що сполучає Росію й Крим. Цей престижний об’єкт має велике символічне політичне значення для легітимізації путінського режиму перед населенням РФ. Якщо міст з тієї чи іншої причини не зможе досягти своєї передбачуваної мети — тобто забезпечити поштовх соціальному розвитку Криму і його інтеграції в російську економіку, Кремль почне шукати зовнішні причини цього промаху. Він може спробувати розгорнути ескалацію, щоб пояснити росіянам часткову даремність або несправність моста.

Це, зокрема, матиме місце, якщо міст почне рушитися. В українських ЗМІ з моменту відкриття т.з. Кримського моста в травні 2018 року неодноразово з’являлися повідомлення про технічні проблеми й геологічні труднощі з довгою конструкцією. Можливе закриття або навіть обвалення моста стало б ударом по суспільному іміджу путінського режиму після анексії. Воно зробить обманні маневри, зокрема військові, з боку Кремля ще ймовірнішими. Навіть якщо міст і протримається, залишається відкритим питання, наскільки він підтягне економіку Криму й асимілюватиме його до Росії. Якщо дорога конструкція не виконає цих геоекономічних завдань, це також збільшить ймовірність антиукраїнської ескалації для відволікання і приховування стратегічної помилки Кремля.

Остання актуальна проблема для Кремля — нестабільна ситуація з постачанням прісної води до Криму. 2014 року Київ припинив постачання води з річки Дніпро Північно-Кримським каналом через Перекопський перешийок на півострів. Постійне зменшення водних запасів у поєднанні з дефіцитом енергопостачання є віртуальною бомбою сповільненої дії з економічними й соціальними наслідками для жителів Криму. З дивною геоекономічною легковажністю Москва з 2014 року мало що зробила для розв’язання цієї проблеми. Наприклад, Росія не побудувала гідної опріснювальної й відповідної енергетичної інфраструктури, що могла б полегшити зростаючу проблему прісної води в Криму.

Якщо незабаром не буде принципового розв’язання цієї проблеми, наприклад, завдяки будівництву великого опріснювального заводу, кримчани дедалі частіше відчуватимуть наслідки браку води у своїй економіці й, зрештою, повсякденному житті. Зростання соціальної напруженості на півострові може стати ще одним потенційним приводом для ескалації між Росією й Україною. Москва може спробувати захопити закритий канал між Кримом і річкою Дніпро. Це приведе російські регулярні війська углиб південної частини материка України й почне другу, тепер уже регулярну міждержавну велику війну між двома країнами.

СУМНІ НАСЛІДКИ ДЛЯ МАРІУПОЛЯ Й БЕРДЯНСЬКА

Вищезгадані чинники й сценарії є лише деякими з можливих детермінант ескалації між Росією й Україною. Загострення, звісно, може 2019 року статися і в інших регіонах. Проте якщо врахувати, що ці чотири умови об’єднуються в Криму, Керченській протоці й Азовському морі, то ймовірність продовження й підвищення напруженості саме в цьому регіоні є особливо високою.

Таким чином, Азовські морські порти Маріуполь і Бердянськ працюватимуть, якщо вони взагалі працюватимуть, під різними обмеженнями й ризиками. Ключове питання в тому, чи зможе Україна й чи схочуть її західні партнери надати серйозні гарантії стабільності й механізми безпеки різним суб’єктам економічної діяльності, задіяним у південно-східній частині материкової України. Оскільки поки немає перспектив такого захисту цього регіону від російської агресії, українська держава, а також різні національні й іноземні компанії мають почати готуватися до поступового занепаду Маріуполя й Бердянська, а також до серйозних соціальних і політичних наслідків, які це матиме.

Андреас УМЛАНД, експерт Інституту євроатлантичної співпраці в Києві й редактор книжкової серії «Советская и постсоветская политика и общество» видавництва «Ібідем» у Штутгарті.