МЕНЮ

Пандемія деглобалізації?

3 березня, 2020 - 17:09
Ніхто не знає, як довго триватиме епідемія Covid-19. В історії є інтригуючі прецеденти, які ілюструють, що може статися надалі

Спалах нового коронавірусу Covid-19, що розпочався в китайському місті Ухань, цілком може перерости у глобальну пандемію. Майже 50 країн вже підтвердили випадки зараження вірусом, при цьому точна природа механізму його передачі залишається незрозумілою.

Пандемії — це не просто миттєві трагедії хвороби і смерті. Повсюдність таких загроз масового масштабу, а також невизначеність і страхи, що їх супроводжують, призводять до появи нових моделей поведінки і переконань. Люди стають одночасно підозріливішими і легковірнішими. Але передусім у них зникає бажання контактів з усім, що видається іноземним або стороннім.

Ніхто не знає, як довго триватиме епідемія Covid-19. Якщо вірус не стане менш заразним із настанням весни у Північній півкулі, тоді населенню в усьому світі, що нервує, можливо, доведеться чекати доти, доки не буде розроблено й запущено у виробництво вакцину від цієї хвороби. Є й інша важлива змінна — ефективність органів охорона здоров’я, яка в багатьох країнах значно менш компетентна, ніж у Китаї.

В будь-якому разі, закриття заводів і призупинення виробництва вже порушують роботу глобальних виробничих ланцюжків. Виробники почали вдаватися до кроків, аби знизити свою залежність від вразливостей у далеких країнах. Поки що фінансові коментатори зосередилися на розрахунку витрат окремих галузей: автовиробників непокоїть дефіцит комплектуючих; текстильники залишаються без тканин; крамниці предметів розкоші втрачають клієнтів; і є ще туристичний сектор, де, наприклад, круїзні лайнери перетворилися на вогнища зараження.

Проте мало хто замислюється над значенням нового клімату невизначеності для глобальної економіки у широкому сенсі. Міркуючи про довгострокові наслідки кризи з вірусом Covid-19, приватні особи, компанії і, напевно, навіть уряди намагатимуться захистити себе за допомогою складних контрактів, що виконуються за певних умов (contingent contracts). Легко собі уявити нові фінансові продукти, які будуть структуровані так, щоб гарантувати виплати автовиробникам у разі, якщо вірус досягне певного рівня летальності. Попит на нові контракти може навіть призвести до появи нових мильних бульбашок, оскільки можливості для зароблення грошей расширяться.

В історії є інтригуючі прецеденти, які ілюструють, що може статися надалі. Можна згадати сумнозвісну фінансову кризу, що настала після «тюльпаноманії» 1635—1637 років в Нідерландах. Цей епізод особливо добре відомий завдяки популяризації його уроків шотландським журналістом Чарльзом Маккеєм, який 1841 року опублікував книжку «Найпоширеніші помилки і божевілля натовпу». Маккеєві тюльпанова криза видається прообразом сучасного йому різкого спекулятивного припливу капіталу до залізниць та інших промислових проектів у Північній та Південній Америці. У своїй книжці він докладно і з гумором описує цей сюжет, переказуючи історії про неосвічених моряків, які в буквальному сенсі могли проковтнути ціле багатство, помилково сприйнявши цибулину тюльпана за звичайну цибулю.

Але як зазначає історик культури Енн Голдгар, Маккей не захотів згадати про те, що вся ця манія збіглася з неймовірно високим рівнем смертності через чуму, яку поширювали війська, що билися в Тридцятирічній війні. Чума обрушилася на Нідерланди 1635 року і досягла піку в місті Гарлемі у серпні — листопаді 1636 року, тобто саме тоді, коли розпочалася тюльпаноманія.

Приплив спекулятивного капіталу у квіткові цибулини посилювала хвиля грошей, що несподівано звалилися на голови спадкоємців жертв чуми. Тюльпани були своєрідним ринком ф’ючерсів, тому що цибулинами торгували взимку, коли ніхто не міг перевірити, яка саме з них виросте квітка. І вони ставали об’єктом складних контрактів, що, наприклад, встановлювали ціну, яку має бути виплачено в разі, якщо діти власника будуть все ще живі навесні (інакше цибулини передавалися безплатно).

Фінансові спекуляції за цієї дикої, апокаліптичної обстановки породжували невизначеність. Проте часто-густо їх інтерпретували як доказ малодушного матеріалізму, а крах, що настав, називали карою за прагнення до безбожних розкошів та іноземної екзотики. Адже тюльпани спочатку прийшли з чужорідної культури Османської Туреччини.

Як і сьогодні, епідемія чуми, що спустошувала Європу в ранній новітній час, породила безліч теорій змови. Що менш очевидним було походження хвороби, то з більшою ймовірністю вона пояснювалася деякими шкідливими впливами. Ходили чутки про зловісні постаті в каптурах, які ходять від дверей до дверей і забруднюють їх заразними речовинами. На чужинців (іноземних купців та солдатів), а також на маргіналізовану бідноту вказували як на головних винуватців.

Є ще одне джерело XIX століття, яке може дати нам сьогодні важливі уроки. У романі «Заручені» («I Promessi Sposi»), який Алессандро Мандзоні  опублікував 1827 року, апогей сюжету настає під час спалаху чуми в Мілані в 1630-і роки. Вважалося, що це лихо принесли у країну іноземці, і не в останню чергу — чужа монархія іспанських Габсбургів, яка правила в Мілані. Цей роман став потужним каталізатором італійського націоналізму в епоху Рісорджіменто.

Не дивно, що епідемія Covid-19 вже грає на руку сучасному націоналізмові. Для деяких американців китайське походження цієї хвороби стане черговим підтвердженням їхнього переконання в тому, що Китай є загрозою для світу — країною, якій не можна повірити, що вона здатна поводитися відповідально. Тим часом багато китайців, імовірно, вважатимуть, що деякі з американських заходів боротьби з цим вірусом мотивовані расовими міркуваннями і мають на меті заблокувати піднесення Китаю. Вже з’явилися теорії змови, згідно з якою вірус створило Центральне розвідувальне управління США. Світ вже наповнений дезінформацією, але Covid-19 обіцяє ще більше збільшити її обсяги.

Як писав голландський історик Йохан Гейзинга, період після епідемії Чорної смерті в Європі став часом «згасання Середньовіччя». Для нього реальним сюжетом були не просто економічні наслідки пандемії, а містицизм, ірраціоналізм та ксенофобія, які з часом призвели до загибелі універсалістської культури. Цілком можливо, що Covid-19 так само стане приводом для «згасання глобалізації».

Проект Синдикат для «Дня»

Гарольд Джеймс — професор історії та міжнародних відносин у Прінстонському університеті і старший науковий співробітник Центру інновацій у міжнародному управлінні. Фахівець з німецької економічної історії та глобалізації.