МЕНЮ

На політичному карантині

Борис СОКОЛОВ, професор Москва
16 березня, 2020 - 19:17
Перші, поки що нечисленні, протести проти поправок до конституції розганяються владою вкрай жорстко

Спроба приблизно 50 активістів пікетувати будівлю ФСБ на Луб’янці з гаслом «Він нам не цар!» була знищена у зародку. Активістів доправили до відділку поліції, і деякі з них були жорстоко побиті, поміж них і відомий правозахисник Лев Пономарьов. Активістка Віра Олейникова, яку затримали з плакатом «ЛутінПох», розповіла, що її побили у відділку поліції Китай-Города. Після зняття побоїв лікарі вирішили госпіталізувати її через травму голови. 17-річний активіст Леонід Шайдуров неначебто отримав перелом руки під час затримання, а 78-річний Лев Пономарьов відбувся струсом мозку після удару по обличчю. Він має намір звернутися до суду за фактом його побиття співробітниками правоохоронних органів, утім, із сповна передбаченим результатом. Активісти планували оточити будівлю ФСБ, вишикувавшись довкола неї на відстані простягненої руки, повторивши таким чином акцію 30 жовтня 1989 року, коли в день політв’язня москвичі оточили будівлю КДБ живим ланцюгом. Але тоді масштаби протесного руху були зовсім іншими.

Такі ж нечисленні акції проти конституційних поправок відбулися і в деяких інших містах. Та більш численними виявилися екологічні протести, що пройшли  цієї неділі по всій Росії. Екологія набагато ближча та зрозуміліша людям, ніж конституція. Більшість із них не може зрозуміти, що жахи сміттєзвалища в Шиєсі й інша російська екологічна краса безпосередньо пов’язані зі встановленим Путіним режимом особистої влади. А ще на руку владі грає нинішня пандемія. Можна сказати, що якби коронавірусу не було б, його треба було б вигадати. Карантинні заходи та страх заразитися утримують багатьох потенційних протестувальників від участі в маніфестаціях. Сповна закономірно постає запитання: чи з самого початку планувалася поправка про обнуління колишніх президентських термінів, так обачливо внесена за допомогою першої жінки-космонавта в найостаннішу мить, аби заблокувати можливі протести, чи це стало імпровізацією, викликаною епідемією коронавірусу та падінням світових цін на нафту. Тут міг бути розрахунок на те, що в умовах економічної кризи, що насувається, громадяни Росії будуть набагато поблажливішими до прагнення старіючого національного лідера продовжити своє президентство ще на один-два терміни.

Думаю, що правдиву відповідь на це запитання, ми отримаємо ще дуже нескоро, якщо взагалі отримаємо. Для цього треба буде, щоб хтось із найближчого путінського оточення написав і опублікував, хоч би посмертно, відверті мемуари, але не факт, що такі мемуари коли-небудь з’являться. Як пам’ятають читачі, відразу ж після оголошення поправок до конституції в президентському посланні, я передбачив, що після їх ухвалення може відбутися звернення до Конституційного суду якогось спеціально підібраного громадянина з запитанням, чи обнулилися в результаті ухвалення поправок колишні президентські терміни Путіна та Медведєва. І я не сумніваюся, що відповідь КС буде саме такою, якої побажає Путін. Критично кажучи, спеціально записувати цей пункт до конституції не було жодної потреби. Важливим був сам факт істотної зміни конституції, що створювало для слухняного Конституційного суду привід для обнуління колишніх президентських термінів. Проте, врешті-решт, Путін вирішив прописати «обнуління» в конституції, щоб у соратників не залишалося сумніву, що він збирається залишитися при владі до самої смерті. І тут принципової різниці немає: чи було це початковим наміром Володимира Володимировича ще в січні, чи він прийшов у березні разом із коронавірусом.

У будь-якому разі протестів опозиції Путін не побоювався, і мав слушність. Самі по собі поправки до конституції, окрім останньої, великого громадського резонансу не мали, а коли стало зрозуміло, що нинішній президент насправді стає незамінним царем, часу та сил для організації масштабних протестів  опозиція вже не мала. Тим паче, що підрахунок голосів на «всенародному голосуванні» відбуватиметься без присутності опозиційних або навіть просто незалежних спостерігачів, а саме голосування буде дуже мало відрізнятися від виборів до Верховної Ради СРСР у самий розпал брежнєвського правління. Слухняний владі ВЦІОМ уже повідомив, що 64% населення Росії підтримують усі поправки до конституції. За бажання виборчкоми на місцях можуть намалювати і сповна радянські 99% «за», але, швидше за все, в Кремлі визнають таке геть непристойним і зупиняться десь на рівні 70%, аби було більше двох третин тих, що віддали свої голоси. Солідарне голосування всієї позасистемної опозиції проти поправок тут нічого не змінить.

Російський музичний критик і опозиціонер Артемій Троїцький у блозі Obozrevatel передбачив, що «обнуління» президентських термінів Путіна може стати причиною протесного «вирування» в країні, «аж до Майдану»: «Вірогідність такого розвитку подій — не нульова. Думаю, до 60%. Інша річ, що з цих 60% шанс на успіх і вдалу народну революцію набагато більш примарний. Але те, що це не пройде для Путіна даремно — це, мабуть, понад 50%», оскільки «в російському суспільстві присутнє досить сильне і досить одностайне обурення». Але, думаю, що прогноз щодо можливості в Росії «Майдану», навіть невдалого, з приводу довічного президентства Путіна — дуже оптимістичний. Імовірно, навіть  сценарій  можливої змови частини путінського оточення для здійснення палацового перевороту має поки що більшу вірогідність, ніж  сценарій  із «Майданом» у Москві. А ось у чому з Троїцьким можна погодитися, так це в тому, що Путін і його команда «розпочали це, розраховуючи, що вони на 100% фальсифікують усе, що треба, і результат буде позитивний. А це означатиме, що народ Росії підтримує Володимира Путіна та його безстрокове диктаторське монархістське правління. Але я думаю, що тут вони, можливо, і схибили», оскільки фальсифікації будуть настільки масштабними та зухвалими, що «народ сильно розгнівається», а розрізнена опозиція все-таки об’єднається (вочевидь, під гаслом «Хоч із дияволом, лише проти Путіна-царя!»), і її підтримають не тільки ідейні та непримиренні опозиціонери, але й ті, «яким Путін просто набрид, те, що називається, за*бав». Питання лише в тому, чи вистачить цього для російського «Майдану», оскільки справжніх громадських активістів у Росії на порядок менше, ніж в Україні.