МЕНЮ

«Мінськ-2»: 4 роки

Наталія ПУШКАРУК, «День»
12 лютого, 2019 - 18:32
Як примусити Росію до миру?

12 лютого минуло рівно чотири роки, коли у столиці Білорусі за участю президентів України, Франції та Росії Петра Порошенка, Франсуа Олланда і Володимира Путіна, а також канцлера Німеччини Ангели Меркель було підписано Комплекс заходів з виконання Мінських угод, які ще називають «Мінськ-2».

«Протягом останніх чотирьох років з моменту підписання Тристоронньою контактною групою Комплексу заходів з виконання Мінських угод Росія постійно не дотримується цих угод. Росія мусить припинити розпалювати створені нею гуманітарну, економічну та екологічну кризи, звільнити українських в’язнів, відвести озброєння та війська, здійснити негайне та всеосяжне припинення вогню», — така заява з цього приводу міститься на сторінці посольства США в Україні у Twitter.

Про те, що Мінські домовленості не виконуються Росією, щодня свідчать обстріли українських позицій на Донбасі з боку окупанта, а також жертви з нашого боку. На цьому постійно наголошують українська влада і світові лідери, проте за чотири роки заміни Мінським домовленостям так і не знайшли. Центр «Нова Європа» до четвертої річниці «Мінська-2» підготував інфографіку, що демонструє втрати української держави внаслідок війни, розв’язаної Росією. Зокрема, за цей час загинуло майже 13 тис. людей, до 30 тис. — дістали поранення, тільки 2018 року ОБСЄ зафіксувала понад 270 тис. випадків порушення режиму припинення вогню, нині в Росії перебувають щонайменше 70 політв’язнів. Це лише деякі з підсумків майже п’яти років агресії РФ.

Із 2014 року і донині врегулюванням конфлікту на Донбасі займається Тристороння контактна група. До листопада 2018 року представником від України в ній був колишній президент Леонід Кучма. Згодом Президент Петро Порошенко уповноважив представляти нашу державу в ТКГ колишнього прем’єр-міністра (1995—1996) і міністра оборони (2003—2004) Євгена Марчука. Варто зазначити, що Євген Кирилович був долучений до роботи групи ще з травня 2015 року, адже був представником України в робочій підгрупі з безпеки. Весь цей час він працює на волонтерських засадах. Однак Євгена Кириловича запросили, коли вже було допущено низку помилок — «гасити пожежу». До цього десять років його умисно не помічали, писав «День» у статті «Марчук замість Кучми. Не запізно?» від 22 листопада 2018 року.

Наше видання неодноразово наголошувало на тому, що Мінський формат став для нашої країни пасткою. «Промовистим прикладом сучасного інфікування країни є офіційна участь Кучми на переговорах у Мінську. Цей апріорі програшний формат для нашої країни, на який погодився Київ (чому — тема окремої розмови), відмовившись від «Женевського формату», фактично став частиною спецоперації Кремля проти України», — йдеться у статті «Дня» «Дипломатичний котел» від 27 лютого 2015 року.

Тоді доктор юридичних наук, Надзвичайний і Повноважний Посол України Володимир ВАСИЛЕНКО в коментарі зазначив: «Загалом, «Мінський формат» — це пастка, в яку потрапила Україна. Саме він призвів до того, що вже в лютому в нові мінські домовленості було включено такі пункти, які ще більше шкодять нашим національним інтересам». «У «Женевському форматі» Росія виступала стороною переговорів, і це попри те, що вона нахабно заперечує свою участь у збройному конфлікті на Донбасі. Таким чином, визнавалося, що вона є стороною збройного протистояння і тому бере на себе певні зобов’язання, які повинна виконувати. Зміна ж формату на «Мінський» дала РФ можливість говорити, що вона нібито не є стороною конфлікту і домовленостей», — наголошував він.

«МАЄ БУТИ ПІДХІД «САНКЦІЙНОЇ ЛАВИНИ», А НЕ «САНКЦІЙНОЇ ЛОТЕРЕЇ»

«День» розпочав розмову з першим заступником директора Центру «Нова Європа» Сергієм СОЛОДКИМ із запитання про те, яку роль за ці чотири роки відіграли Мінські домовленості:

— Мінські домовленості дали можливість призупинити гостру фазу конфлікту, суттєво зменшити інтенсивність воєнних дій. Вони дали час для України спробувати знайти додаткові важелі впливу на Росію для припинення агресії, час для втілення реформ і консолідації західної підтримки для перетворень у країні.

Інше питання — наскільки ефективно українська влада могла скористатися цим часом? З одного боку, санкції як ЄС, так і США тривають — відбувається їх поступове посилення. Як ЄС, так і США активно взаємодіють з Україною для досягнення реформаторських успіхів. З іншого боку, підтримка Заходу так і не призвела до припинення російської агресії. Більше того, залишається ризик масштабного нападу з боку Росії. В ЄС і США, на жаль, так само часто говорять про «втому» від зволікань, байдужості, ухиляння багатьох українських можновладців на шляху втілення реформ.

Проте головний виклик полягає навіть не в зовнішніх викликах, а у внутрішніх. Чи адекватно українське суспільство сприймає зовнішні загрози? Чи не вдалося Росії розмити хронологію подій, відповідальність сторін за ці чотири роки? Чи не відчули себе впевненіше ті політики, сили, які прагнуть просувати російський порядок денний в Україні? Нинішній рік ключовий, бо він дасть відповідь на ці запитання. Саме тому сьогодні міжнародні актори затамували подих, очікуючи хто вестиме країну далі; яку політику почне впроваджувати.

Як ви думаєте, як зрушити ситуацію з місця, щоб повернути окуповані території? І як варто трансформувати Мінський формат чи на що змінити?

— Україна має продовжувати втілювати свій підхід: спочатку вирішення безпекових питань (режим тиші, відведення озброєння) і потім поступовий перехід до політичного блоку. Експромти в цьому питанні не просто небажані, але містять суттєві загрози.

Для України важливо зберегти нинішню підтримку ЄС та США і розпочати діалог щодо оцінки й можливої модифікації підходів примусу Росії до миру. Очевидно, що дотеперішня політика, особливо Євросоюзу, дає збої. Країни Євросоюзу від початку, ще п’ять років тому не дали досить потужного сигналу Росії про те, що санкції матимуть серйозний і неминучий характер. Різні політики різних країн Євросоюзу досі надсилають хибні сигнали про необхідність пом’якшення санкційного тиску. ЄС повинен нарешті перейти від етапу вагань до етапу рішучості. Аж до того, щоб Росія чітко усвідомлювала, що на неї чекає через місяць невиконання Мінських домовленостей, що на неї чекає у разі чергового порушення того чи іншого міжнародного документа. Мав би бути відкритий і чіткий перелік заходів. Це був би підхід так би мовити «санкційної лавини»: чим більше порушень, тим більш масивні та серйозні обмежувальні заходи. Сьогоднішній підхід — це наче «санкційна лотерея»: Росія вдається до агресивного кроку і спостерігає за тим, чи відреагує якось ЄС і США, чи не відреагує ніяк. Досить часто Москві вдається витягати щасливий лотерейний білет, коли ЄС ніяк не діє, а окремі політики в ЄС посилено наголошують на необхідності діалогу.

Мінський формат можна зберегти, можна і змінити — проблема не в форматі, проблема в неготовності Росії дотримуватись будь-яких домовленостей. Потрібно, відтак, думати не про те, як змінити формат, а як змусити Москву бути відданою миру.

P.S. Російська делегація в ООН ініціювала на 12 лютого проведення засідання Радбезу ООН з нагоди четвертої річниці підписання Мінських угод, повідомляє «Укрінформ». Речник Постійного представництва України при ООН Олег Ніколенко попередив, що це — «димова завіса», яка має на меті відволікти увагу держав-членів ООН від першого комплексного обговорення російської агресії проти України на спеціальному засіданні Генеральної Асамблеї ООН 20 лютого, присвяченому п’ятій річниці початку конфлікту.