Ковбої в грі

Як Вашингтону вдається мирити Белград та Приштину

Лідери Сербії та Косово на початку вересня влаштували «переговорний марафон» — розпочав із зустрічей в Вашингтоні, а потім продовжуючи розмови в Брюсселі.

Якими є підсумки переговорів для сербів та косоварів? На що може звернути увагу Україна, яка сама знаходиться всередині надскладного мирного процесу?

КОРДОНИ...

Угода, підписана в Білому домі у присутності президента США Дональда Трампа президентом Сербії Александаром Вучичем та прем’єр-міністром Косово Авдуллою Хоті 4 вересня 2020 р. має назву «Економічна нормалізація». Хоча в самому документі йдеться не тільки про економіку, саме таке позиціонування домовленостей є дуже красномовним. Американці чітко заявили: вони займаються саме економічним врегулюванням косовського конфлікту. Хоча ніби питання політичного врегулювання — а саме «взаємне визнання», тобто, визнання Сербією незалежності Косова — і обговорювалося, в підсумковий текст угоди цей пункт не потрапив. Вучич каже — завдяки його жорсткої позиції. Може і так, але факт залишається фактом — Білий дім взяв на себе роль саме «економічного миротворця».

Ключовою домовленістю, досягнутою в Вашингтоні, стала згода Косова на приєднання до так званого «мінішенгену» — угоди, яка, за зразком вільної від кордонів зони ЄС, передбачає вільний рух людей, товарів, капіталів та послуг між країнами.

Рік тому про це домовилися Сербія, Албанія та Північна Македонія. Якщо для цих країн підписання угоди пояснюється бажанням прискорити економічне відновлення та збільшити іноземні інвестиції завдяки відкритим кордонам, для Сербії та Косово «мінішенген» стає частиною руху до загальної нормалізації відносин.

Справа в тому, що Приштина в останній час користується механізмом встановлення обмежувальних бар’єрів для сербських товарів саме в якості політичного інструменту. Так, два роки тому уряд Косово запровадив надвисоке мито на сербські товари. Це рішення було відповіддю на недопущення вступу Косова до Інтерполу завдяки діям Белграду та на кампанію, яку сербський уряд організував за для відкликання визнання Косова країнами Третього світу.

Після рішення Приштини про мито, сербсько-косовські переговори на довгі місяці взагалі припинилися. Лише після двох змін складу уряду Косово нова влада частково визнаної країни відмінила обмеження для товарів з Сербії. Переговори поновилися спочатку в Брюсселі, а потім навіть була проведена історична, за визначенням Трампа, зустріч в Вашингтоні.

...ТА ОЗЕРО

Іншою поступкою Приштини стала згода на обговорення теми контролю над штучним озером біля гідроелектростанції в північній частині Косова, Газіводе (алб. Уйман). Це водосховище є дуже важливим як з точки зору енергопостачання, так і з точки зору забезпечення водою цілого регіону. Близько 800 000 жителів Косова п’ють воду з Газіводе, і майже половина півночі отримує електроенергію з місцевої ГЕС. Белград виробляє воду та енергію, Приштина постачає їх споживачам. З цих позицій обидві сторони домагаються права управління Газіводе.

Раніше косовський уряд категорично відмовлявся вести переговори з цього приводу, зазначаючи, що водосховище в межах кордонів Косово належить Косову. Навколо озера постійно відбувалися суперечки та провокації, які два роки тому навіть призвели до приведення армії Сербії в стан повної бойової готовності. Але тепер Приштина погодилася знизити градус напруги і обговорити і це спірне питання — за умови, що посередниками будуть Сполучені Штати.

Власне, саме домовленості за темами Газіводе і «мінішенгену» і були основними пунктами, щодо яких з повним правом можна віднести визначення «Економічна сербсько-косовська нормалізація».

ПИТАННЯ ВЛАСНОСТІ

Буквально відразу з Вашингтону Вучич та Хоті відправилися до Брюсселю, де, як передбачалося, вони мали обговорити вже політичні питання. В першу чергу, визначити, в якому стані виконання досягнутих в 2013—2015 роках домовленостей, які передбачали, окрім іншого, створення сербської автономії на Півночі Косова — Асоціації сербських муніципалітетів. Принаймні про це говорили сербські представники. Але зрушень в цьому напрямку знов не відбулося. Натомість був продемонстрований деякий прогрес із гуманітарних питань — в  Брюсселі Белград та Приштина обговорили надскладну тему пошуків зниклих без вісті. Камінням спотикання тут є відкриття сторонами військових архівів, і саме на обговоренні цього аспекту, здається, ця тема і зосередиться в найближчий час.

Окрім того — за зразком Вашингтону — Брюссель вирішив також «покласти на стіл» економічні питання. Втім — на відміну від американців — європейці зробили своєю метою не досягнення швидких домовленостей з окремих питань, а концептуальне врегулювання цілого пласту проблем. Йдеться про питання власності. За твердженням Управління з питань Косово і Метохії уряду Сербії, близько 60% майна, яке Косово вважає своїм, належить Республіці Сербія, її громадянам та Сербській православній церкві.

Складно уявити, як ці принципові розбіжності в поглядах на питання власності збираються владнати переговорники від Європейського Союзу, не створюючи чергового «миротворчого тупику» — як це сталося із Асоціацією сербських муніципалітетів. Нагадаємо, що офіційні представники Приштини погодилися на формування цього утворення, але Конституційний суд республіки визнав ці домовленості неконституційними, і їх втілення в життя було зупинено.

Чи є у ЄС план, за яким сторонам вдасться поділити власність ОДНОЧАСНО за сербськими і за косовськими законами, коли доводиться одночасно мати справу із паралельними світами, коли в один і той самий час і в одному і тому самому просторі «Косово є Сербія» і «Косово є незалежна держава? Чи знов брюссельські мирні плани — як вже сталося із сербською автономією — наштовхнуться на «стіну» реальності та «забуксують»?

ЧИЇ «МИРОТВОРЦІ» КРАЩЕ?

Причиною втручання Вашингтону в косовсько-сербський мирний процес як раз і був тупик, в який зайшов переговорний процес під егідою Європейського Союзу. І команді Трампа вдалося — відкинувши масштабні концептуальні питання — продемонструвати можливість досягнення домовленостей із точкових, але важливих, навіть больових проблем.

Натомість ЄС, як бачимо, хоче діяти більш глобально. Теоретично це правильно, але на практиці...

Тут доречним буде згадати, що в цьому році виповнюється 25 років Дейтонської мирної угоді. Тоді, в 1995 році лише завдяки втручанню Сполучених Штатів вдалося припинити війну в Боснії і Герцеговині. Якось так виходить, що «ковбойські» методи американської дипломатії більш підходять Балканам, ніж «білокомірцеві» європейські практики.

На цьому тлі ставка Києва лише на посередників з Європи викликає дуже багато запитань. Тим більше, що європейське посередництво і в нашому випадку якось теж явно не демонструє визначних успіхів...