МЕНЮ

«Комунікаційний шлях в обхід Росії»

Сергій БУРДИЛЯК, посол України в Ісламській Республіці Іран, спеціально для «Дня»
21 липня, 2020 - 19:22
Як Україні знайти своє гідне місце в складних процесах Центрально-Азійського регіону

Держави Центральної Азії (ЦА) наближаються до відзначення 30-ї річниці своєї незалежності. Ця кругла дата дає привід поглянути на місце цих держав у стратегічному протистоянні світових домінантів, результати їх інтеграції у глобальні виробничі ланцюги та перспективи участі України у процесах, які стрімко розвиваються на Сході та спрямовані на Захід.

Прийнято вважати, що динаміка процесів у регіоні ЦА формується у контексті «великої гри» основних гравців, однак цей узагальнений підхід до аналізу ситуації в ЦА не повністю враховує приховані та складні аспекти субрегіональних амбіцій та транскордонних стратегій. Регіональні держави можуть різним чином впливати на прагнення більш потужних сусідів домінувати у політичній, інвестиційно-економічній, військовій та соціальній сферах.

ПРО ЗВ’ЯЗОК МІЖ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ПРИВАБЛИВІСТЮ ТА РОЗВИТКОМ ІНФРАСТРУКТУРИ

Важливим критерієм інвестиційної привабливості окремої держави або регіону є належний рівень розвитку інфраструктури та транспортного сполучення. Незважаючи на те, чи володіє держава об’ємним і конкурентоспроможним  ринком, чи є перспективним виробником, важко реалізувати інвестиційний потенціал, знаходячись на периферії світових ринків та логістичних транспортних маршрутів. Географічне розташування відіграє ключову роль в оцінці цього критерію, але саме збалансований розвиток внутрішньої транспортної системи, інтегрованої у регіональні та трансконтинентальні мережі, дозволяє оптимально реалізовувати інвестиційні та промислові можливості держави та регіону.

Виходячи з оцінки цього критерію, серед держав Центральної Азії варто відзначити Казахстан та Узбекистан, які проводять системну роботу зі створення сприятливої інвестиційної політики, підтримуючи перспективні інфраструктурні проекти. Казахстан  активно реалізує державну стратегію транспортних потоків, а Узбекистан, який не має виходу до моря, перетворив географічну віддаленість на інструмент регіонального розвитку завдяки ефективній розбудові транспортних коридорів, що сприяло пожвавленню торгівлі з сусідніми державами.

Успішним прикладом спільної та цілеспрямованої роботи регіональних гравців (навіть в умовах пандемії) став перший запуск на початку червня ц.р. потягу по мультимодальному коридору Китай-Киргизстан-Узбекистан.

РОЛЬ ТЕГЕРАНУ В ІНФРАСТРУКТУРНИХ ПРОЕКТАХ ЦА

Сусідні держави — Таджикистан, Казахстан, Туркменістан і Афганістан безумовно відзначили перспективність подальшого розвитку цього маршруту, розраховуючи на продовження цього транспортного коридору по своїх територіях. Ініціатива Пекіну «Один пояс, один шлях» (BRI) покликана наповнити транспортні коридори інвестиційним, технологічним і безпековим змістом, а участь Тегерану дає можливість виходу держав-учасниць до іранських портів Перської затоки.

В інфраструктурних планах Ташкенту Іран посідає важливе місце. Указом президента Ш.Мірзійоєва 2017 року визначено значущість продовження залізничної лінії, яка сполучає узбекський Термез з афганським Мазарі-Шаріфом до Герату, а звідти пролягає до іранських портів Бандар-Аббас і Чабахар на півдні ІРІ та Базарган на ірансько-турецькому кордоні.

По мірі того, як Узбекистан прагне диверсифікувати свої зовнішньоекономічні зв’язки, Тегеран набуває для Ташкенту все більшого значення. Не лише іранські порти відкривають Узбекистану найкоротший і найдешевший шлях до моря, але й перспективні залізничні маршрути не можуть бути реалізовані без активної участі Тегерану.

Для Ірану розвиток транспортної інфраструктури регіону вкладається в зовнішньополітичну концепцію «погляду на Схід» та дозволяє активніше заявити про себе у регіональних структурах, на зразок ЄврАзЕС, ЕКО, ШОС.

Поточна концентрація владних важелів в Ірані в руках «консервативних» сил надає можливість передбачити подальшу динаміку зближення Тегерану з центральноазіатськими партнерами, одним із наслідків якого може стати відродження запропонованої Іраном у 2010 році ініціативи будівництва залізничного маршруту Іран—Афганістан—Таджикистан—Киргизстан—Китай. Багаторічне зволікання з реалізацією цього логістичного проекту було обумовлене, з одного боку, сподіваннями уряду «реформаторів» президента Х.Рухані на пожвавлення торговельно-економічних відносин із Заходом в умовах поступового зняття санкцій відповідно до Спільного всеохоплюючого плану дій (СВПД), а з іншого, напруження у відносинах між Таджикистаном і Узбекистаном, Іраном і Таджикистаном, а також транзитні суперечки між Ашхабадом і Душанбе заважали початку реалізації проекту.

У геоекономічному вимірі практичним завданням Ірану та Китаю зі створення залізничної мережі в державах ЦА залишається врегулювання питання «уніфікації» ширини залізничних колій усіх учасниць даного проекту.

«ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СТАНДАРТ» І МАРШРУТ КИТАЙ—АФГАНІСТАН—ІРАН

Виходячи з міркувань збереження впливу, регіональної безпеки та тактичних цілей матеріально-технічного забезпечення військ, у державах колишнього СРСР був прийнятий стандарт ширини колії 1520 мм, в Ірані та КНР — 1435мм (європейський стандарт), в Афганістані — взагалі відсутня цілісна система залізничних сполучень. Сусідні з Афганістаном держави мають лінії шириною 1435мм, 1520 мм і 1676 мм (індійський стандарт). Майбутній вибір Кабулом стандарту залізничної колії вимагатиме від афганського уряду стратегічного рішення, пов’язаного з визначенням напрямку економічної, політичної та транспортної інтеграції держави.

Безсумнівно, що в рамках власних стратегічних інтересів Пекін і Тегеран зацікавлені у виборі Кабулу на користь «європейського стандарту». Такий сценарій відповідатиме й стратегічним інтересам України та Європи на противагу можливого рішення на користь «російського стандарту», який блокуватиме альтернативні транспортні потоки в обхід РФ.

У контексті забезпечення інтересів України залізничний маршрут Китай-Афганістан-Іран значно посилить потенціал транспортного коридору «Південь—Захід», який покликаний поєднати держави Перської затоки через Іран, Азербайджан, Грузію, Україну, Польщу з державами ЄС, відчутно скоротивши час перевезення вантажів порівняно з традиційним морським маршрутом (через Суецький канал) та російсько-орієнтованим коридором «Південь—Північ».

ТОРГОВЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ ТЕГЕРАНУ З ЄврАзЕС

Протягом перших десяти днів після оголошення адміністрації Д.Трампа рішення про вихід з СВПД 8 травня 2018 року, Іран уклав тимчасову угоду про зону вільної торгівлі з ЄАЕС. У червні ц.р. минає вісім місяців з часу набуття чинності угоди про ЗВТ між ІРІ та ЄврАзЕС. Іран розглядає 183-мільонний ринок держав-учасниць ЄАЕС перспективним напрямом зовнішньоекономічної діяльності та політичним інструментом протидії американським санкціям.

Наразі найбільший відсоток ВВП ЄврАзЕСу припадає на РФ, але у разі долучення до співтовариства Узбекистану та Таджикистану, його авторитет як економічної організації та інструменту підтримки впливу Москви на пострадянському просторі може зміцнитися.

Задля цього останнім часом Росія активізувала свої зусилля з виведення Узбекистану на свою орбіту через ЄврАзЕС. Ташкент вивчає перспективу, але не квапиться її приймати, побоюючись втратити свою гнучкість і підірвати співпрацю з іншими державами, насамперед Китаєм, з огляду на участь Узбекистану в китайській ініціативі BRI.

Основним акцентом Тегерану у торговельно-економічних відносинах з ЄврАзЕС очевидно стане стимулювання ненафтового сектору економіки. За словами віце-президента ІРІ Е.Джахангірі, з березня 2020 року річний експорт іранської продукції (без врахування сирої нафти) до 15-ти держав у регіоні ЦА та БС має скласти 48 млрд. дол. США.

Сьогоднішні реалії демонструють ознаки того, що у рамках ЄАЕС Іран має постійний зовнішньоторговельний дефіцит, а торгівля з Росією, найбільшим партнером ІРІ по ЄврАзЕС, не перевищила 2 млрд. дол./рік за весь пострадянський період.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що наразі ЗВТ між Тегераном і ЄАЕС бракує переконливих ознак того, що ця організація принесе суттєву економічну користь Ірану.

Торговельні відносини з ЄврАзЕС розглядаються Тегераном також і в контексті національної політики продовольчої безпеки.

«СЕРЙОЗНА ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ ІРІ ПРОДУКЦІЄЮ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ»

Виходячи з національних інтересів України, слід звернути увагу на те, що відповідно до останніх даних Іранського науково-дослідного інституту з аграрного планування, розвитку економіки та сільських районів, обсяг імпорту с/г продукції протягом березня 2019 — березня 2020 р. склав у грошовому еквіваленті 9,3 млрд. дол., 8 млрд. дол. з якого становила вартість кукурудзи та олійних культур (у т.ч. соняшникової олії). Враховуючи серйозну зацікавленість ІРІ в продукції агропромислового комплексу України, збільшення експортних поставок вітчизняних сільгосптоварів до Ірану обумовило б довготривалу присутність нашої держави в регіоні та заклало б передумови для майбутнього імпорту іранської нафтопродукції, яка не підлягає санкційним обмеженням.

ЗВТ між Іраном і ЄАЕС слід розглядати в більш широкому контексті поступового дрейфу Тегерану до євразійського регіоналізму. Історія співпраці Тегерану в рамках Організації економічного співробітництва (ЕСО) та Шанхайської організації співробітництва (ШОС) відображає потенційні виклики та перспективи іранської співпраці з ЄврАзЕС.

Декілька чинників обмежують отримання переваг ЕСО для Ірану: значна частина його торгівлі здійснюється за посередництва Туреччини; тарифна політика є не цілком урегульованою; Тегеран співпрацює і з Ісламабадом і Анкарою рівною мірою так само, як і конкурує з ними. Попри це, Іран у рамках організації має позитивне сальдо торговельного балансу, є економічно сумісним із Туреччиною та захищений від  конкуренції ринок експорту в Афганістані.

ДЛЯ ІРАНУ ПОВНОЦІННЕ ЧЛЕНСТВО В ШОС ЗАЛИШАЄТЬСЯ СТРАТЕГІЧНОЮ МЕТОЮ

На відміну від ЕСО, де у взаєминах держав переважає економічна складова, Шанхайська організація співробітництва, де домінують РФ і КНР, має виражену політичну спрямованість із військовим і безпековим підтекстом конкуренції НАТО та США. Незважаючи на більш ніж сорокарічну історію протистояння з Вашингтоном, іранська заявка на членство в організації досі не прийнята, і Іран з 2005 року перебуває в ролі спостерігача ШОС, що можна розцінювати значною мірою як символічну, аніж змістовну поступку ІРІ в рамках організації.

Для Ірану повноцінне членство в ШОС залишається стратегічною метою. У Тегерані очікують, що приєднання до цієї організації дозволить посилити політичний вплив на держави Центральної Азії, створити належні торговельно-економічні відносини з Росією та Китаєм, а також використати платформу ШОС у якості потужного субрегіонального антиамериканського форпосту. Членство в ШОС певною мірою пом’якшило би вплив економічних санкцій США шляхом заохочення інвестицій в Іран з боку держав-членів.

Заявки на членство Ірану в ШОС були двічі відхилені у 2016 та 2017 роках через позицію Таджикистану, який звинувачував Тегеран у втручанні у внутрішні справи. Очевидно, що і Росія, і Китай також не поспішають повністю відкривати двері ШОС Ірану. Незважаючи на постійну підтримку позиції Ірану щодо ядерної угоди на полях міжнародних заходів, Пекін і Москва побоюються, що включення регіонального лідера до цієї організації може призвести до протистояння між іншими державами-членами ШОС, що вплине на цілісність організації. Росія зі свого боку не зацікавлена у зміцненні позицій Тегерану в ЦА, оскільки це може послабити економічні інтереси Москви в регіоні та надати ІРІ переваги у можливих переговорах із Заходом.

Паралельно зі спробами інтегруватися в регіональні та міжнародні структури ЦА Тегеран використовує опцію зближення з державами Центральної Азії через активізацію прикаспійського співробітництва.

АКТИВІЗАЦІЯ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ІРАНУ З ДЕРЖАВАМИ КАСПІЙСЬКОГО РЕГІОНУ

Хоча іранська військова присутність на Каспії є порівняно незначною, нещодавні іранські заяви та візити командувачів ВМФ Ірану на військово-морські об’єкти на іранському узбережжі Каспію, а також дипломатичні зусилля Тегерану, спрямовані на поглиблення співпраці з колишніми радянськими прикаспійськими республіками привернули увагу Москви, Ер-Ріяду та Абу-Дабі.

Командування ВМФ Ірану наголосило на важливості забезпечення безпеки Каспію, запропонувавши Баку та Ашхабаду активізувати співпрацю в рамках проведення спільних військово-морських навчань.

Активізація військово-морського співробітництва з державами Каспійського регіону дозволить Ірану посилити свої позиції в той час, як держави ЦА опікуються посиленням участі Пекіну в безпековому секторі регіону, цим самим підриваючи негласний паритет, де Росія бере на себе відповідальність за регіональну безпеку, а Китай зосереджується на економічній  експансії.

Певною мірою ініціативи Тегерану на безпековому напрямі сусідніх держав були зумовлені тим, що в умовах пандемії держави ЦА зазнали значних економічних втраті були змушені  обирати між привабливістю розвитку проектів, пов’язаних з китайською ініціативою BRI, та занепокоєнням щодо подальшого посилення впливу КНР у регіоні.

ПОСИЛЕННЯ РОЛІ КНР ТА ШОС У БОРОТЬБІ З РЕГІОНАЛЬНИМИ ВИКЛИКАМИ

Ефективні зусилля КНР у вирішенні прикордонних проблем та заходи Пекіну з недопущення поширенню COVID-19 сприяли посиленню ролі Китаю та ШОС у боротьбі з регіональними викликами.

У центральноазіатському регіоні Китай і Росія вибудували міцні, хоча й несиметричні партнерські зв’язки.

Останні тенденції демонструють  те, що російська присутність у безпековому секторі регіону не зменшилася, натомість КНР значно збільшила об’єми експорту озброєння та активізувала спільні військові навчання. У перспективі російсько-китайські відносини навряд чи набудуть ознак військового протистояння, але їх співіснування в регіоні може зазнати непропорційних змін на користь Пекіну.

З точки зору безпеки, у КНР виникають занепокоєння щодо уйгурських бойовиків, які становлять загрозу для провінції Сіньцзян з боку Афганістану через Ваханський коридор. Протягом останніх 18 років Пекін успішно уникав участі в бойових діях в Афганістані, передусім, завдяки американським контр терористичним операціям в ІРА. Поспішний вихід США з Афганістану без гарантій подальшого миру створює вакуум безпеки і змушує Пекін розпочати боротьбу з джихадистами поблизу свого західного кордону. Наразі Китай розглядає проект будівництва військової бази на території Вахану.

ПЕКІН РОЗГЛЯДАЄ ПАМІР ЯК ТРАПЛІН ДЛЯ НАРОЩУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО І ВІЙСЬКОВОГО ВПЛИВУ У ЦА

КНР володіє сучасною високо мобільною армією, здатною виконувати завдання зі знищення терористичних банд і угруповань, які займаються наркоторгівлею, у складних географічних гірських умовах, наприклад у Памірі. На противагу КНР, РФ та ОДКБ  наразі не здатні ефективно протидіяти збройним формуваннями у регіоні, зокрема на таджицько-афганському кордоні.

Окрім посилення зовнішньоекономічної експансії, КНР поступово витісняє зі сфери безпеки Таджикистану Росію, яка традиційно домінувала у цій колишній радянській республіці. Стратегічно Пекін розглядає Памір не лише як транзитну зону, але й як трамплін для нарощування економічного та військового впливу в Центральній Азії, а також в Афганістані, Пакистані та Ірані.

У свою чергу, Іран зосереджується на географічно та етнокультурно ближчому регіоні ЦА, у тому числі й у регіоні Каспію, задля підсилення протидії з боку середньоазіатських держав експансії ультраконсервативних ісламських ідей Саудівської Аравії.

ТЕГЕРАН МАКСИМАЛЬНО НАМАГАТИМЕТЬСЯ ПЕРЕЩКОДЖАТИ ЗБЛИЖЕННЮ ДЕРЖАВ ЦА З МОНАРХІЯМИ ПЕРСЬКОЇ ЗАТОКИ

Слід очікувати, що й надалі Тегеран максимально намагатиметься перешкоджати зближенню держав ЦА з арабськими монархіями Перської затоки. Пов’язавши Каспій з Аравійським морем, Іран буде здатний реалізувати важливу мету: створення конкурентоспроможних розгалужених торгових маршрутів з півночі ІРІ до Індо-Тихоокеанського регіону, де ключовим стане стратегічний трикутник від Баб-ель-Мандебської протоки через Аравійське море до Ормузської протоки, і через Індійський океан до Малаккської протоки на південь. У цьому районі зосереджені стратегічні морські торгові шляхи, які Іран вважає необхідними для розвитку економіки держави.

Відповідні плани Тегерану були підтверджені останньою заявою командувача ВМС КСІР ІРІ А.Тангсірі 22 червня ц.р. про те, що Іран планує розмістити постійну військово-морську базу в Індійському океані до березня 2021 року.

Тим часом, КСА та ОАЕ жодним чином не відкидають власних планів закріпитися у регіоні. Саудівська енергетична компанія ACWA Power, у якій китайський державний Фонд Шовкового шляху володіє 49 відсотками, а також еміратські Masdar та Abu Dhabi Future Energy активно залучаються до інвестиційних проектів у секторі відновлюваної енергії в Азербайджані.

Наприклад, згадана ACWA Power у березні ц.р. підписала в Узбекистані угоди на суму 2,5 млрд. дол. США на будівництво електростанції та вітроелектростанції.

З огляду на активізацію участі іноземних держав у формуванні комплексного та багаторівневого логістичного коридору в ЦА, зволікання України з приєднанням до нього загрожує як іміджевими втратами, так і ризиками залишитися на узбіччі світових інтеграційних процесів.

Керуючись принципами економічного прагматизму, невтручання у справи регіону ЦА та БС, а також своїм географічним положенням і виробничим потенціалом, Україна має стати активним учасником подій, які впевнено розвиваються у регіоні.

Особливістю геополітичної реальності на сьогодні є той факт, що держави Центральної Азії перебувають у сфері геостратегічних інтересів головних геополітичних гравців світу — США, Європейського Союзу, Росії та Китаю і регіональних держав — Ірану, Туреччини, Індії, Пакистану, Південної Кореї та інших. Це пов’язано з їхнім географічним положенням, вагомим природно-ресурсним потенціалом, контроль над якими дозволяє впливати на суспільно-географічні процеси у «серці» Євразії. Тому важливо формувати національну стратегію в регіоні, опираючись на раціональні зміни у двосторонніх відносинах, зважаючи, при цьому на сучасну геополітичну структуру та інтереси основних гравців.

АКТИВІЗАЦІЯ ПРОЦЕСІВ РЕГІОНАЛЬНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В РАМКАХ ЄврАзЕС ВПЛИНУЛА НА ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ 

Активізація інтеграційної політики та процесів різнобічного регіонального співробітництва, наприклад, в рамках ЄврАзЕС, безпосередньо вплинула на інтереси України. На тлі стратегічного зміцнення відносин країн Центрально-Азійського регіону зі США, РФ та КНР, значних американських, російських і китайських інвестицій у розвиток їх економік, в тому числі в нафтогазову промисловість, помітно відчувалося послаблення зацікавленості до зовнішньополітичних ініціатив України

Протягом останніх років центрально-азійський напрям через низку об’єктивних причин (як через прозахідний вектор зовнішньої політики України, так і через російсько-український конфлікт, а також географічну віддаленість регіону) не став одним із пріоритетних, а стагнація зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних відносин між Україною та державами ЦА оформились у сталу реальність. За винятком декількох економічно привабливих проектів обсяги експорту-імпорту товарів і послуг між Україною та державами ЦА залишаються загалом незначними, зберігається стійка тенденція до подальшого зниження взаємної ділової активності. Фактично, відсутність спільного економічного та політичного порядку денного, законсервованість пострадянських режимів країн ЦА, фокусування їх на власному порядку денному, економічна та політична залежність від Росії призвели до ситуації виходу України з регіону. Важливим показником дефіциту перспективних відносин із країнами регіону є їх уже усталена зовнішньополітична позиція щодо питання російської окупації Криму.

Водночас, на нашу думку, це не означає, що усе втрачено. Україна має знайти своє гідне місце в складних процесах у Центрально-Азійському регіоні, а отже забезпечити там свої стратегічні, передусім енергетичні і економічні інтереси, що вимагає ретельного моніторингу як внутрішньої ситуації в кожній державі, так і процесів регіонального співробітництва, що активізуються останнім часом як у безпековому, так й в економічному вимірах. Наразі для нас не існує кращої альтернативи підтримати і зберегти промисловий високотехнологічний потенціал у таких галузях як літакобудування, машинобудування, ІТ-сфера тощо.

ПРІОРИТЕТНІ ЗАВДАННЯ УКРАЇНИ У ЦЕНТРАЛЬНО-АЗІЙСЬКОМУ РЕГІОНІ НА НАЙБЛИЖЧУ ПЕРСПЕКТИВУ 

На нашу думку, пріоритетними завданнями України у Центрально-Азійському регіоні на найближчу перспективу необхідно вважати:

• розвиток взаємовигідної кооперації з країнами ЦАР в базових галузях, зокрема, у нафтогазовій, електроенергетиці, кольоровій металургії, машинобудуванні, транспортній сфері, агропромисловому комплексі;

• забезпечення державної підтримки українським експортерам у постачанні товарів та послуг до країн ЦАР;

• розробка програми участі українських інвесторів у приватизації стратегічних господарських об’єктів в країнах ЦАР.

• продовження роботи щодо реалізації основної багатосторонньої угоди про розвиток міжнародного транспортного коридору Європа-Кавказ-Азія.

Головною умовою поступального розвитку взаємовідносин на має бути реалізація комунікаційного шляху в обхід Росії. Враховуючи агресивні геостратегічні інтереси «кремлівської влади» на всьому пострадянському просторі, такий розвиток транспортного коридору буде альтернативою для України. Суть її полягає у формуванні транспортного коридору з чітким поділом на відповідні сектори:

• Транскаспійський — полягає у будівництві Транскаспійського газопроводу (можливо і нафтопроводу) та паромної переправи між портами Баку (Азербайджан) на західному березі та Актау (Казахстан) і Туркменбаші (Туркменістан) на східному.

• Кавказький — включає використання нафтопроводу «Баку — Супса». Останній, за рішенням грузинської влади, має стати найбільшим портом країни, обігнавши Поті й Батумі.

• Чорноморський — формується різновекторним шляхом, адже великогабаритні вантажі можуть приймати порти Болгарії, Румунії та України.

Доцільність такого сполучення для вантажних перевезень намагається упровадити Євросоюз в межах програми TRACECA і Китай, формуючи так званий «Новий Шовковий шлях».

Реалізуючи ефективну євразійську політику, для України вкрай важливо, по-перше, знаходити і ефективно використовувати точки дотику між Україною і ЄС в Центральній Азії з метою досягнення позитивних результатів і на європейському напрямі, і по-друге, під час реалізації власних національних інтересів знаходити компроміси з інтересами США та КНР, а також враховувати інтереси Ірану, Індії та Туреччини в цьому регіоні.

Вчасне долучення українських державних підприємств і приватних компаній до реалізації інфраструктурних проєктів, створення логістичних хабів і промислових об’єктів на територіях держав Центральної Азії безумовно сприяло би розвитку вітчизняного бізнесу і промисловості, а також обумовило би подальше зростання ваги нашої держави у зміцненні торговельно-економічних зв’язків між Азією та Європою.