МЕНЮ

Iдліб: скоро вдарить буря?

Борис СОКОЛОВ, професор Москва
26 лютого, 2020 - 19:00
Найімовірнішим варіантом перебігу подій залишається той, коли турки витісняють армію Асада та його союзників з Ідліба

Вочевидь трагедія в сирійському Ідлібі повільно, але певно рухається до своєї розв’язки. Туреччина поступово нагромаджує свою військову потужність у цій провінції і, напевно, домоглася від Росії відмови від польотів літаків російського угрупування, так само як і ВПС Сирії в Ідлібській зоні деескалації, погрозивши в іншому разі збивати їх. Імовірно, зіграло свою роль і те, що Ердоган закрив транзит російських військових вантажів для Сирії через турецьку територію та Чорноморські протоки. Ще до кінця лютого, тобто до того строку, коли Туреччина погрозила почати воювати серйозно, якщо війська Асада та його союзників не будуть виведені з Ідліба за лінію турецьких спостережних постів, сирійська опозиція здобула певних успіхів. За потужної підтримки турецької артилерії та реактивної системи залпового вогню, в ході запеклих п’ятиденних боїв повстанці відбили в сирійської армії й іранських військ стратегічно важливе селище Найраб, безпосередньо прилегле до міста Саракліб — головної мети контрнаступу опозиції.

Тут сходяться міжнародні траси M4 (Латакія — Алеппо) і M5 (Дамаск — Алеппо). У разі, якщо опозиція поверне собі контроль над Сараклібом, умови постачання сирійських урядових військ в Ідлібі значно погіршають. Ердоган зараз вимагає від Путіна, аби той зупинив наступ Асада в Ідлібі. Володимир Володимирович у властивій йому манері на блакитному оці запевняє свого турецького колегу, що не в змозі зупинити Асада, оскільки той воює виключно з «терористами», і в усьому винні самі турки, які, хоча й обіцяли роззброїти «терористів», але так цього і не зробили. А тому Асаду за російської підтримки доводиться вирішувати замість Анкари її завдання. Президента Туреччини подібні аргументи не задовольняють, і він усе більше схиляється до того, аби вирішити ідлібське питання силою, не озираючись більше на Росію. Зустріч у Стамбулі Туреччини, Росії, Німеччини та Франції залишається під питанням, як і можлива зустріч Путіна й Ердогана. Хоча Ердоган і заявив, що «наша зустріч із президентом Росії Володимиром Путіним запланована на 5 березня незалежно від остаточної дати проведення чотиристороннього саміту щодо Сирії», але, вочевидь, перебіг подій в Ідлібі може зірвати зустріч президентів Росії й Туреччини. Путін не звик програвати, а тим більше капітулювати. І якщо до 5    березня сили Асада зазнають відчутної поразки, російський президент може зустріч відкласти та спонукати свого сирійського колегу  припинити вогонь.

Також незрозуміло, чи може початися турецький наступ в Ідлібі ще до 5 березня, чи турецький президент раніше зробить останню спробу домовитися на стамбульському саміті або під час особистої зустрічі з Путіним. Здобуття Найраба силами опозиції, вочевидь, свідчить на користь того, що якийсь наступ в Ідлібі протурецьких сил  за відчутної військової підтримки з боку Анкари продовжуватиметься і під час саміту, щоб поліпшити перемовні позиції Туреччини. Поки що турецькі військовики в протистоянні з силами Асада обмежуються лише артилерією та використанням окремих танків, а також спецназу. Але не виняток, що на початку березня буде широко задіяна турецька піхота й авіація. Ердоган не може довго чекати, оскільки новий потік біженців із Сирії може ось-ось прорватися через сирійсько-турецький кордон, чого турецький лідер дозволити ніяк не може. В ідеалі, звичайно, для нього було б бажано, щоб до можливого початку 5 березня перемовин про врегулювання ситуації в Ідлібі протурецькі сили відбили Саракліб. Тоді сили Асада опиняться у тяжкому становищі, і загроза оточення знецінить усі їхні успіхи в південній частині Ідліба.

У цьому разі, цілком можливо, сирійська армія та її союзники вважатимуть за краще піти з Ідліба  наданим їм коридором, після чого конфлікт на якийсь час утихне. Але все залежить від того, які  наміри у Туреччини щодо Ідліба та режиму Башара Асада загалом. Деякі турецькі аналітики вважають, що, «якщо військове протистояння все ж почнеться, турки матимуть значні переваги       — підтримка з боку НАТО  та географічне розташування, адже вони мають спільний кордон із Сирією протяжністю 900 кілометрів. У разі початку бойових дій між росіянами і турками, перші шукатимуть можливості укласти перемир’я або розпочати нові перемови. Вперше для турків ці перемовин відрізнятимуться від того, що було в Астані та Сочі, оскільки реальний баланс сил у даний час схиляється зовсім не на користь Росії. В будь-якому разі, якщо Туреччина витіснить сили режиму за межі четвертої зони деескалації, найімовірніше, російська сторона не вступить у війну, яка може початися в Ідлібі. Але неможливо передбачити, як і коли вона закінчиться і які країни будуть у неї втягнуті.

Саме тому росіяни до цих пір граються на краю прірви. Можна передбачити, що, враховуючи військово-політичні та географічні реалії, Путін справді не ризикне піти на пряму конфронтацію з Туреччиною в Сирії. Але багато що залежатиме від того, як далеко піде сама Туреччина. Якщо вона обмежиться витісненням сирійських й іранських військ із зони деескалації, не завдаючи їм великих втрат, Росія, очевидно, проковтне гірку пігулку, але на істотне погіршення російсько-турецьких взаємовідносин не піде. Проте Ердоган може також захотіти розгромити в Ідлібі основні сили Асада та його іранських союзників, аби надалі досягти в Сирії такого політичного врегулювання, яке призвело б до відсторонення Асада від влади. Якщо сили Асада будуть розбиті, Москва теж навряд чи прямо воюватиме проти турок, але напевно введе проти Анкари серйозні економічні санкції. А це Ердогану, в умовах непростих відносин зі США та Євросоюзом, зовсім не потрібно.

Тому найімовірнішим варіантом перебігу подій залишається той, коли турки витісняють армію Асада та його союзників із Ідліба з найменшими втратами не лише для себе, а й для супротивника і, навіть якщо здобувають місто Алеппо, то більше бойових дій не чинять. При цьому може бути укладена якась нова угода між Росією і Туреччиною, але не між Асадом і сирійською опозицією, які до компромісу не готові.