МЕНЮ

Еволюція Росії: від підміни сечі до війни

Ксенія КИРИЛОВА
21 лютого, 2019 - 18:58
До ювілею олімпійської «спецоперації»

Рівно п’ять років тому, 23 лютого 2014 року, завершилися Сочинські зимові олімпійські ігри, на яких Росія здобула переконливу перемогу, — як з’ясувалося згодом, за активної участі «бійців невидимого фронту», які жваво замінювали забруднені вживанням допінгу проби сечі спортсменів на чисті зразки. Писати щось серйозне про цю подію було дуже складно, а щодо сатири блогери та інтернет-користувачі в перші ж дні антидопінгового скандалу в липні 2016 року перевершили професійних гумористів. Утім, гумористи теж не залишилися в боргу і навіть створили театральну постановку, присвячену подробицям виконання цього «особливого завдання».

Проте висновки, які можна зробити на п’яту річницю цієї комічної події, набагато серйозніші, ніж іронічний опис методів роботи російського уряду взагалі і «лицарів унітазу й пробірки» зокрема. Частково ці висновки зробив російський журналіст Дмитро Глуховський у своїй статті щодо Сочинської олімпіади, написаної невдовзі після антидопінгового скандалу.

«Це було щастя. Дивлячись на церемонію закриття Олімпійських ігор, ми, росіяни — незалежно від національності, почувалися єдиною великою нацією, що заслужила на цей тріумф. І ми щасливі тоді були, що підіймаємося знову на світовий п’єдестал, що повертаємося на нього мирно, визнані всіма переможцями без примусу. І ось тепер з’ясувалося: на ту перемогу ми не заслужили. Наші спортсмени перемогли, тому що їх накачали допінгом. Це було підтасовування, шахрайство, чергова брехня», — журиться Дмитро.

І він має цілковиту рацію. Викриття до комічності ганебної історії із сечею і пробірками — це ще один удар по всіх тих мрійниках, які, навіть розуміючи весь жах Росії сьогоднішньої, продовжують сумувати за Росією вчорашньою, довоєнною, і повторюють, як мантру: «якби ж то Путін не вторгся до Криму».

Безумовно, Крим, а слідом за ним, навіть ще більшою мірою, Донбас став вододілом, червоною рискою, що назавжди відокремила світ від війни, прощенне від непрощенного, виправне від невиправного. І цілком природно для будь-якої нормальної людини у стані війни сумувати за спокійним життям і навіть ідеалізувати той недосконалий, але набагато безпечніший світ. Але кожна нова викрита «спецоперація» вперто засвідчує — довоєнна Росія відрізнялася від сьогоднішньої значно менше, ніж ми думали, і війна стала не випадковою помилкою, а закономірним підсумком розвитку цієї країни.

Я сама часто повторювала, рефлексуючи нинішній стан російського суспільства, що з моменту вторгнення в Україну Росія змінилася до невпізнаваності. Багато в чому це справді так: такого рівня брехні і агресії «докримське» суспільство не знало. Не було раніше й репресій за репости, і всього безумства нинішніх законів, і такої брехливої пропаганди. Але, визнаючи все це, напевно, точніше було б сказати, що Росія не так змінилася, як проявилася після початку війни у всій своїй справжності.

Справді, ще до війни вулицями російських міст їздили маршрутки із зображенням Сталіна, на площах НОДівці кричали про світову змову, а на Поклонній горі Кургинян з піною в роті віщав про те, що треба «знищити ліберальну сволоту». І Кисельов вже постійно мелькав на екранах, і рівень ненависті зростав як на дріжджах, і навіть зовнішня політика, як виявилося, зовсім не була такою вже миролюбною. Так, до вторгнення в Україну Росія обмежувалася здебільше шантажем, тиском на сусідів, підкупом і «повзучою окупацією», непомітною зсередини країни. Масштаб був менший, виконання — витонченішим і професіональнішим, але сутність була тією самою. Ось і Михаїл Саакашвілі розповів, як в 2005—2011 роках ГРУ організувало вибухи в Абхазії.

«Висаджували в повітря будинки, підкладали вибухівку. Російський офіцер керував терактами проти мирного населення. Президент США Барак Обама розмовляв на цю тему з Путіним. У результаті американці запевнили нас, що теракти припиняться. Так і сталося», — повідав Саакашвілі. І це — не кажучи вже про, м’яко кажучи, підозрілі вибухи житлових будинків у Москві на самому початку путінського правління.

І так само, як і сьогодні, режим вбивав опозиціонерів, правозахисників і журналістів. І всі про це знали, просто якось навчилися з цим жити. А журналісти навчилися навіть визначати ступінь небезпеки і приблизно розраховувати ризики перед написанням  матеріалу. Сьогодні, звісно, визначити, кого вб’ють наступним, майже неможливо, і цю зміну відчув багато хто й одразу.

Що ж до тих речей, за якими нині прийнято сумувати як за «мирними» і «нормальними», то вони, одна за одною, як слушно зауважив Глуховський, виявляються фейком, брехнею, ілюзією. «Мирне небо над головою», яке путінські «охоронці» так різко захищали від мітингів 2011—2012 років, обернулося підготовкою до війни, перемога на Олімпіаді — всього лише спритністю рук та іншого органа, який непристойно згадувати на сторінках серйозної газети. Фальшиві вибори, фальшива демократія, фальшива спортивна перемога, фальшива стабільність, яка похитнулася за першого ж коливання цін на нафту, фальшива миролюбність, фальшива і багато разів переписана історія, — усе це закономірно призвело до фальшивих фашистів, розіпнутих хлопчиків та «іхтамнєтів», фальшивих новин та акаунтів на президентських виборах в інших країнах.

Справді, досить дивно дивуватися, що російські чекісти сьогодні під виглядом боротьби з тероризмом рахують «лайки» під постами домогосподарок, якщо «легенда російської розвідки» Євген Петрін ще до війни служив навіть не у ОВЦС, а в ФСБ — у той час, коли його колеги успішно міняли пробірки з згаданою вище рідиною. Сьогодні ми всього лише вкотре переконалися, що, якщо говорити про ступінь комічності, в цьому російську розвідку може перевершити лише російська «контррозвідка».

На цьому тлі виникає закономірне запитання: а що ж тоді було справжнього в тій, довоєнній Росії? Мабуть, що лише це: пропаганда і підкуп, теракти і шантаж, корупція і вбивства, пробірки із сечею і церковнослав’янский стиль невмілого шпигуна Петріна. Тільки ми не помічали багато чого з цього, оскільки його було приховано вміло зробленими фейками. Але війна зірвала всі колишні маски, розбила і продовжує розбивати всі фейки, що склалися до неї. Хіба не війна справді стала єдиним справжнім наслідком путінського режиму, єдиною правдою серед загальної брехні?

Парадокс цієї війни в тому, що вона оголила жорстоку правду, яку до цього так вміло приховували. То що в такому разі було б, якби Путін не вторгся до Криму? Напевно, ми ще кілька років могли б тоді вдовольнятися сурогатами, вміло просунутими в дірочку у стіні. Ми витратили б на ілюзію ще кілька дорогоцінних років замість того, щоб будувати нове життя — нехай тяжке, але справжнє. Втім, більшість і сьогодні чіпляється за сурогати. Головне — вчасно затиснути носа, аби не знудило від їхнього запаху.