МЕНЮ

Борис і його Брекзіт

30 липня, 2019 - 18:25
Чому британський лідер упевнений в успіху переговорів з ЄС

Борис Джонсон досяг головної в своєму житті амбітної мети — стати прем’єр-міністром Великої Британії, і тепер трагікомедія Брекзіту наближається до розв’язки. Решта країн Євросоюзу дивляться на все це з ледве приховуваним жахом, але в апофеозі Джонсона є одна добра новина й одна погана.

Погана новина полягає в тому, що вихід з ЄС без угоди (Джонсон відстоював цю ідею, щоб виграти на виборах лідера своєї єврофобської Консервативної партії) може призвести до раптової зупинки економічної активності, яку можна порівняти з катастрофою, що настала після краху банку Lehman Brothers 2008 року. Спочатку цей збій у бізнесі зачепить, напевно, лише британські підприємства, пов’язані з торгівлею, й призведе до досягнення деякого компромісу між Британією і ЄС протягом кількох тижнів або місяців. Але, як ми дізналися завдяки фінансовій кризі 2008 року, навіть короткого збою в нормальних комерційних відносинах у одній з частин економіки вистачає, щоб її всю потім трясло ще багато років.

А добра новина полягає в тому, що Джонсон набагато розумніший і майстерніший політик, ніж його попередниця — Тереза Мей. Песимізм щодо перспектив Брекзіту став настільки масовим, що будь-який варіант виходу з ЄС за винятком варіанту виходу без угоди стане тепер позитивним сюрпризом, який зумовить економічне пожвавлення не лише в Британії, а й у Європі. Так, у довгостроковій перспективі Британія приречена на страждання в будь-якому варіанті Брекзіту. Але якщо це не буде варіант без угоди, тоді короткострокові збитки вдасться компенсувати підйомом ділових і споживчих настроїв, тому що ризик повного розриву раптово зміниться визначеністю — тривалим перехідним періодом, під час якого економічні відносини Британії і Європи залишаться практично незмінними.

У цьому сценарії зміни в політиці по обидва Боки Ла-Маншу дали можливість переважити навіть ту структурну шкоду, яку Брекзіт заподіє Британії та її торговельним партнерам. Велика Британія виграє від циклічних стимулів, які пообіцяв Джонсон, — підвищення державних витрат і зниження податків. А решті країн Європи, особливо Німеччині й Франції, підуть на користь комерційні можливості, що відкриються завдяки новим рішенням ЄС: швидше за все, вони витискатимуть британських конкурентів із спільного ринку в таких прибуткових галузях, як фінанси, медіа, фармацевтика, оборона й автомобілі.

Наскільки ж тоді висока ймовірність впорядкованого виходу й тривалого перехідного періоду порівняно з потенційно катастрофічним, раптовим розривом?

На ринках політичних ставок шанси виходу без угоди оцінюються в 33%, а деякі фінансові аналітики вважають, що вони наближаються до 50%. Це не дивно, якщо пригадати, що основну частину своєї передвиборчої кампанії Джонсон присвятив нормалізації ідеї виходу без угоди. Але є як мінімум три причини, чому Брекзіт без угоди залишається вкрай малоймовірним, навіть, незважаючи на Джонсона — або, можливо, якраз через нього.

По-перше, розклад у парламенті навіть більше, ніж раніше, перешкоджає виходу без угоди. Усі опозиційні партії ще сильніше об’єдналися проти Джонсона, ніж раніше проти Мей, і його реальна більшість у парламенті скоротилася всього до двох або трьох депутатів. Це означає, що в принципі буде достатньо лише двох дезертирів у партії торі, щоб заблокувати уряд Джонсона й спровокувати проведення загальних виборів. У липні 40 депутатів-торі проголосували за те, щоб ослабити переговорні тактичні позиції Джонсона, тому явно знайдеться достатня кількість потенційних дисидентів, готових повалити його уряд, якщо це знадобиться для запобігання виходу без угоди. А якщо вибори будуть оголошені до того, як Джонсон зуміє відновити єдність своєї партії, провівши Брекзіт у тому чи іншому варіанті, тоді він, швидше за все, програє на цих виборах, увійшовши до британської історії як прем’єр-міністр, який обіймав цю посаду найкоротший час. Відповідно, внутріпартійний бунт противників виходу з ЄС без угоди є для Джонсона набагато серйознішим ризиком, ніж розчарування єврофобів, які саботували Мей.

По-друге, у Джонсона є спосіб уникнути розриву з ЄС, який був недоступний Мей. Якщо Джонсон зуміє переконати лідерів ЄС запропонувати деякі незначні, косметичні зміни до укладеної Мей угоди про вихід, тоді він зможе — майже поза сумнівом — переконати парламент затвердити цю «нову» угоду. Причина в тому, що в твердолобих євроскептиків, які бажали замінити Мей на «справжнього» прибічника Брекзіту, тепер не буде іншого вибору, крім проголосувати за угоду Джонсона. Інакше їм загрожують вибори, за підсумками яких вони можуть узагалі залишитися без Брекзіту. Крім того, багато прибічників Європи в обох головних партіях, які раніше сподівалися запобігти Брекзіту, тепер підтримають майже будь-яку досягнуту угоду, просто, щоб уникнути кошмару виходу без договору.

Отже, головна загроза походить з боку ЄС. Чи підуть європейські лідери на достатню кількість косметичних поступок Джонсону, щоб «підфарбувати свиню» в угоді Мей, а Борис потім, як то кажуть, «приніс додому бекончик»? Напевно, відповідь буде «так». Як і Джонсон, лідери ЄС відчайдушно хочуть завершити сагу Брекзіту, адже йому реально потрібна лише одна маленька поступка: зміна «ірландської обмовки», покликаної гарантувати відкритий кордон у Північній Ірландії.

Це прикордонне питання реально важливе лише для Ірландії, тому позицію Євросоюзу визначатимуть інтереси ірландського уряду. Важко знайти причину, через яку цей уряд міг би віддати перевагу визначеності завдання миттєвої шкоди над економічними інтересами й безпекою Ірландії в разі Брекзіту без угоди, а не легке пом’якшення «ірландської обмовки», що гарантувало б тривалий перехідний період, під час якого нічого не зміниться. Як нещодавно зазначив Пет Ліхі, відомий коментатор газети Irish Times: «А чи не краще виглядає ймовірність запровадження прикордонного контролю за кілька років, ніж визначеність запровадження такого контролю 31 жовтня?» Більше того, під час перехідного періоду, який настане після впорядкованого Брекзіту, Британія прагнутиме скоріше домовитися про постійну торгівельну угоду з ЄС, тим самим Ірландія виявиться в іще сильнішій позиції, щоб наполягати на вимозі збереження відкритого кордону.

Усе це підводить нас до третьої причини, чому не варто робити ставку на вихід без угоди: це власні заяви й політичний стиль Джонсона. Хоча Джонсон неодноразово давав обіцянки вийти з ЄС уже в жовтні «з угодою або без неї», він також оцінив шанси реальності виходу без угоди як «мільйон до одного», бо він упевнений в успіху переговорів з ЄС.

Чому світ сприйняв обіцянку Джонсона вийти «з угодою або без неї» як релігійну доктрину, а його ж власний прогноз, що Брекзіт буде з угодою, відкинув як безглузді мріяння? Якщо звернути увагу на його особисті амбіції й здатність забувати про обіцянки (а зазвичай це найкращий метод прогнозування дій Джонсона), можна зробити абсолютно зворотний висновок.

Якщо Джонсон почне виступати за Брекзіт без угоди, він ризикує катастрофою в будь-якому разі: або економічний спад, якщо він зуміє обійти парламентську опозицію й провести обіцяний розрив, або дострокові загальні вибори, якщо парламент такий розрив заблокує. Якщо ж, з другого боку, Джонсон дійсно спробує домовитися про впорядкований вихід, тоді він все ж зуміє провести символічний Брекзіт до встановленого терміну в жовтні, але при цьому забезпечить перехідний період, якого Британія відчайдушно потребує.

Викликаний цим сплеск ділової впевненості дозволить верстати щедрий бюджет із зниженням податків, зростанням держвитрат і кейнсіанськими бюджетними стимулами. Усе це проторує шлях до загальних виборів наступної весни, які Джонсон майже точно виграє, отримавши значну більшість. Для цієї політично свавільної людини, чиїм єдиним постійним принципом є непостійність, переважним варіантом, звичайно, буде впорядкований і погоджений Брекзіт, і байдуже, які безрозсудні обіцянки він давав єврофобам, які привели його до влади.

Проєкт Синдикат для «Дня»

Анатоль КАЛЕЦКІ, головний економіст і співголова Gavekal Dragonomics. Колишній колумніст Times of London, International New York Times і Financial Times