Білорусь на переломі

Де бути Україні та як діяти? Підтримувати північних сусідів та водночас намагатися застерегти їх від єзуїтських дій спільного ворога Кремля

Хай би як завершилися президентські вибори в Білорусі після 9 серпня 2020 р. небайдужа на рівні особистісного сприйняття для більшості українців та стратегічно важлива з точки зору наших державних інтересів країна стане іншою. 

Стрічка українських новин заповнена повідомленнями: «Білорусь проведе військові збори резервістів поблизу кордону з РФ», «Вагнерівці» були відправлені в Білорусь спеціально — Лукашенко», «В Одесу прибуде танкер з нафтою для Білорусі», «До Києва приїхав екскандидат у президенти Білорусі, який переховувався в РФ», «У Києві відбулася акція на підтримку чесних виборів президента Білорусі», «Кулеба запросив главу МЗС Білорусі на зустріч міністрів Люблінського трикутника», «У Білорусі для Лукашенка влаштували показовий «розгін» мітингу», «Енергоатом» постачатиме електрику в Білорусь ще два місяці!», «Президент Литви закликав Єврораду звернути увагу на порушення прав людини в Білорусі», «На Житомирщині завершується будівництво мосту на кордоні з Білоруссю», «Вибори в Білорусі: суперниця Лукашенка зібрала тисячні мітинги!», «Вибори в Білорусі: опоненту Лукашенка висунули нове обвинувачення».

Тут є все — затримання опонентів, порушення прав людини, масові виступи опозиції, диверсанти, образ Речі Посполитої, вуглеці, постачання електроенергії, новий міст із Україною. Здається, що Білорусь опинилася в епіцентрі однієї з битв всесвітньої гібридної війни, її мирний період розвитку завершився. Подобається чи ні, але одним із учасників світового зіткнення є Україна, поразка чи перемога нашої північної сусідки матиме великий вплив на подальшу долю кожного з нас. Для цього досить подивитися на лінію кордону.

Повідомлення з Мінська, Гомеля, Гродно та інших міст вражають — передвиборчі пікети кандидатки на посаду президента Республіки Білорусь Світлани Цихановської відбувається з небаченим розмахом. Переважає національна символіка (біло-червоно-білий прапор, герб «Погоня»), але є також нинішні державні прапори. Громадському спалаху передували затримання та нереєстрація кількох опозиційних кандидатів, членів їхніх команд. Кажуть про кількасот заарештованих, відкриті кримінальні справи — починаючи від колишнього банкіра та мецената Віктора Бабарико. З останніх нових — цього разу виборчі кабінки будуть відкритими (і для чого б це?). Навіть для авторитарного політичного режиму в Білорусі — неабияка жорсткість та засоби психологічного впливу, включно з демонстрацією як розганятимуться несанкціоновані мітинги. Про стару опозицію не йдеться — всі задіяні постаті представляють нові суспільні явища та інше покоління (на відміну від чинної влади). Маємо справу з явною декларацією бажання змін.

Заклик потрапив до спраглого середовища: значна частина білорусів уже давно втомилися від незмінного правління Олександра Лукашенка. Список претензій до нього чималий: зниклі політичні опоненти, розгін першого демократичного парламенту, монополізація влади, постійний та вигадливий тиск на опозицію, русифікація, практика позбавлення роботи за переконання, «ручне» управління економікою, її одержавлення («державний капіталізм» з наголосом на першому слові)... Так у сучасній Європі (а країни ЄС та Україну відвідує чимало білорусів) не робиться. Як показує досвід Муаммару Каддафі — і для Африки подібного кількадесятирічного правління часом забагато. Його основа — соціальне задоволення переважної більшості виборців. Тривалий час нинішньому главі білоруської держави вдавалося його забезпечувати навіть за умови західних санкцій (більше персоніфікованих), використовуючи для цього маневрування навколо Москви та, частково, залучаючи Китай. Останніми роками балансування посилювалося за рахунок інтенсифікації контактів із західними країнами — як ЄС, так і США. Але нинішня коронавірусна криза істотно вплинула на ситуацію.

Революції відбуваються не тоді, коли геть погано. А тоді, коли очікування значно перевищують те, що в нас є. Власне — на їхньому розриві. В такому разі розвиток «сплячих» суспільних тенденцій прискорюється в рази, люди активізуються — адже вони не отримують того, на що розраховували. Причому кожен не дістав щось своє. Як наслідок виникає синергетичний ефект. Подібна ситуація склалася в Білорусі. Для формування протестних суспільних настроїв головне не факт кращого чи гіршого становища, а його відчуття. В такому разі не надто важливо обличчя, яке стає їхнім виразником. Критично важливим, щоб така особа сприймалася як єдиний кандидат проти існуючої системи.

Як це робиться українці дуже добре побачили в 2019 р. Із більш давньої історії: Українська Держава в 1918 р. у економічному плані була доволі успішною країною, в 1919 р. настала руїна, але перед тим суспільні настрої та дії політиків були спрямовані на повалення гетьмана. Зрештою, всі отримали результат. Та чи бажаний? Варто пам’ятати: революція — шанс на зміни. Але ж вони виникають у тому разі, якщо змін не вдалося досягнути іншим, менш травматичним шляхом. І це завжди втрати, зокрема    — безповоротні.

Зрозуміло, що в усьому є своя межа, відчути її — десь розрахунок, а може, й мистецтво влади. Не варто забувати й про зовнішні чинники — їх продуманий вплив здатен якщо не визначати, то спрямовувати напрями розвитку внутріполітичних процесів. І про це не варто забувати ні владі, ні опозиції — якщо вони разом зацікавлені в збереженні та успішному розвитку власної країни.

Днями під гаслом «Вместе за сильную и процветающую Беларусь!» Олександр Лукашенко виступив із посланням до народу напередодні виборів. Зовнішній антураж дуже нагадує радянський та (нещодавньої нашої пам’яті) пострадянський. Мова доповіді президента Республіки Білорусь — російська (подібне навіть у найгірші часи в Україні було неможливо). Тобто вона спрямована на традиційного консервативного російськомовного білоруського виборця, який останнім часом заколивався (навіть бабусі). Зміст цікавий — глобалізація, пандемія як випробування, зіткнення США та Китаю, криза інтеграційних структур, геополітичний розлам, нові шанси в зв’язку з всесвітньою кризою... Щоправда — з дуже знайомими з минулого роздумами де, скільки, яких підприємств необхідно побудувати. Чомусь цим бізнесом мають займатися облвиконкоми. Мало або взагалі нічого про реформи і багато про розвиток інфраструктури.

На цьому тлі наголошується цінність власної держави та незалежної країни, її роль як місця, куди завжди можна повернутися, готовність боротися за самостійний шлях розвитку.

На каналі YouToube, де розміщена ця промова, близько 5 тис. її коментарів. Серед них — кілька позитивних: «Моцны, моцны, варта прызнаць. Моцная прамова», «Жители страны Белорусь!!!!!!!! Хотите горя? Уберите Лукашенко.  Страна пойдет по криминальному пути», «Маладец батька здаровя вам Маладец Лукашенку». Але вони тонуть у масі абсолютної більшості такого ґатунку: «Скатывается в пропасть, Саша, успокойся, тебе Пора на пенсию», «Саня, беги в Ростов», «Я то думал советский гимн заиграет и запоет». Стьоби, жарти, злоба, лайки, ненависть...

Ми бачили як подібні речі робилися в Україні, а потім зрозуміли ким — нехай не персонально, але тепер українцям не треба пояснювати, що таке «фабрики тролів» та замасковані під друзів і патріотів сторінки в соціальних мережах. «Білоруси не уявляють яка мутня їх очікує», — так прокоментував розвиток подій український дописувач. Мета цієї «мутні» зрозуміла — підвищення рівня громадянського протистояння, доведення до стану, коли сторони не здатні домовлятися. Тричі під час Євромайдану здавалося — влада та опозиція знайшли ґрунт для компромісу, тож ми відвернемо від небажаного сценарію. Але ні — кожного разу хтось втручався й протистояння виходило на новий рівень напруги — до розстрілів та паралічу держави включно. Щеплення частково подіяло — ми стали обачнішими та спокійнішими в своїх реакціях (навряд чи розумнішими). Білоруси поки що беззахисні перед подібним маніпулюванням. 

Восени 1918 р. на тлі підготовки до повстання українських соціалістичних партій проти політичного режиму гетьмана Павла Скоропадського як варіант розглядався такий: залишити його на посаді глави Української Держави, але фактичну виконавчу владу передати опозиції. Не вдалося — попри численні контакти та взаємні обіцянки — перемогли радикальні настрої. Як з’ясувалося, найрішучіше був налаштований майбутній глава Директорії УНР Володимир Винниченко — тоді він про щось домовлявся з Кремлем і той йому щось обіцяв. Невтручання. І схоже на те, що Володимир Кирилович повірив. Результат відомий — гетьмана усунули, а країну кинули до обійм червоної Росії.

Історія частково повторилася в лютому 2014 р. — радикальні настрої (не без допомоги ззовні) перемогли, Януковича скинули (при цьому хтось перелякав його до нестями). Росія знову не забарилася тим скористатися. Цього разу «щось пішло не так», причому кілька разів поспіль. Тож план із знищення української держави зазнав невдачі, чергову «братню» навалу Україна відбила, але дорогою ціною. При цьому небезпека не зникла, мета Москви залишилася та сама. І щодо Білорусі — тут ми однакові. В Україні досі є люди, які вірять у можливість домовитися про мир із Росією. Що вже казати про сябрів, адже поки що вони не надто відчули з ким мають справу. І чи можна довіряти хоч чомусь, що йде з Москви. Байдуже        — від влади чи опозиції. В імперському світосприйнятті вони єдині.

Нині значна частина білорусів перебуває в стані ейфорії — надії на омріяні зміни в країні виглядають дуже реалістично. Більше, ніж колись. Це дуже широкий народний рух, правдиві відчуття, щирі емоції. Вони не сьогодні з’явилися — неодноразово на вулицях Гомеля з автором цих рядків траплялися випадки, коли білоруси, дізнавшись, що гості з України, проявляли неабияку відвертість та різкість у оцінках дій влади та особисто глави держави. Навіть нас шокували. Такі настрої мали себе проявити.

Інша сторона справи — стан постійного стресу, що триває тижнями та місяцями. Тоді все сприймається загострено, нервово, виникає підсвідоме прагнеш скорішої розв’язки, шукаєш зовнішньої підтримки та розуміння, стаєш схильним до радикальних кроків, на які не наважуєшся за звичних обставин. Реальність змінюється, виникає нова — тепер вона частково віртуальна. І цим відверто користуються. Дуже сприятливий ґрунт для маніпуляцій людською свідомістю. Встояти важко, голосів, що закликають до стриманості небагато. Серед них — лідер Білоруського народного фронту, політемігрант Зенон Позняк. Він наголошує — бережіть Білорусь.

Де бути нам та як діяти — вочевидь, підтримувати білорусів та водночас намагатися застерегти їх від єзуїтських дій спільного ворога. Немає такого злочину на який не піде «та сторона» заради досягнення своєї мети — відновлення імперії. Люди для неї гвинтики, а їхні почуття — лише поле діяльності. Здолати цю світову біду можна, якщо розумієш її мету, знаєш про проміжні цілі та методи, що застосовуються (свідомо чи «в темну»). Це означає — вміти чути не лише свої бажання, залишатися прагматиком, йти на компроміси. Хай би як розгорталися події. Та понад усе берегти власну державу, її незалежність та територіальну цілісність.

Живе Білорусь!