МЕНЮ

Без прогресу

Іван КАПСАМУН, «День»
19 грудня, 2019 - 19:33
В той час як Україна наполягає на модернізації Мінських угод, Кремль все ще блокує припинення вогню і звільнення утримуваних осіб

Після зустрічі в рамках «нормандської четвірки» в Парижі вже можна говорити про певну «віддачу» від переговорів.

Принаймні на рівні сприйняття українцями. Близько 40% наших громадян вважають результати цієї зустрічі успіхом Президента України Володимира Зеленського, половина — ні успіхом, ні невдачею, і лише 7% побачили тільки негативні результати. При цьому, як свідчать результати опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» з 13 до 17 грудня 2019 року, 66% опитаних зазначили, що добре обізнані про саміт у «нормандському форматі», 20% щось чули про саміт, лише 12% не знають нічого.

Разом з тим, за останній місяць з 64% до 70% зросла кількість респондентів, які вважають РФ країною-агресором стосовно України. Протилежної думки дотримується 21% опитаних. Майже дві третини опитаних підтримують дипломатичні шляхи вирішення проблеми на Донбасі: 38% за припинення воєнних дій і визнання територій тимчасово окупованими, заморожування конфлікту, 22% — за надання цим територіям статусу автономії у складі України, і лише 8% — за їх повне відокремлення. Продовження воєнних дій до повного відновлення української влади на Донбасі підтримують 16%.

Важливо, що у грудні зросла підтримка проєвропейського вектора розвитку країни: 60% підтримують вступ до Євросоюзу (в листопаді — 57%), 52% підтримують вступ до НАТО (48% — у листопаді).

Водночас слід констатувати — якогось очевидного прогресу після «нормандської зустрічі» немає. Україна, як і раніше, робить практичні кроки, що не скажеш про агресора.

Верховна Рада України проголосувала за пролонгацію на рік закону про особливий статус Донбасу, Президент його навіть уже підписав. Так само Зеленський в межах продовження реформи місцевого самоврядування подав до парламенту законопроект про децентралізацію, що, зокрема, передбачено Мінськими домовленостями. 

І що важливо, заради прогресу у вирішенні проблеми українська сторона стоїть на тому, що Мінські угоди потребують модернізації. «П’ять років минуло з підписання Мінських угод, — заявив днями помічник Президента України Андрій Єрмак (interfax.kiev.ua). — ...Я вважаю, що апдейт, модернізація Мінських угод: не зміна, не вихід у жодному разі, а саме модернізація може бути. Якщо ми сьогодні, наприклад, говоримо про беззастережне припинення вогню, то давайте доповнимо, як ми це контролюємо й забезпечуємо, хто за це відповідає. ...Зараз ми маємо домогтися того, щоб кордон до моменту виборів був під українським контролем».

Кремль, тим часом, «гне» своє. На пресконференції в четвер президент РФ Володимир Путін заявив: «Немає нічого, крім Мінських угод. Мене, звісно, дуже насторожила заява президента Зеленського після того, як він поїхав із Парижа, про те, що можна було б і переглянути. Якщо розпочнеться перегляд Мінських угод, уся ситуація взагалі може зайти в глухий кут повний. Ключем Мінських угод є закон про особливий статус Донбасу, який має бути імплементований в український Основний закон, у Конституцію».

Фактично нічим завершилася і остання зустріч в рамках трьохсторонньої контактної групи в Мінську. Не вдалося домовитися ні щодо повного припинення вогню, яке має бути запроваджено до кінця 2019 року, ні про взаємне звільнення утримуваних осіб, ні про три ділянки з гуманітарною метою, ні про надання доступу СММ ОБСЄ до всієї неконтрольованої ділянки українсько-російського кордону в режимі 24/7. Хоча згодом представник України в робочій підгрупі з політичних питань ТКГ Олексій Резніков повідомив, що «відбувався нормальний переговорний процес». Зокрема, тривають переговори з приводу звільнення утримуваних осіб, і в п’ятницю має відбутися скайп-конференція.

Отже, незважаючи на намагання нової української влади активізувати вирішення питань окупованих територій, Москва продовжує тактику примусу до реалізації невигідних Мінських угод, які дозволяють їй «заштовхати» загарбані території назад в Україну, при цьому зберігаючи фактичний контроль над ними. Українська влада, звичайно, може продовжувати йти цим шляхом, домагаючись перегляду «Мінська», проте слід активізуватися і щодо альтернативних варіантів вирішення ситуації. Для початку — хоча б на рівні дискусій.