МЕНЮ

80 років тому СРСР напав на Фінляндію

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
27 листопада, 2019 - 18:44
Це була одна із перших великих гібридних воєн

Радянсько-фінська війна, яка зветься також «Зимовою війною», розпочалася 30 листопада 1939 року, 80  років тому. Їй передували події поблизу селищі Майніла 26 листопада. Згідно з радянською версією, тут червоноармійці зазнали артилерійського обстрілу з фінської території, в результаті якого було вбито чотирьох і поранено вісім бійців. Фіни ж із самого початку наполягали на тому, що постріл було зроблено з радянської території. І цілком мали рацію. Про те, як Сталіну повідомили про постріли в Майнілі, залишив свідчення в своїх мемуарах Микита Сергійович Хрущов:

«Уже домовилися з Куусіненом, що він очолить уряд створюваної Карело-Фінської РСР.

Була така думка, що Фінляндії буде висунуто ультимативні вимоги територіального характеру, які вона вже відкинула на перемовинах, і якщо вона не пристане на них, то розпочати воєнні дії. Таку думку мав Сталін. Я, звісно, тоді не заперечував Сталіну. Я теж вважав, що це правильно. Досить голосно сказати, а якщо не почують, то вистрілити з гармати, і фіни піднімуть руки, пристануть на наші вимоги... Вочевидь, певні умови було висунуто, щоб Фінляндія стала дружньою країною. Це малося на меті, але в чому це виражалося, як формулювалося, я не знаю. Я цих документів не читав і не бачив.

Тоді Сталін казав: «Ну ось, сьогодні буде розпочато справу».

Ми (Сталін, Хрущов, Молотов і Куусінен. — Б.С.) сиділи досить довго, тому що було вже призначено час. Чекали. Сталін був переконаний, і ми теж вірили, що не буде війни, що фіни пристануть на наші пропозиції і цим самим ми досягнемо своєї мети без війни. Мета — це убезпечити нас із півночі.

Раптом зателефонували, що ми зробили постріл. Фіни відповіли артилерійським вогнем (насправді фінська сторона вогню не відкривала. — Б.С.). Фактично розпочалася війна. Я кажу це тому, що існує інше трактування: фіни першими вистрілили, і тому ми змушені були відповісти.

Чи мали ми юридичне і моральне право на такі дії? Юридичного права, звісно, ми не мали. З морального погляду бажання убезпечити себе, домовитися із сусідом виправдовувало нас у власних очах».

Дислокований в районі Майніли 68-й стрілецький полк радянської 70-ї дивізії, згідно з документами, 26 листопада втрат взагалі не мав. По суті, радянська провокація в Майнілі нічим не відрізнялася від німецької провокації в Глейвіці, яка дала Гітлеру привід для нападу на Польщу і розв’язування Другої світової війни. Напад же Сталіна на Фінляндію був точнісінько такою ж неспровокованою агресією. Метою диктатора було не гарантування безпеки радянських кордонів і, зокрема, другої радянської столиці Ленінграда. Фінляндія ні на кого нападати наміру не мала, проте мала намір усіма силами захищати свій нейтралітет як від СРСР, так і від Німеччини. Сталін хотів завоювати Фінляндію, щоб реалізувати умови секретного протоколу до пакту Молотова—Ріббентропа, в якому цю країну було зараховано до радянської сфери впливу. Фінська територія мала стати плацдармом для завоювання Червоною Армією Норвегії та Швеції, що перекрило б експорт до Німеччини шведської залізної руди, життєво необхідної для німецької сталеливарної промисловості. Сусідні країни, особливо Швеція, допомагали Фінляндії чим могли, оскільки розуміли, що дуже легко можуть стати наступною жертвою радянської агресії. Але опір фінів зупинив громіздку сталінську військову машину.

Фінська війна також була однією з перших великих гібридних воєн. Коли розпочалися бойові дії, Москва заявила, що не веде війни проти Фінляндії, а, навпаки, перебуває у дружніх відносинах з урядом Фінської Демократичної Республіки, з яким встигла укласти договір про дружбу та взаємодопомогу. Англія і Франція цій радянській версії не повірили і домоглися виключення Радянського Союзу з Ліги націй як агресора. Уряд ФДР нібито містився в Терійоках     — першому фінському населеному пункті, що його захопила Червона Армія. Насправді він не полишав Петрозаводська — столиці Радянської Карелії. Тому в радянській пресі війну проти Фінляндії називали «війною з білофінами», щоб подати бойові дії, що тривали,  громадянською війною. Точнісінько так само Росія сьогодні намагається видати власну воєнну інтервенцію на Донбасі за внутрішньоукраїнську громадянську війну.

Однак на практиці «червоні фіни» були жалюгідним видовищем. Готуючи напад на Фінляндію, Сталін почав перейматися пошуками «фінського Квіслінга», який після перемоги в майбутній блискавичні війни, якою її уявляло радянське керівництво, очолив би Радянську Фінляндію. Республіку Фінляндія передбачалося об’єднати з Карельською АРСР в Карело-Фінську РСР. Жоден фінський політик комуністичної орієнтації, що перебував як у Фінляндії, так і в еміграції в європейських країнах, не погодився очолити маріонетковий уряд ФДР. Особливо великі надії радянська сторона покладала на генерального секретаря Фінської комуністичної партії Арво Туомінена, який за завданням Комінтерну мешкав в еміграції в Стокгольмі. Кілька років до цього він перебував в СРСР і добре уявляв, який «рай» вготовано фінському народові. Тим паче, як було відомо Туомінену, багатьох фінських політемігрантів в СРСР розстріляли. Адже лише рік тому скінчилася «фінська операція» НКВС.

13 і 21 листопада йому надіслали два послання — одне від секретаря Куусінена і голови Комінтерну Георгія Димитрова, друге — від Політбюро ЦК ВКП (б). Туомінену пропонували негайно спеціальним літаком вилетіти до Москви. Другий кур’єр передав на словах, що невдовзі розпочнеться радянсько-фінська війна і буде сформовано народний уряд Фінляндії. У ньому Туомінен мав обійняти посаду прем’єр-міністра, а Куусінен — президента. Але Арво відповів категоричною відмовою, не бажаючи перетворюватися на радянську маріонетку. Ба більше, 30 листопада, в день радянського нападу на Фінляндію, Туомінен опублікував у Швеції «Відкритого листа фінським товаришам-робітникам», де розповів про привабливі пропозиції, що надійшли йому з Москви. Туомінен попередив, що в разі перемоги Червоної Армії на фінських робітників чекає не звільнення від ярма буржуїв і банкірів, а трудові табори, які він бачив, перебуваючи в СРСР. На його думку, радянський напад на Фінляндію — це жахливий злочин. Туомінен згадував Леніна, стверджуючи, що оборонну війну Фінляндії проти Радянського Союзу Ленін назвав би справедливою війною. Багато фінських комуністів звернулися до уряду з проханням дозволити їм захищати свою батьківщину зі зброєю в руках, і дезертирів серед них не було. У результаті уряд ФДР очолив Куусінен, який жодної популярностості у Фінляндії не мав.

Маріонетковий уряд мав і маріонеткову армію — 1-й корпус Народної армії Фінляндії, який почав формуватися в Ленінградському військовому окрузі ще 25 жовтня 1939 року, за місяць до провокації в Майнілі. Цього дня, згідно з наказом наркома оборони Климента Ворошилова, з фінського і карельського населення СРСР було сформовано 106-ту стрілецьку дивізію, яку незадовго до початку війни було переформовано в корпус з тією ж нумерацією. 23 листопада корпус перейменували на 1-й гірськострілецький, а після вторгнення Червоної Армії у Фінляндію назвали 1-м стрілецьким корпусом фінської Народної армії, номінально підпорядкувавши його урядові Куусінена. Осіб з рідною фінською мовою набралося, включно з політичними емігрантами, не більш ніж тисячу осіб. У корпусі переважали російські інгри — дуже асимільовані жителі Ленінградської області, які мали фінське походження, але фінською вже не розмовляли. Однак траплялися й чистокровні росіяни, українці, білоруси і навіть узбеки.

Боєздатність фінської народної армії виявилася нікчемною. Слави вона не здобувала і в боях майже не була, оскільки її бійці були навчені ще гірше, ніж Червона Армія загалом, і найчастіше за більш-менш серйозного опору ворога кидалися навтьоки. Адже готували їх для параду в Гельсінкі, що так і не відбувся. У декларації Народного уряду стверджувалося: «Першому фінському корпусові надається честь принести до столиці прапор Фінляндської Демократичної Республіки і встановити його на даху президентського палацу, на радість трудящим і страх ворогам народу».

Червона Армія теж не здобувала слави в «Зимовій війні». З величезними втратами вона прорвала «лінію Маннергейма, але на це треба було два з половиною місяці, а не два тижні, як планувалося спочатку. 12 березня 1940    р. було підписано Московський мир. Фінляндія втратила низку прикордонних територій, зокрема Виборг, але зберегла незалежність і армію. Сталін розумів, що ось-ось мало розпочатися бездоріжжя, яке неминуче зупинило б радянський наступ. Його можна було б відновити лише влітку. Але навесні мав розпочатися генеральний німецький наступ у Франції, під час якого Сталін сподівався вдарити у спину своєму партнерові по пакту Молотова—Ріббентропа. Тому він не міг дозволити собі розкіш тримати проти Фінляндії більш як треть Червоної Армії. Фінляндія захистила свою незалежність завдяки тому, що весь народ згуртувався навколо уряду й армії і в країні не було «п’ятої колони».

У «Зимовій війні» фінська армія втратила 22 810 осіб загиблими. Також загинуло 43 іноземних добровольців, зокрема 33        шведи, які воювали на боці Фінляндії. Радянські втрати загиблими були набагато більшими. Їх можна оцінити не менш ніж 170 тис. осіб. Співвідношення втрат убитими і померлими 7,4:1 на користь Фінляндії відображає реальне співвідношення військового мистецтва і бойового вишколу двох армій.

Олександр Твардовський 1943 року, вже на другій, Великій Вітчизняній війні, згадував молоденького червоноармійця, який загинув 1940 року у війні з Фінляндією:

«Как будто это я лежу,

Примерзший, маленький,

убитый

На той войне незнаменитой,

Забытый, маленький, лежу».

Про «Зимову війну» в СРСР намагалися зайвий раз не згадувати, а якщо і згадували, то тільки про героїчний штурм лінії Маннергейма, а не про величезні і марні втрати. Російські історики про неї згадують найчастіше, але дуже не люблять визнавати, що це була неспровокована агресія проти маленького і миролюбного народу.