Замах на міражі

Упродовж кількох днів інформаційні програми практично всіх каналів Російського телебачення починалися з повідомлень про російсько-латвійську конфронтацію, про нові кроки російського керівництва, спрямовані на засудження сусідньої держави, про можливі наслідки подій, котрі відбулися в Ризі.

Нагадаю, що все почалося з несанкціонованого пікету пенсіонерів коло будинку місцевого самоврядування - пікету, спровокованого газетою "Панорама Латвии", яка за часів окупації цієї балтійської країни, звичайно ж, мала горде ім'я "Советская Латвия". Я не збираюсь тут коментувати дії ризької поліції - це тема окремого дослідження й окремого коментаря. Просто неважко помітити, що ці дії були фактично використані Москвою для звинувачення Латвії загалом і її керівництва зокрема в національних репресіях. Пенсіонери були російськомовними - оце, чомусь, головне, - наче, якби вони з дитинства розмовляли латиською мовою, їх можна було б вільно бити кийками по спинах! До того ж ніхто в Москві чомусь не сказав, якою мовою в Ризі розмовляє поліція - побоююсь, депутати Державної думи чи урядовці були б страшенно розчаровані, дізнавшись, скільки у правоохоронних структурах латвійської столиці російськомовних поліцейських!

Коли депутат від жириновців називає в Думі Латвію "фашистською державою", це ще можна віднести до загальної екзальтованості комуністично-шовіністичної більшості депутатського корпусу. Коли прем'єр-міністр Росії Віктор Черномирдін на прес-конференції зневажливо відгукується про свого колегу Гунтара Крастса і погрожує Латвії, це дивовижно, неприємно, але може бути пов'язане з відомою емоційністю російського прем'єра. Однак коли після цієї прес-конференції речник російського уряду Ігор Шабдрасулов називає емоційний вибух прем'єра офіційною заявою, а наступного дня вже прес-секретар російського президента Сергій Ястржембський повідомляє, що оточення Єльцина готує пакет заходів проти Латвії, а ще наступного дня програма "Новости" на ГРТ починається з повідомлення про "нову антиросійську провокацію в Латвії - сплюндрування військового цвинтаря", тут потроху починаєш замислюватись над тим, що ж відбувається насправді. І бачиш, що все розпочалося не в Ризі під час пікету, а в Києві, під час візиту до нас латвійського прем'єра: Крастс обговорював з українськими керівниками можливість знаходження альтернативи "Газпрому", про що було без застережень оголошено після зустрічі гостя з Риги із Президентом Леонідом Кучмою. І тоді емоційність Черномирдіна, якого давно вже на Заході називають "прем'єром "Газпрому", зрозуміла, як і нагадування з Москви, що латвійська економіка базується на російських енергоносіях, зрозумілі (тільки до чого тут пенсіонери?). Не зрозуміло інше: як надалі Москва обгрунтовуватиме своє небажання бачити Латвію та інші балтійські країни в НАТО, якщо будь-який інцидент - хоч би був пов'язаний із правами людини чи пов'язаний із газом - викликає таку реакцію Кремля, Думи, всієї російської еліти? Про які гарантії безпеки з боку Росії може йти мова, коли погрози з її боку вже до цих гарантій балтійським країнам гарантовані? На які міражі свого колишнього імперського впливу замахується Кремль, якщо дозволяє собі розмовляти із сусідами тоном жандарма? І як довго нам чекати такого поводження - все ж таки поруч із Крастсом, коли йшла мова про газ, був не хто інший, як наш Президент...

Москва