Кремль і міфи

Віталій ПОРТНИКОВ, «День»  Переговори, що їх провів у російській столиці президент Югославії Слободан Мілошевич, непогано засвідчили, як легко потрапляють росіяни на гачок власних зовнішньополітичних міфів. Здавалося б, за роки югославської війни Кремль мав би пересвідчитися, що Мілошевич просто використовує його можливості, спекулюючи на гаслі російсько-сербського братерства. Однак вже в перші дні відносної стабілізації Белград, звичайно, повертався обличчям до Заходу. Москва не отримала ані економічних переваг — втім, які економічні переваги у нереформованій країні! — ані посилення своїх позицій на Балканах. Так що, коли з’явилися перші ознаки підтримки російською політичною елітою молодого чорногорського реформатора Міло Джукановича, більшість спостерігачів розцінила це як логічний відхід від співробітництва з «невдячним» Мілошевичем.

Нова дестабілізація спростувала всі розрахунки. Мілошевич нерідко вдавався до такого загострення, щоб посилити власні позиції — і жодного разу, здається, не прораховувався. Москва знову не може не спокуситися міфом про світову державу, без якої нічого не вирішується, союзники якої можуть затишно почуватися у прохолоді її підтримки... Для таких російських політиків, як Євген Примаков, все це — предмет щирої віри. Для таких партнерів Росії, як Мілошевич, — це чудова можливість зберігати владу навіть за повної неспроможності її втримувати.

Трагічно, коли країна, від якої і дійсно багато чого мало б залежати, продовжує жити в міфологічному світі, допомагаючи маргінальному режимові просто за палкі зізнання в коханні та братерських почуттях. Між тим люди у Косово продовжують гинути, і ситуація невпинно наближається до нової балканської війни. І це вже не міф.