Каспій ніяк не ділиться

Ельдар ІСМАЇЛЗАДЕ Росія хоче отримати законні підстави блокувати транскаспійські проекти, бо ставки в грі вельми високі

Палкі суперечки навколо статусу Каспійського моря не припиняються. Велика гра, розпочата на початку 90-х років, залучила до себе всі зацікавлені країни, і не дивно, що досі не знайдено загальної формули, бо позиції деяких країн спочатку були діаметрально протилежними.

Початком відкритої боротьби навколо даного питання можна вважати вересень 1994 року, коли Азербайджан підписав перший нафтовий контракт із розробки родовищ у азербайджанському секторі Каспійського моря. Реакція Росії була своєрідною. З одного боку, під цим контрактом поставили свої підписи тогочасний міністр палива й енергетики Росії Євген Шафранник і президент «ЛУКойлу» Вагіт Алекперов («ЛУКойл» отримав у цьому проекті 10 відсотків). З іншого боку — МЗС Росії заявило, що контракт не має юридичної сили, оскільки не врегульовано питання Каспію.

Азербайджан наполягав на поділі моря на національні сектори, як було, наприклад, навіть у радянський час, коли море було поділено серединною лінією між суміжними республіками. Баку також посилається на міжнародне морське право, вважаючи Каспій закритим морським водоймищем, а отже, визнаючи необхідність його поділу за серединною лінією. Росія наполягала на спільному користуванні Каспієм. У цьому випадкові кожна країна повинна була б обговорювати будь-які свої дії на морі з іншими прикаспійськими державами. Це означає, зокрема, що Росії та Іранові надавалося б право вето у питанні розробки азербайджанських енергоресурсів Каспію. Адже за підрахунками фахівців найбільші запаси нафти знаходяться саме у цій зоні — більше 4 мільярдів тонн. Попри явну протидію Росії, Азербайджан став посилено форсувати розробку своїх родовищ — на даний момент вже підписано 9 нафтових контрактів, які охоплюють загалом 2,260 млрд. тонн нафтового еквіваленту і передбачають прямі інвестиції в розмірі $54 млрд. А чистий прибуток Азербайджану повинен становити близько $185 млрд.

Бачачи безперспективність своїх вимог зі статусу, які обмежували її ж участь у великих проектах регіону, Росія запропонувала трохи пом’якшений варіант, котрий передбачає виділення кожній прибережній країні 45-мильної національної зони з тим, щоб решта моря залишалася в спільному користуванні. Але і такий варіант не влаштовував Азербайждан, оскільки його найбільші родовища знаходяться за межами такої зони. Тому реакція Баку, до якого прилучилося Алмати, була вкрай негативною. Тупцювання на місці тривало майже півтора року, поки в лютому нинішнього року Росією було запропоновано на перший погляд вельми компромісний план — морське дно з його надрами ділиться за серединною лінією по дну, а водна товща і поверхня залишаються спільними.

Зараз нафтова гра на Каспії набула трохи іншого забарвлення. Вже підписано найбільші контракти, і процес цей своєю непримиренною позицією Росія зупинити не змогла, тепер на перший план вийде вже питання транспортування енергоресурсів на світові ринки. Азербайджан за допомоги США й Туреччини намагається прокласти основний нафтопровід на південний захід до турецького Джейхана через Грузію. Проект дуже дорогий (від $2,5 до $3,3 млрд.), і тому, щоб він був рентабельний, новим нафтопроводом необхідно пустити дуже багато нафти — близько 60—80 млн. тонн на рік. Тільки азербайджанської нафти для цього недостатньо, також необхідно залучити казахстанські і туркменські енергоресурси. Для цього вже планується спорудження транскаспійських нафто- та газопроводів. Казахстан і Туркменістан, президентові котрого під час нещодавнього візиту до США обіцяли найсерйозніше сприяння, активно працюють у цьому напрямкові.

Реалізація цих проектів повністю позбавить Росію монополії на транзит енергоносіїв із Прикаспію. Напевно, саме тут і криється глибинний сенс принципу «дно ділимо — решта спільна». Пропонуючи залишити водну гладінь спільною, Росія обгрунтовує це необхідністю спільної роботи із забезпечення екологічної безпеки моря. Перший заступник міністра закордонних справ Росії Борис Пастухов під час своїх зустрічей із прикаспійськими лідерами вельми багатослівно висловлювався з цього приводу. Суть екологічної доцільності було розкрито детально — її значення зводиться до того, що дно Каспію сейсмонебезпечна зона і прокладання підводних нафтопроводів може призвести до екологічної катастрофи. Росія начебто отримає законні підстави блокувати транскаспійські проекти. Це й стало причиною фактичної відмови Азербайджану та Туркменії від запропонованого варіанту. Позиція була такою — якщо ділити, то ділити треба все. А от Казахстан спершу було погодився на російські пропозиції і в кінці квітня президенти Єльцин і Назарбаєв повинні були підписати відповідний договір. Але його підписання було перенесено на два місяці. У останній момент виникли якісь запитання. Однак якщо все ж угоду буде підписано, то від неї залежатиме дуже багато, бо ставки в грі вельми високі.