"Звання Героя відпрацьовував не лише за верстатом, але й у президіях"

Колись ми жили в "країні героїв", жили серед нас і Герої Соціалістичної праці. Власне, живуть і досі. Забуті... Серед них і Валерій Монятовський, останній з киян, якому присвоїли звання Героя у вересні 1985-го року.

Монятовські усім своїм глибоким сімейним корінням вросли в київську землю. Дід Валерія Миколайовича, Дмитро Кирилович, до революції працював на млині Бродського. За радянської влади млинаря нагородили орденом Леніна. Онук Валерій, народився в Йошкар-Олі, де сім'я знаходилася в евакуації. Побачив він світ 24 червня 1945-го року, у день Параду Перемоги в Москві. Монятовскі повернулися до Києва, і все у них було, як у багатьох: вчилися, працювали, тіснилися в комунальній квартирі. Валерій Миколайович став першокласним токарем, трудився у виробничому об'єднанні "Томак".

- Кажуть, що ви були кращим токарем у СРСР? - питаю у Монятовського. У відповідь він сміється:

- Ну, не знаю...

... Коли він приніс додому свій перший орден Леніна, жінка зітхнула:

- Краще б ти не орден, а ордер приніс.

Жити в батьківській комуналці з двома синами ставало дедалі важче. Багато років довелося "заробляти" собі квартиру в виробничому об'єднанні "Томак". Заробив і другий орден Леніна, орден Трудового Червоного Прапору. Не приховує, що, коли вручали йому Зірку Героя, перше, що відчув, радість. Але після... І заздрісні погляди зачіпали за живе (адже не скажеш таким - стань за сусідній верстат та зроби краще), і "відпрацьовувати" звання довелося не лише за верстатом, а й відсиджуванням у різних "почесних президіях".

Нині про героїв праці щось не чутно.

- А як інакше? - каже Валерій Миколайович. - Хіба побачиш зараз фільм по телевізору, скажімо, про доярку? Інша річ - "герої капіталістичної праці": проститутки, бізнесмени, шахраї, авантюристи. Чи таке: навіщо працювати, якщо "Поле чудес" тобі тієї ж миті принесе ключі від квартири, й автомобіль... Що тепер можна віщувати про трудяг, якщо заводи стоять, зарплати немає? Які вже тут герої...