Зберегти науку – якісну та справжню

Чи є така можливість нині, коли недоброчесне академічне середовище пустило глибоке коріння, — у розмові з науковцем Антоном Сененком

Що не так з академічним середовищем та спільнотою, доки одні справді можуть називатися порядними та чесними науковцями, а інші із псевдозваннями «рвуться» до влади, як нещодавно Володимир Литвин на посаду ректора у КНУ ім. Шевченка? Це питання, певно, виникало у багатьох під час балотування скандального політика у керівники престижного закладу вищої освіти. Наразі ректором згаданого університету обрано Володимира Бугрова, тож питання, вочевидь, вирішено.
  Але недоброчесне академічне середовище не зникло як явище. Частина науковців та освітян невтомно продовжують чинити цьому опір, шукають аргументи, аби переконати, передусім владу, чому псевдонауці та плагіату не місце, якщо хочемо мати якісну науку. Чи вистачить сил та ентузіазму і далі вести нерівну боротьбу, коли від влади ні розуміння, ні фінансової підтримки, ні стимулів? Своєрідний зріз сучасного стану науки в Україні «Дню» охарактеризував Антон СЕНЕНКО, кандидат фізико-математичних наук (фізика твердого тіла), старший науковий співробітник Інституту фізики Національної академії наук України, а ще відомий науковий популяризатор.

«ЗАРАЗ НЕМАЄ ЖОДНИХ УМОВ, АБИ ПРОТИДІЯТИ ПЛАГІАТУ»

— Що не день — то інформаційний привід для збору коментарів у науковців, як реагувати на ті чи інші події, про які тенденції вони свідчать. Одна з останніх — майбутній захист кандидатської дисертації Іллі Ківи, відмова Конституційного суду у відкритті справи проти міністра освіти та науки Сергія Шкарлета — це остаточний діагноз, що псевдонауці та плагіату в Україні бути? Чи є світло в кінці тунелю?

— Якщо говорити загалом про світло в кінці тунелю, то я зазвичай оптиміст, намагаюся позитивно дивитися на речі. На мою думку, допоки у нас є вчені, активісти, активне громадянське суспільство, які відкрито говорять про проблему псевдонауки і плагіату, то надія завжди є. Тобто за виникнення сприятливих умов ми зможемо розгорнути широкомасштабну боротьбу за академічну доброчесність. Але ситуація, яка склалася на даний момент, не віщує нічого доброго, зараз немає жодних умов, аби дійсно протидіяти цим ганебним явищам. Мене теж сильно вразила історія про Іллю Ківу, який збирається захищати дисертацію, але слід розуміти, що подібні явища не виникли прямо зараз.

Це системна проблема. Історії про дисертації на замовлення, про плагіат у дисертаціях чи псевдонаукову маячню у них супроводжують всю історію незалежної України. Але є нюанс. Дійсно, після Майдану почали складатися хороші умови, виникали нові структури, які дали надію, що, принаймні, певним чином можна буде протидіяти цим явищам. Проте з приходом Сергія Шкарлета, який відразу попросив «на вихід» декількох притомних людей з атестаційної колегії, яка, по суті, є останньою інстанцією, що може завертати проблемні дисертації або дисертації, до яких є певні претензії в експертів, науковців, громадянського суспільства, не вірю в те, що колегія буде активно протидіяти поганим науковим роботам. Таке активне протидіяння відбувалося за міністерства Ганни Новосад, коли буквально на кожній атестаційній колегії заверталася купа дисертацій, закривалися спеціалізовані вчені ради, які були спіймані на якихось ганебних явищах або на ганебних захистах, приміром, нефахово розглянули дисертацію чи не помітили плагіат. Зараз цього немає.

Щодо рішення колегії Конституційного суду, я так розумію, що боротьба ще не завершена. Справу буде розглядати Велика палата. Але ми розуміємо, яке рішення буде прийнято. Я особисто не пам’ятаю жодної кандидатури міністра, яку настільки активно просували на міністерську посаду, незважаючи на шалений спротив та опір профільної спільноти — науковців, освітян — протести студентів. На додачу — відомі плагіатні скандали, вся ж інформація відкрита та опублікована, і жодної реакції від влади, урядовців, які приймають рішення щодо відбору кандидатур на посаду міністра, не було. Остаточно для мене це стало зрозуміло, коли відбулося голосування у Верховній Раді, коли за призначення Шкарлета проголосувало нібито 226 депутатів. Коли депутати з фракції «Голос» запідозрили кнопкодавство, то управління державної охорони відмовилося надати відеозаписи з тих лож, де це могло бути. Регламентний комітет теж на це жодної уваги не звернув. Конституційний суд, думаю, теж жодним чином не прореагує на це ганебне волевиявлення народних обранців.

НОВА СИСТЕМА ЗАХИСТІВ — НА ЧАСІ

— Разом з тим із 1 червня припиняється робота нині діючих спеціалізованих вчених рад — що буде натомість, неясно. Що мало би бути на заміну, чим старий порядок захисту неефективний, які загалом перспективи нам світять?

— Я не експерт саме із захисту дисертацій, хоча сам захищав дисертацію, пройшов усі ці кола бюрократичного пекла. Підготовка до захисту по часу займає менше, звісно, ніж написання дисертації і проведення експерименту в лабораторії, але нервів забирає набагато більше. Раніше система була така, що існувала спеціалізована вчена рада, яка на потоці заслуховувала низку дисертацій. Її членами були одні й ті самі люди. До прикладу, раз чи два на місяць з’являлося кілька здобувачів, які захищали кандидатську чи докторську дисертацію, приходили в гості, скажімо так, до цієї спеціалізованої вченої ради та захищалися. По факту в багатьох спеціалізованих вчених радах їхні представники, окрім автореферату та доповіді доповідача, не бачили нічого. Тобто вони не дивилися цю дисертацію. Якщо особливо комусь було цікаво, то читали, але в більшості випадків це залишалося на совісті опонентів та наукового керівника. Якщо вони задоволені, значить, все добре.

Зараз процедура мала б змінитися кардинально — під кожну людину, яка захищається, збирається окрема спеціалізована вчена рада. І кожен з її представників уже персонально має ознайомитися з цієї дисертацією та персонально нести за неї відповідальність. Такий підхід мені особисто імпонує більше, тому що коли йде мова про загальні спеціалізовані вчені ради, то в них спеціалістів із твоєї тематики умовно із 20 осіб може бути усього кілька, які глибоко розбираються в темі й можуть фахово вести з тобою дискусію під час твого захисту. А решта розуміють загальні принципи, проте глибоко дискутувати не можуть. Якщо говорити про ці окремі спеціалізовані вчені ради, дійсно, до них мають відбиратися люди, які є фахівцями у певній галузі. І це мало б добре працювати. У принципі в розвинених країнах так воно й є. Це хороший досвід (коли готувався матеріал, стало відомо, що Верховна Рада проголосувала за законопроєкт №4667-1 в цілому, котрий передбачає запровадження системи разових спецрад із присудження ступеня доктора філософії, ступінь доктора наук надалі будуть присуджувати постійно діючі спецради, також останні можуть присуджувати ступінь кандидата наук тим здобувачам, які розпочали підготовку до 2016 року. — Ред.).

«ІЗ ДЕПУТАТСЬКОГО ПОДАННЯ ПРО АУДИТ АКАДЕМІЇ НЕЗРОЗУМІЛО, ЩО САМЕ ХОЧУТЬ РОЗСЛІДУВАТИ»

— Ще один свіжий скандал — імовірне виселення Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця з приміщення на вулиці Богомольця, 4. Досі нам у МВС нічого не прокоментували, навіщо їм це. Разом із тим з’явилась ініціатива парламенту провести аудит усіх інститутів НАНУ, здається, такий аудит проводився після Євромайдану. Якими були результати і наскільки виправдана зараз ревізія науки, яка не отримує належного фінансування від держави?

— Із цією перевіркою взагалі все дуже цікаво. Депутат, який ініціював подання про створення тимчасової слідчої комісії, по-перше, голосував за призначення Сергія Шкарлета міністром освіти і науки (йдеться про нардепа Арсенія Пушкаренка. — Ред.). Це вже про щось говорить. По-друге, саме подання написано, м’яко кажучи, абсолютно брехливою мовою. У ньому є фрази на кшталт, що Українська академія у часи пандемії та кризи не здатна нічим допомогти державі. Ми пам’ятаємо скандали з Інститутом молекулярної біології і генетики, де науковці готові розробляти тести, так само проводити зараз секвенування штамів вірусів, але їм на це грошей просто не дають. Тобто депутати своїми руками приймають бюджет, з яким Академія наук та більшість інститутів працюють чотири дні на тиждень, депутати не додають грошей тому ж ІМБіГ, щоб вони витратили кілька мільйонів гривень на секвенування і ми не возили ці штами в клініку «Шаріте», тобто не роблять для цього нічого, але потім стверджують, що академія не готова щось робити. Це контекст цього питання — тобто існує абсолютно викривлене сприйняття ситуації.

Рада молодих вчених НАНУ готувала звернення до спікера парламенту Дмитра Разумкова, в якому детально розписано, чому це подання є навіть юридично сумнівним. Коли читаєш це подання, не розумієш, а що депутати хочуть розслідувати? У нас є прокуратура з бюджетом, більшим за бюджет НАН, при тому, що за роки незалежності масштаби бюджетів повністю змінилися (у НАНУ раніше був бюджет більший, ніж у прокуратури). Є правоохоронні органи, тобто такі питання можуть досліджувати слідчі. І всі перевірки, які проводилися до цього, фактично закінчилися нічим.

Ми можемо опинитися перед ситуацією, коли практично не буде потужних наукових колективів. Уже зараз є ситуації, коли ми втратили технології, а деякі наукові групи системно працюють із закордонними колегами, тому що в Україні вже працювати ні з ким. Ми можемо дійти до того, що фактично не буде науковців, а будуть ось такі шкарлетизми, псевдонаука і плагіат. Навіть не дам жодних прогнозів, скільки в нас є часу. Зважаючи на те, як нинішня влада ставиться до науки, кого вона призначає міністром, як цинічно обманює платників податків, що науковці нічого не роблять, і при цьому не фінансує науку, в мене дуже песимістичні очікування. Буде видно найближчим часом, чим завершаться ці історії з тимчасовими слідчими комісіями, спробами отримати будівлі та іншими подібними ситуаціями. Але це все і є сигналом, що наука для цієї влади існує за залишковим принципом

Я читав один зі звітів Державної аудиторської служби, на який, до речі, посилається депутат-автор подання, мовляв, цей аудит засвідчив, що в НАН є проблеми. Хто читав цей звіт і читав реакцію академії, погодиться, що сам звіт дуже дивний. У ньому є твердження (передам спрощено суть), що науковці винні в тому, що військові під час навчань обстріляли територію певного заповідника. Науковці нічого не зробили, аби цьому протидіяти. Я просто не вірив своїм очам, коли це читав (http://dkrs.kmu.gov.ua/kru/doccatalog/document?id=156863). Так само у звіті є претензії до інститутів, що вони програли суди орендарям, які не сплатили орендні послуги. Тобто суд приймає рішення, а ми ж розуміємо, які в нас суди, та винні все одно науковці.

Є речі, які можна сприйняти за обґрунтовані, приміром, певне нераціональне використання коштів, але у принципі звіт виглядає дуже дивним. Якби я був конспірологом, то це все можна було поставити в одну лінію — розмови про аудит, появу депутатського подання і ситуацію, а може, ви передасте нам корпус Інституту фізіології в центрі Києва під потреби Національної поліції...

«КОТРИЙ РІК У НАС ЧОТИРИДЕННИЙ РОБОЧИЙ ТИЖДЕНЬ»

— До речі, про збільшення фінансування на 2021 рік просив нещодавно президент академії Анатолій Загородній прем’єра Дениса Шмигаля під час його візиту в академію. Щось відомо про можливості перегляду бюджету?

— Наразі нічого не відомо. Думаю, що керівництво академії завжди виконує функцію, коли треба сповістити керівництво держави про проблеми науки. Це стосується не тільки Академії наук, а й науки загалом. Та я не бачу сигналів, що може бути переглянуто науковий кошторис. Було таке обережне сподівання на основі досвіду 2014 року, коли українському народу різко стала потрібна армія, і кошти пішли. Була надія минулого року, що хоча б біологічні та медичні дослідження отримають кошти, тому що ніхто не хоче помирати, тому що кордони будуть закриті, тому що керівництву та еліті не вдасться виїхати на лікування з України, тому що зрозуміють, що потрібні наша наука, наші вакцини, наші ліки, наші дослідження, наші прогнозисти... Нічого з тих пір не відбулося. Я такої інфантильності від влади стосовно науки не очікував.

— Яке фінансування отримав на цей рік ваш Інститут фізики, на що цих коштів вистачає та який зараз режим роботи?

— Уже котрий рік у нас чотириденний робочий тиждень. Під кінець року інколи з’являється економія з якихось інших статей бюджету і вдається вивести людей на п’ятий день, але зараз по факту чотириденка. Вистачає грошей на зарплату, комуналку. Багато років немає коштів на капітальний ремонт будівель, на що теж депутати, урядовці, громадські активісти часто закидають, мовляв, будівлі академії наук виглядають жахливо. Начебто це свідчить про те, що академія не вміє управляти своїм майном. Вибачте, якщо бюджетній структурі не надавати кошти на капітальні ремонти, то цих грошей просто ніде взяти. Інша справа, що деякі приміщення в інститутах здаються в оренду, і з тих орендних коштів вдається оплачувати комуналку та опалення. Але що бачимо знову? Депутати кажуть, що в інститутах приміщення здаються в оренду, там немає науки, а лише оренда. То або фінансуйте опалення, електроенергію, воду, поточний ремонт приміщень, і тоді не буде орендодавців, або не виставляйте претензій з цього приводу.

Єдине, що позитивне сталося минулого року, — нарешті запрацював Національний фонд досліджень. Дуже багато наукових груп в Академії наук отримали пристойне фінансування, у них дійсно нормальні зарплати, їм вдалося закупити хороше обладнання. Це вперше в історії України, мабуть, існує настільки прозорий та чесний конкурс, де можна реалізувати хорошу ідею, не озираючись більш-менш на фінанси. І нарешті цього року Кабмін затвердив наукову раду фонду, що дозволить продовжити його діяльність. Фонд зможе фінансувати проєкти на цей рік. Хоча це сталося аж у березні.

«КОМУНІКАЦІЙНА ПОЛІТИКА АКАДЕМІЇ ЗМІНИЛАСЯ НА КРАЩЕ»

— Незважаючи на фінансові труднощі, із «полів» щодня отримуємо хороші новини про відкриття та напрацювання науковців. Завдяки чому чи всупереч чому вчені продовжують працювати?

— Науковці продовжують працювати, бо наука — це те, що ти любиш. Я завжди казав і кажу, при тому, що у мене чотириденка і зарплати завжди не вистачає, що наука — це місія в житті. Тому що ти вивчаєш світ, робиш те, що любиш, і ніколи ніяке відчуття не зрівняється з тим, коли ти першим дізнаєшся про щось на планеті Земля серед мільярдів людей.


АКАДЕМІЯ НАУК ПІДТРИМУЄ МОЛОДИХ УЧЕНИХ СПЕЦІАЛЬНИМИ СТИПЕНДІЯМИ, ПРОГРАМАМИ, АЛЕ БЕЗ УВАГИ ДЕРЖАВИ — ЛИШАТИ МОЛОДЬ В УКРАЇНІ СТАЄ ДЕДАЛІ ВАЖЧЕ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Інша справа — щодо хороших новин. Мені здається, що змінилася комунікаційна політика саме НАНУ. Це виконання одного з пунктів передвиборчої програми нового президента академії Анатолія Загороднього. Він обіцяв зміну комунікаційної політики та популяризацію досягнень академії.

Моя популяризація у «Фейсбуці» почалася з того, що я просто брав презентації наших науковців у PowerPoint, їх оцифровував та виносив на загал в інтернет. Тому що насправді розробок в академії було повно. Нині ж знаю, що було розпорядження академії, щоб у кожному інституті була людина, відповідальна за популяризацію, щоб першою дізнавалася у колег, хто що робить, які експерименти цікаві чи дослідження. Це передають у пресцентр НАН, який теж почав набагато активніше працювати. Мені здається, ось ця видима сторона відбулася завдяки продуманій комунікаційній політиці.

— До речі, про комунікацію, це справді стало помітно. Але зникнення допису ученого Володимира Галицького із сайта НАН, який перепостила низка ЗМІ, про його прогноз розвитку епідемії коронавірусу, насторожило. Це була реакція на критику чи перестраховка академії?

— Скандал почався з моєї сторінки у ФБ. Інтерв’ю пробуло на сайті НАН чимало днів, можливо, його перепубліковували. Коли ж я його у себе запостив, почався шквал критики від медиків та інших науковців, що сказане у матеріалі є неверифікованим. Насправді усі публікації Академії наук повинні мати посилання на те, де опубліковані результати. Мені важко сказати, чи були у статті помилки, але я запитав у пресцентру, куди ж вона зникла з сайта. Виявляється, її зняли, тому що матеріал не був опублікований у науковому журналі. Тому питання не в тому, чому зняли, а чому опублікували матеріал, який не пройшов ще стадії публікації. Мені здається, що це помилка, але не помиляється той, хто нічого не робить. Сподіваюся, коли результати Галицького будуть у фаховому журналі, то матеріал побачимо знову на сайті НАН з урахуванням усієї критики, бо вона виглядала досить ґрунтовно.

«ЗА П’ЯТЬ РОКІВ ВТРАТИЛИ ТРЕТИНУ МОЛОДИХ НАУКОВЦІВ»

— Які зміни відчули наукові співробітники за нового президента НАН?

— Часу пройшло ще не багато, але знаю, що розширені грантові програми для молодіжних лабораторій, коли молоді вчені отримують фінансування на дослідження та мають змогу спільно працювати. Я працював теж за таким молодіжним грантом, і це дуже добра річ, щоб молодому вченому впевненіше стати на ноги і розпочати свою незалежну наукову діяльність та робити далі наукові відкриття. Також нещодавно оголосили конкурс постдоків для НАН. Проводиться оптимізація структури академії на основі інформації про те, який інститут чим займається, що робить, які результати надаються та яка його ефективність. Наскільки мені відомо, змінилися критерії фінансування інститутів, а розподіл фінансування віднині є трохи більшим у бік тих наукових установ, які за оцінюванням, що проводилося останні кілька років, отримали вищу оцінку. Тобто інститут з нижчою оцінкою отримав менше грошей і навпаки. Проблема в тому, що грошей настільки мало, що ці суми не сильно відрізняються, але базово механізм сам правильний. Це стимул розвиватися, публікувати результати, робити патенти. Тому що раніше це було схоже на зрівнялівку.

— Чи вдалося за останні роки зупинити наукову міграцію, як вплинув на це карантин? І чи є щось у програмі нового президента про те, як утримати молодь?

— Академія і раніше намагалася підтримувати молодих, і зараз це робить. Є стипендії НАН України, стипендії Президента України тощо. Але насправді проблема у базовій зарплаті. Вона надзвичайно низька у всіх науковців загалом — і поважного, і середнього віку, і молодих. Молоді особливо важко, бо вони тільки починають облаштовувати життя, і вижити за 5—6 тисяч гривень, та ще й у столиці, практично неможливо. Та основний момент, який не залежить від керівництва академії, що зарплата прив’язана до тарифної сітки, а вона формується урядом, парламентом. Мінімальна зарплата визначається теж не НАН, і є ще низка обмежень, які не дозволяють виплачувати високу зарплату, навіть коли гроші є.

Щодо відтоку молодих, я ще не бачив останньої статистики, але якщо п’ять років тому в академії було три тисячі молодих науковців, то минулого року станом на 1 січня лишилося дві тисячі. Це надзвичайно мало, тобто втратили третину молодих науковців лише за п’ять років. Думаю, ситуація не змінилася, і насправді ковід мало зміг цьому завадити у тому плані, що науковці не виїздили. З нашої лабораторії поїхала в іншу країну дуже талановита молода співробітниця, яка щойно захистилася. Багато хто в нашій лабораторії певний час працював за кордоном і потім повертався. Сподіваємося, що вона теж повернеться, але ковід не є перепоною для від’їзду молоді за кордон.

Тому коли чиновники та депутати маніпулюють, що в Україні не лишилося нормальних вчених, це дуже дивує. Бо наче ненормальні вчені перетинають кордон України, а там нормально влаштовуються у нормальну закордонну установу, отримують нормальну зарплатню та працюють на нормальному обладнанні. Тобто для платників податків інших країн наші вчені є нормальними, а для наших депутатів, які, по суті, розподіляють українські податки, наші науковці є дивними.

«ПОТЕНЦІАЛ НАУКОВОЇ МІЦНОСТІ НЕОБОРОТНО ВТРАЧАЄТЬСЯ»

— Ви продовжуєте розповідати про науку, і про хороше, і про погане — чому, навіщо і які бачите результати?

— Для мене головний результат — це задоволення. До речі, нещодавно читав «лекцію» для науково-популярного видання «Куншт», для науковців, як писати популярно та доступно про своє досягнення. Я наголошував, що моя популяризація — це хобі та задоволення. Те, що знаходжу і викладаю у соціальні мережі чи на блог-платформі, це все, що мене цікавить. Мені цікаво поділитися цим із людьми. Мені здається, що результат є, багато людей дякують, що наче очевидні для науковців речі виношу на загал, і багато хто дізнається, що наука, виявляється, є, що є круті науковці, круті дослідження. Це тішить.

Інша вагома річ — що про проблеми плагіату, псевдонауки та шкарлетизму через мою сторінку дізнається велика кількість активних громадян. У нас є багато притомних людей, які борються за судову реформу, за реформу в армії, зараз за кисневі концентратори, воюють на багатьох фронтах реформ, і насправді немає часу дізнаватися, чи є в нас наука, чи ні. І коли виникає проблема адвокації реформ науки, з чим ми мали справу в 2015 році, коли закон про науково-технічну діяльність запустився, тоді допомога цього активного громадянського суспільства є безцінною. Тому що лідери думок з різних сфер працюють зі своїми депутатами, урядовцями та допомагають просувати дуже багато хороших рішень.

— Чи бути Нобелівському лауреату в Україні? В інтерв’ю п’ятирічної давнини ви в це вірили і нас запевняли, правда, за умови 2% ВВП на науку...

— Моя думка не змінилася, але я не бачу передумов, коли буде 2% ВВП на науку. Доки не дійдемо до озвученої цифри, навіть нема сенсу про це говорити.

— Але ж потенціал є?

— Він є, але мене непокоїть, що запас цієї міцності необоротно втрачається. Це звичайна статистика кількості людей, які працюють в науці. Ми можемо опинитися перед ситуацією, коли практично не буде потужних наукових колективів. Уже зараз є ситуації, коли ми втратили технології, а деякі наукові групи системно працюють із закордонними колегами, тому що в Україні вже працювати ні з ким. Ми можемо дійти до того, що фактично не буде науковців, а будуть ось такі шкарлетизми, псевдонаука і плагіат. Навіть не дам жодних прогнозів, скільки в нас є часу. Зважаючи на те, як нинішня влада ставиться до науки, кого вона призначає міністром, як цинічно обманює платників податків, що науковці нічого не роблять, і при цьому не фінансує науку, в мене дуже песимістичні очікування. Буде видно найближчим часом, чим завершаться ці історії з тимчасовими слідчими комісіями, спробами отримати будівлі та іншими подібними ситуаціями. Але це все і є сигналом, що наука для цієї влади існує за залишковим принципом.

Зберегти науку – якісну та справжню

Зберегти науку – якісну та справжню

Чи є така можливість нині, коли недоброчесне академічне середовище пустило глибоке коріння, — у розмові з науковцем Антоном Сененком

Що не так з академічним середовищем та спільнотою, доки одні справді можуть називатися порядними та чесними науковцями, а інші із псевдозваннями «рвуться» до влади, як нещодавно Володимир Литвин на посаду ректора у КНУ ім. Шевченка? Це питання, певно, виникало у багатьох під час балотування скандального політика у керівники престижного закладу вищої освіти. Наразі ректором згаданого університету обрано Володимира Бугрова, тож питання, вочевидь, вирішено.
  Але недоброчесне академічне середовище не зникло як явище. Частина науковців та освітян невтомно продовжують чинити цьому опір, шукають аргументи, аби переконати, передусім владу, чому псевдонауці та плагіату не місце, якщо хочемо мати якісну науку. Чи вистачить сил та ентузіазму і далі вести нерівну боротьбу, коли від влади ні розуміння, ні фінансової підтримки, ні стимулів? Своєрідний зріз сучасного стану науки в Україні «Дню» охарактеризував Антон СЕНЕНКО, кандидат фізико-математичних наук (фізика твердого тіла), старший науковий співробітник Інституту фізики Національної академії наук України, а ще відомий науковий популяризатор.

«ЗАРАЗ НЕМАЄ ЖОДНИХ УМОВ, АБИ ПРОТИДІЯТИ ПЛАГІАТУ»

— Що не день — то інформаційний привід для збору коментарів у науковців, як реагувати на ті чи інші події, про які тенденції вони свідчать. Одна з останніх — майбутній захист кандидатської дисертації Іллі Ківи, відмова Конституційного суду у відкритті справи проти міністра освіти та науки Сергія Шкарлета — це остаточний діагноз, що псевдонауці та плагіату в Україні бути? Чи є світло в кінці тунелю?

— Якщо говорити загалом про світло в кінці тунелю, то я зазвичай оптиміст, намагаюся позитивно дивитися на речі. На мою думку, допоки у нас є вчені, активісти, активне громадянське суспільство, які відкрито говорять про проблему псевдонауки і плагіату, то надія завжди є. Тобто за виникнення сприятливих умов ми зможемо розгорнути широкомасштабну боротьбу за академічну доброчесність. Але ситуація, яка склалася на даний момент, не віщує нічого доброго, зараз немає жодних умов, аби дійсно протидіяти цим ганебним явищам. Мене теж сильно вразила історія про Іллю Ківу, який збирається захищати дисертацію, але слід розуміти, що подібні явища не виникли прямо зараз.

Це системна проблема. Історії про дисертації на замовлення, про плагіат у дисертаціях чи псевдонаукову маячню у них супроводжують всю історію незалежної України. Але є нюанс. Дійсно, після Майдану почали складатися хороші умови, виникали нові структури, які дали надію, що, принаймні, певним чином можна буде протидіяти цим явищам. Проте з приходом Сергія Шкарлета, який відразу попросив «на вихід» декількох притомних людей з атестаційної колегії, яка, по суті, є останньою інстанцією, що може завертати проблемні дисертації або дисертації, до яких є певні претензії в експертів, науковців, громадянського суспільства, не вірю в те, що колегія буде активно протидіяти поганим науковим роботам. Таке активне протидіяння відбувалося за міністерства Ганни Новосад, коли буквально на кожній атестаційній колегії заверталася купа дисертацій, закривалися спеціалізовані вчені ради, які були спіймані на якихось ганебних явищах або на ганебних захистах, приміром, нефахово розглянули дисертацію чи не помітили плагіат. Зараз цього немає.

Щодо рішення колегії Конституційного суду, я так розумію, що боротьба ще не завершена. Справу буде розглядати Велика палата. Але ми розуміємо, яке рішення буде прийнято. Я особисто не пам’ятаю жодної кандидатури міністра, яку настільки активно просували на міністерську посаду, незважаючи на шалений спротив та опір профільної спільноти — науковців, освітян — протести студентів. На додачу — відомі плагіатні скандали, вся ж інформація відкрита та опублікована, і жодної реакції від влади, урядовців, які приймають рішення щодо відбору кандидатур на посаду міністра, не було. Остаточно для мене це стало зрозуміло, коли відбулося голосування у Верховній Раді, коли за призначення Шкарлета проголосувало нібито 226 депутатів. Коли депутати з фракції «Голос» запідозрили кнопкодавство, то управління державної охорони відмовилося надати відеозаписи з тих лож, де це могло бути. Регламентний комітет теж на це жодної уваги не звернув. Конституційний суд, думаю, теж жодним чином не прореагує на це ганебне волевиявлення народних обранців.

НОВА СИСТЕМА ЗАХИСТІВ — НА ЧАСІ

— Разом з тим із 1 червня припиняється робота нині діючих спеціалізованих вчених рад — що буде натомість, неясно. Що мало би бути на заміну, чим старий порядок захисту неефективний, які загалом перспективи нам світять?

— Я не експерт саме із захисту дисертацій, хоча сам захищав дисертацію, пройшов усі ці кола бюрократичного пекла. Підготовка до захисту по часу займає менше, звісно, ніж написання дисертації і проведення експерименту в лабораторії, але нервів забирає набагато більше. Раніше система була така, що існувала спеціалізована вчена рада, яка на потоці заслуховувала низку дисертацій. Її членами були одні й ті самі люди. До прикладу, раз чи два на місяць з’являлося кілька здобувачів, які захищали кандидатську чи докторську дисертацію, приходили в гості, скажімо так, до цієї спеціалізованої вченої ради та захищалися. По факту в багатьох спеціалізованих вчених радах їхні представники, окрім автореферату та доповіді доповідача, не бачили нічого. Тобто вони не дивилися цю дисертацію. Якщо особливо комусь було цікаво, то читали, але в більшості випадків це залишалося на совісті опонентів та наукового керівника. Якщо вони задоволені, значить, все добре.

Зараз процедура мала б змінитися кардинально — під кожну людину, яка захищається, збирається окрема спеціалізована вчена рада. І кожен з її представників уже персонально має ознайомитися з цієї дисертацією та персонально нести за неї відповідальність. Такий підхід мені особисто імпонує більше, тому що коли йде мова про загальні спеціалізовані вчені ради, то в них спеціалістів із твоєї тематики умовно із 20 осіб може бути усього кілька, які глибоко розбираються в темі й можуть фахово вести з тобою дискусію під час твого захисту. А решта розуміють загальні принципи, проте глибоко дискутувати не можуть. Якщо говорити про ці окремі спеціалізовані вчені ради, дійсно, до них мають відбиратися люди, які є фахівцями у певній галузі. І це мало б добре працювати. У принципі в розвинених країнах так воно й є. Це хороший досвід (коли готувався матеріал, стало відомо, що Верховна Рада проголосувала за законопроєкт №4667-1 в цілому, котрий передбачає запровадження системи разових спецрад із присудження ступеня доктора філософії, ступінь доктора наук надалі будуть присуджувати постійно діючі спецради, також останні можуть присуджувати ступінь кандидата наук тим здобувачам, які розпочали підготовку до 2016 року. — Ред.).

«ІЗ ДЕПУТАТСЬКОГО ПОДАННЯ ПРО АУДИТ АКАДЕМІЇ НЕЗРОЗУМІЛО, ЩО САМЕ ХОЧУТЬ РОЗСЛІДУВАТИ»

— Ще один свіжий скандал — імовірне виселення Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця з приміщення на вулиці Богомольця, 4. Досі нам у МВС нічого не прокоментували, навіщо їм це. Разом із тим з’явилась ініціатива парламенту провести аудит усіх інститутів НАНУ, здається, такий аудит проводився після Євромайдану. Якими були результати і наскільки виправдана зараз ревізія науки, яка не отримує належного фінансування від держави?

— Із цією перевіркою взагалі все дуже цікаво. Депутат, який ініціював подання про створення тимчасової слідчої комісії, по-перше, голосував за призначення Сергія Шкарлета міністром освіти і науки (йдеться про нардепа Арсенія Пушкаренка. — Ред.). Це вже про щось говорить. По-друге, саме подання написано, м’яко кажучи, абсолютно брехливою мовою. У ньому є фрази на кшталт, що Українська академія у часи пандемії та кризи не здатна нічим допомогти державі. Ми пам’ятаємо скандали з Інститутом молекулярної біології і генетики, де науковці готові розробляти тести, так само проводити зараз секвенування штамів вірусів, але їм на це грошей просто не дають. Тобто депутати своїми руками приймають бюджет, з яким Академія наук та більшість інститутів працюють чотири дні на тиждень, депутати не додають грошей тому ж ІМБіГ, щоб вони витратили кілька мільйонів гривень на секвенування і ми не возили ці штами в клініку «Шаріте», тобто не роблять для цього нічого, але потім стверджують, що академія не готова щось робити. Це контекст цього питання — тобто існує абсолютно викривлене сприйняття ситуації.

Рада молодих вчених НАНУ готувала звернення до спікера парламенту Дмитра Разумкова, в якому детально розписано, чому це подання є навіть юридично сумнівним. Коли читаєш це подання, не розумієш, а що депутати хочуть розслідувати? У нас є прокуратура з бюджетом, більшим за бюджет НАН, при тому, що за роки незалежності масштаби бюджетів повністю змінилися (у НАНУ раніше був бюджет більший, ніж у прокуратури). Є правоохоронні органи, тобто такі питання можуть досліджувати слідчі. І всі перевірки, які проводилися до цього, фактично закінчилися нічим.

Ми можемо опинитися перед ситуацією, коли практично не буде потужних наукових колективів. Уже зараз є ситуації, коли ми втратили технології, а деякі наукові групи системно працюють із закордонними колегами, тому що в Україні вже працювати ні з ким. Ми можемо дійти до того, що фактично не буде науковців, а будуть ось такі шкарлетизми, псевдонаука і плагіат. Навіть не дам жодних прогнозів, скільки в нас є часу. Зважаючи на те, як нинішня влада ставиться до науки, кого вона призначає міністром, як цинічно обманює платників податків, що науковці нічого не роблять, і при цьому не фінансує науку, в мене дуже песимістичні очікування. Буде видно найближчим часом, чим завершаться ці історії з тимчасовими слідчими комісіями, спробами отримати будівлі та іншими подібними ситуаціями. Але це все і є сигналом, що наука для цієї влади існує за залишковим принципом

Я читав один зі звітів Державної аудиторської служби, на який, до речі, посилається депутат-автор подання, мовляв, цей аудит засвідчив, що в НАН є проблеми. Хто читав цей звіт і читав реакцію академії, погодиться, що сам звіт дуже дивний. У ньому є твердження (передам спрощено суть), що науковці винні в тому, що військові під час навчань обстріляли територію певного заповідника. Науковці нічого не зробили, аби цьому протидіяти. Я просто не вірив своїм очам, коли це читав (http://dkrs.kmu.gov.ua/kru/doccatalog/document?id=156863). Так само у звіті є претензії до інститутів, що вони програли суди орендарям, які не сплатили орендні послуги. Тобто суд приймає рішення, а ми ж розуміємо, які в нас суди, та винні все одно науковці.

Є речі, які можна сприйняти за обґрунтовані, приміром, певне нераціональне використання коштів, але у принципі звіт виглядає дуже дивним. Якби я був конспірологом, то це все можна було поставити в одну лінію — розмови про аудит, появу депутатського подання і ситуацію, а може, ви передасте нам корпус Інституту фізіології в центрі Києва під потреби Національної поліції...

«КОТРИЙ РІК У НАС ЧОТИРИДЕННИЙ РОБОЧИЙ ТИЖДЕНЬ»

— До речі, про збільшення фінансування на 2021 рік просив нещодавно президент академії Анатолій Загородній прем’єра Дениса Шмигаля під час його візиту в академію. Щось відомо про можливості перегляду бюджету?

— Наразі нічого не відомо. Думаю, що керівництво академії завжди виконує функцію, коли треба сповістити керівництво держави про проблеми науки. Це стосується не тільки Академії наук, а й науки загалом. Та я не бачу сигналів, що може бути переглянуто науковий кошторис. Було таке обережне сподівання на основі досвіду 2014 року, коли українському народу різко стала потрібна армія, і кошти пішли. Була надія минулого року, що хоча б біологічні та медичні дослідження отримають кошти, тому що ніхто не хоче помирати, тому що кордони будуть закриті, тому що керівництву та еліті не вдасться виїхати на лікування з України, тому що зрозуміють, що потрібні наша наука, наші вакцини, наші ліки, наші дослідження, наші прогнозисти... Нічого з тих пір не відбулося. Я такої інфантильності від влади стосовно науки не очікував.

— Яке фінансування отримав на цей рік ваш Інститут фізики, на що цих коштів вистачає та який зараз режим роботи?

— Уже котрий рік у нас чотириденний робочий тиждень. Під кінець року інколи з’являється економія з якихось інших статей бюджету і вдається вивести людей на п’ятий день, але зараз по факту чотириденка. Вистачає грошей на зарплату, комуналку. Багато років немає коштів на капітальний ремонт будівель, на що теж депутати, урядовці, громадські активісти часто закидають, мовляв, будівлі академії наук виглядають жахливо. Начебто це свідчить про те, що академія не вміє управляти своїм майном. Вибачте, якщо бюджетній структурі не надавати кошти на капітальні ремонти, то цих грошей просто ніде взяти. Інша справа, що деякі приміщення в інститутах здаються в оренду, і з тих орендних коштів вдається оплачувати комуналку та опалення. Але що бачимо знову? Депутати кажуть, що в інститутах приміщення здаються в оренду, там немає науки, а лише оренда. То або фінансуйте опалення, електроенергію, воду, поточний ремонт приміщень, і тоді не буде орендодавців, або не виставляйте претензій з цього приводу.

Єдине, що позитивне сталося минулого року, — нарешті запрацював Національний фонд досліджень. Дуже багато наукових груп в Академії наук отримали пристойне фінансування, у них дійсно нормальні зарплати, їм вдалося закупити хороше обладнання. Це вперше в історії України, мабуть, існує настільки прозорий та чесний конкурс, де можна реалізувати хорошу ідею, не озираючись більш-менш на фінанси. І нарешті цього року Кабмін затвердив наукову раду фонду, що дозволить продовжити його діяльність. Фонд зможе фінансувати проєкти на цей рік. Хоча це сталося аж у березні.

«КОМУНІКАЦІЙНА ПОЛІТИКА АКАДЕМІЇ ЗМІНИЛАСЯ НА КРАЩЕ»

— Незважаючи на фінансові труднощі, із «полів» щодня отримуємо хороші новини про відкриття та напрацювання науковців. Завдяки чому чи всупереч чому вчені продовжують працювати?

— Науковці продовжують працювати, бо наука — це те, що ти любиш. Я завжди казав і кажу, при тому, що у мене чотириденка і зарплати завжди не вистачає, що наука — це місія в житті. Тому що ти вивчаєш світ, робиш те, що любиш, і ніколи ніяке відчуття не зрівняється з тим, коли ти першим дізнаєшся про щось на планеті Земля серед мільярдів людей.


АКАДЕМІЯ НАУК ПІДТРИМУЄ МОЛОДИХ УЧЕНИХ СПЕЦІАЛЬНИМИ СТИПЕНДІЯМИ, ПРОГРАМАМИ, АЛЕ БЕЗ УВАГИ ДЕРЖАВИ — ЛИШАТИ МОЛОДЬ В УКРАЇНІ СТАЄ ДЕДАЛІ ВАЖЧЕ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Інша справа — щодо хороших новин. Мені здається, що змінилася комунікаційна політика саме НАНУ. Це виконання одного з пунктів передвиборчої програми нового президента академії Анатолія Загороднього. Він обіцяв зміну комунікаційної політики та популяризацію досягнень академії.

Моя популяризація у «Фейсбуці» почалася з того, що я просто брав презентації наших науковців у PowerPoint, їх оцифровував та виносив на загал в інтернет. Тому що насправді розробок в академії було повно. Нині ж знаю, що було розпорядження академії, щоб у кожному інституті була людина, відповідальна за популяризацію, щоб першою дізнавалася у колег, хто що робить, які експерименти цікаві чи дослідження. Це передають у пресцентр НАН, який теж почав набагато активніше працювати. Мені здається, ось ця видима сторона відбулася завдяки продуманій комунікаційній політиці.

— До речі, про комунікацію, це справді стало помітно. Але зникнення допису ученого Володимира Галицького із сайта НАН, який перепостила низка ЗМІ, про його прогноз розвитку епідемії коронавірусу, насторожило. Це була реакція на критику чи перестраховка академії?

— Скандал почався з моєї сторінки у ФБ. Інтерв’ю пробуло на сайті НАН чимало днів, можливо, його перепубліковували. Коли ж я його у себе запостив, почався шквал критики від медиків та інших науковців, що сказане у матеріалі є неверифікованим. Насправді усі публікації Академії наук повинні мати посилання на те, де опубліковані результати. Мені важко сказати, чи були у статті помилки, але я запитав у пресцентру, куди ж вона зникла з сайта. Виявляється, її зняли, тому що матеріал не був опублікований у науковому журналі. Тому питання не в тому, чому зняли, а чому опублікували матеріал, який не пройшов ще стадії публікації. Мені здається, що це помилка, але не помиляється той, хто нічого не робить. Сподіваюся, коли результати Галицького будуть у фаховому журналі, то матеріал побачимо знову на сайті НАН з урахуванням усієї критики, бо вона виглядала досить ґрунтовно.

«ЗА П’ЯТЬ РОКІВ ВТРАТИЛИ ТРЕТИНУ МОЛОДИХ НАУКОВЦІВ»

— Які зміни відчули наукові співробітники за нового президента НАН?

— Часу пройшло ще не багато, але знаю, що розширені грантові програми для молодіжних лабораторій, коли молоді вчені отримують фінансування на дослідження та мають змогу спільно працювати. Я працював теж за таким молодіжним грантом, і це дуже добра річ, щоб молодому вченому впевненіше стати на ноги і розпочати свою незалежну наукову діяльність та робити далі наукові відкриття. Також нещодавно оголосили конкурс постдоків для НАН. Проводиться оптимізація структури академії на основі інформації про те, який інститут чим займається, що робить, які результати надаються та яка його ефективність. Наскільки мені відомо, змінилися критерії фінансування інститутів, а розподіл фінансування віднині є трохи більшим у бік тих наукових установ, які за оцінюванням, що проводилося останні кілька років, отримали вищу оцінку. Тобто інститут з нижчою оцінкою отримав менше грошей і навпаки. Проблема в тому, що грошей настільки мало, що ці суми не сильно відрізняються, але базово механізм сам правильний. Це стимул розвиватися, публікувати результати, робити патенти. Тому що раніше це було схоже на зрівнялівку.

— Чи вдалося за останні роки зупинити наукову міграцію, як вплинув на це карантин? І чи є щось у програмі нового президента про те, як утримати молодь?

— Академія і раніше намагалася підтримувати молодих, і зараз це робить. Є стипендії НАН України, стипендії Президента України тощо. Але насправді проблема у базовій зарплаті. Вона надзвичайно низька у всіх науковців загалом — і поважного, і середнього віку, і молодих. Молоді особливо важко, бо вони тільки починають облаштовувати життя, і вижити за 5—6 тисяч гривень, та ще й у столиці, практично неможливо. Та основний момент, який не залежить від керівництва академії, що зарплата прив’язана до тарифної сітки, а вона формується урядом, парламентом. Мінімальна зарплата визначається теж не НАН, і є ще низка обмежень, які не дозволяють виплачувати високу зарплату, навіть коли гроші є.

Щодо відтоку молодих, я ще не бачив останньої статистики, але якщо п’ять років тому в академії було три тисячі молодих науковців, то минулого року станом на 1 січня лишилося дві тисячі. Це надзвичайно мало, тобто втратили третину молодих науковців лише за п’ять років. Думаю, ситуація не змінилася, і насправді ковід мало зміг цьому завадити у тому плані, що науковці не виїздили. З нашої лабораторії поїхала в іншу країну дуже талановита молода співробітниця, яка щойно захистилася. Багато хто в нашій лабораторії певний час працював за кордоном і потім повертався. Сподіваємося, що вона теж повернеться, але ковід не є перепоною для від’їзду молоді за кордон.

Тому коли чиновники та депутати маніпулюють, що в Україні не лишилося нормальних вчених, це дуже дивує. Бо наче ненормальні вчені перетинають кордон України, а там нормально влаштовуються у нормальну закордонну установу, отримують нормальну зарплатню та працюють на нормальному обладнанні. Тобто для платників податків інших країн наші вчені є нормальними, а для наших депутатів, які, по суті, розподіляють українські податки, наші науковці є дивними.

«ПОТЕНЦІАЛ НАУКОВОЇ МІЦНОСТІ НЕОБОРОТНО ВТРАЧАЄТЬСЯ»

— Ви продовжуєте розповідати про науку, і про хороше, і про погане — чому, навіщо і які бачите результати?

— Для мене головний результат — це задоволення. До речі, нещодавно читав «лекцію» для науково-популярного видання «Куншт», для науковців, як писати популярно та доступно про своє досягнення. Я наголошував, що моя популяризація — це хобі та задоволення. Те, що знаходжу і викладаю у соціальні мережі чи на блог-платформі, це все, що мене цікавить. Мені цікаво поділитися цим із людьми. Мені здається, що результат є, багато людей дякують, що наче очевидні для науковців речі виношу на загал, і багато хто дізнається, що наука, виявляється, є, що є круті науковці, круті дослідження. Це тішить.

Інша вагома річ — що про проблеми плагіату, псевдонауки та шкарлетизму через мою сторінку дізнається велика кількість активних громадян. У нас є багато притомних людей, які борються за судову реформу, за реформу в армії, зараз за кисневі концентратори, воюють на багатьох фронтах реформ, і насправді немає часу дізнаватися, чи є в нас наука, чи ні. І коли виникає проблема адвокації реформ науки, з чим ми мали справу в 2015 році, коли закон про науково-технічну діяльність запустився, тоді допомога цього активного громадянського суспільства є безцінною. Тому що лідери думок з різних сфер працюють зі своїми депутатами, урядовцями та допомагають просувати дуже багато хороших рішень.

— Чи бути Нобелівському лауреату в Україні? В інтерв’ю п’ятирічної давнини ви в це вірили і нас запевняли, правда, за умови 2% ВВП на науку...

— Моя думка не змінилася, але я не бачу передумов, коли буде 2% ВВП на науку. Доки не дійдемо до озвученої цифри, навіть нема сенсу про це говорити.

— Але ж потенціал є?

— Він є, але мене непокоїть, що запас цієї міцності необоротно втрачається. Це звичайна статистика кількості людей, які працюють в науці. Ми можемо опинитися перед ситуацією, коли практично не буде потужних наукових колективів. Уже зараз є ситуації, коли ми втратили технології, а деякі наукові групи системно працюють із закордонними колегами, тому що в Україні вже працювати ні з ким. Ми можемо дійти до того, що фактично не буде науковців, а будуть ось такі шкарлетизми, псевдонаука і плагіат. Навіть не дам жодних прогнозів, скільки в нас є часу. Зважаючи на те, як нинішня влада ставиться до науки, кого вона призначає міністром, як цинічно обманює платників податків, що науковці нічого не роблять, і при цьому не фінансує науку, в мене дуже песимістичні очікування. Буде видно найближчим часом, чим завершаться ці історії з тимчасовими слідчими комісіями, спробами отримати будівлі та іншими подібними ситуаціями. Але це все і є сигналом, що наука для цієї влади існує за залишковим принципом.