МЕНЮ

Заморожений транзит

Інна ЛИХОВИД
6 листопада, 2019 - 10:21
Чому понад 6 тисяч переселенців досі проживають у місцях тимчасового поселення?

«До війни я жила в Донецьку. Звідти мене вивезли через обстріли. Зараз живу в Глевасі (Київська область) в будинку, де нема санітарних умов: без туалету та душу. Стала на чергу на квартиру в селі, але односельці стоять у черзі з 1980-х років. Думаю, що не доживу до нової оселі», — цю історію переселенка Зінаїда Москалюк розповідала під час презентації звіту про проблеми внутрішньо переміщених осіб у місцях компактного проживання (МКП). Звіт підготували БФ «Право на захист» у партнерстві з ГО «Десяте квітня» та Агентством ООН у справах біженців.

Таких, як пані Зінаїда, тобто осіб, які на п’ятому році війни живуть у тимчасових оселях, за підрахунками авторів звіту, — понад шість тисяч. Місцями компактного проживання в перші хвилі масового виїзду осіб з окупованих Луганщини та Донеччини стали санаторії, гуртожитки, бази відпочинку та переобладнані під житло покинуті приміщення. У Дніпропетровській, Запорізькій та Харківський областях, як найближчих до лінії конфлікту, за підтримки уряду Німеччини 2015 року встановили транзитні модульні містечка.

«КУДИ НАМ ДАЛІ?»

Усі ці місця розглядалися як тимчасовий прихисток для людей, що втікали від війни, доки не зможуть повернутися додому чи підшукати більш надійну та комфортну оселю. Не всі приміщення були придатні для постійного проживання, приміром, літні бази відпочинку — без опалення. Частині людей справді вдалося скористатися такими приміщеннями як транзитним місцем проживання. Частина ж досі мешкає тут і не бачить жодної альтернативи.

Здебільшого це люди пенсійного віку, зі статусом інвалідності та родини з дітьми, основним джерелом доходів яких є соціальні виплати. Орендувати окрему квартиру чи придбати власне житло їм не під силу. Приміром, подружжя пенсіонерів з Донецька розповіло під час анкетування, що переїхали до Дніпра у 2014 році, взяли з собою тільки необхідні речі, сподіваючись, що скоро повернуться. Зараз живуть у модульному транзитному будинку.

«На той час це було, як подарунок. Хоч кімната і невелика, але все необхідне було. Та найголовніше — доступна вартість проживання: лише 150 гривень з людини на місяць, — розповідали пенсіонери в інтерв’ю для звіту. — Для нас це дуже важливо, адже майже всі гроші йдуть на ліки та лікарів. Звісно, жити в таких умовах іноді непросто, але ми вдячні, що є дах над головою: додому повертатись немає куди та й просто небезпечно. Адже мій чоловік неодноразово висловлював свою проукраїнську позицію щодо ситуації на Донбасі. Та все одно зараз дуже хвилює одне питання: будиночки транзитного містечка мають свої терміни експлуатації, тож рано чи пізно вони прийдуть у непридатний для життя стан і будуть демонтовані. І куди нам далі?»

НЕВИЗНАЧЕНЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ

Щоб ретельніше вивчити цю ситуацію, громадські організації провели дослідження в 41 місці компактного проживання та опитали півтори тисячі переселенців, що тут проживають. «Загалом 40% мешканців МКП розглядають можливість повернення на місце постійного проживання за певних умов. Переважно — це гарантії безпеки», — зазначено на титульній сторінці опублікованого звіту. Люди готові жертвувати побутовим комфортом, аби тільки жити без обстрілів та інших воєнних загроз. Декому — нема куди повертатися. У 37% респондентів житло на постійному місці проживання зруйноване частково або повністю.

Нинішні умови — теж не ідеальні. За даними звіту, найчастіше в одній кімнаті чи квартирі МКП розміщується від одного до чотирьох людей, є випадки сумісного проживання семи і більше осіб. Більшість приміщень потребує ремонту, бракує зручностей для людей з інвалідністю, зокрема ліфтів та пандусів. Кілька місць компактного проживання працюють несанкціоновано або виставляються на продаж, через що люди опинилися під загрозою виселення. Крім цього, позбавити транзитного помешкання декого можуть через накопичені борги за комунальні послуги, порушення правил МКП, скарги сусідів чи скоєння протиправного діяння.

«Мета нашого дослідження — вивчити демографічний та соціальний профіль внутрішньо переміщених осіб та зрозуміти причини, чому люди досі так живуть. Попереднє дослідження місць компактного проживання було проведено у 2016 році, тоді ми хотіли зрозуміти, наскільки людям там комфортно та як вони соціалізувалися, — пояснює Володимир ОЛЕКСЕНКО, співпрацівник БФ «Право на захист». — Органи місцевої влади в перші роки війни створювали всі необхідні умови для тимчасового проживання. Наразі ситуація інша. Із 41 МКП тільки у 25 складаються договори на проживання та оплату комунальних послуг, тобто в інших випадках люди позбавлені можливості відстоювати свої права. Нас цікавило, чому ВПО не розглядають можливість повернутися на постійне місце проживання. Серед їхніх відповідей — не хочуть проживати на непідконтрольній території, бояться бойових дій, у декого зруйноване житло, хтось не хоче повертатися назад тому, що на підконтрольній території кращий рівень соціального забезпечення».

Юристка БФ «Право на захист» Дар’я ЛИСЕНКО додає, що для переселенців питання розселення — надзвичайно критичне: «Вважалося, що люди житимуть у тимчасових місцях проживання два тижні, можливо, декілька місяців. Іде п’ятий рік війни, а люди досі там проживають. Це створює різні негаразди: невизначена їхня майбутня доля, нема певності, що людей не виселять найближчим часом, людям з пенсією зі зміною місця проживання треба пройти етап перереєстрації, а це два-три місяці очікування на відновлення пенсії. Для багатьох людей втрата цих доходів — критична. Була практика, що після зміни власника МКП люди були розселені. Власники приміщень теж не знають, як повертати накопичені борги за комунальні послуги та як далі використовувати ці приміщення».

ЗАКОНОДАВЧІ ГАРАНТІЇ

Проблеми нанизалися одна на одну, як сніговий ком. Де шукати вихід, не знають ні переселенці, ні надавачі їхніх тимчасових осель. Держава зі свого боку начебто теж зробила все можливе. На законодавчому рівні передбачено право переселенців на отримання житла, але саме тимчасового. По-перше, у грудні 2015 року була затверджена дворічна «Комплексна державна програма щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО в інші регіони України». Документ передбачав надання тимчасового житла для людей з інвалідністю, із тяжкими захворюваннями, багатодітним родинам та іншим вразливим категоріям переселенців. По-друге, право на непостійний прихисток ВПО гарантував закон «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Разом з тим у законодавстві не прописано, на яких умовах люди можуть оселитися у місцях компактного проживання, які права отримують та за яких умов можуть бути виселені. Та й самого переліку усіх МКП досі не створено.

«Є певні кроки держави та місцевої влади у певних областях, щоб вирішувати проблему житла, але наскільки ці кроки комплексні та стратегічні, важко сказати, поки вони не вплинуть на долі конкретних людей, — підсумовує експертка з адвокації БФ «Право на захист» Еліна ШИШКІНА. — В Україні працює програма доступного житла, та значна частина людей не може взяти у ній участь, бо треба заплатити 50% вартості, а грошей просто нема. У липні цього року була ухвалена постанова уряду про отримання тимчасового соціального житла. Поки не можемо оцінити, наскільки ця постанова дієва, оскільки механізм ще не запрацював».

ГРОМАДСЬКІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Крім цього, існує програма «Власний дім» для кредитування будівництва, ремонту чи придбання житла у селі під 3% річних. Недолік програми — вікові обмеження, у ній можна взяти участь лише особам до 35 років. «Тобто можливості ніби є, але їх треба розширити. Можливо, варто подумати про пільгове кредитування для придбання житла чи оренду житла з правом подальшого викупу. Механізми можна знайти, навіть чинне законодавство може вирішити ці проблеми. Але якщо говорити про комплексне та стратегічне вирішення, то йдеться ж не лише про забезпечення ВПО житлом, а про їхню соціалізацію, тому треба думати про інші механізми та змінювати законодавство», — додає Еліна Шишкіна.

В Агентстві ООН у справах біженців напрацювали перелік рекомендацій для уряду, як полегшити доступ переселенців до отримання житла. Як пояснила представниця агентства Олена Кучер, варто внести зміни до переліку документів, які мають подавати ВПО, щоб стати у чергу на соціальне житло. Органи місцевої влади мають провести оцінку наявного житлового фонду, який можуть задовольнити потреби ВПО у житлі. Як варіант, уряду пропонують налагодити співпрацю з будівельними компаніями, аби певний відсоток житла ішов саме для переселенців. Експерти вважають, що разові заходи не спрацюють. Потрібна нова стратегія інтеграції переселенців та довгострокові рішення для їхнього житлового забезпечення.