Який він – студент сьогодення?

Карантин корегує навчальний процес, змушуючи шукати нові можливості для розвитку

17 листопада у світі відзначають Міжнародний день студента. Це свято, як і весь нинішній навчальний рік, запам’ятається спудеям багатьма несподіванками та викликами. Незалежно від континенту та прописки абсолютно усі заклади вищої освіти змінили звичний режим навчання на «коронавірусний». Тому й святкують студенти не в аудиторіях чи на території кампусів, а вдома або ж у гуртожитках (за умови, що керівництво вишу дозволило там лишитися), приєднуючись з гаджетів до онлайн-лекцій чи семінарів.

Навіть початок навчального року студенти святкували не разом, а окремо. Першокурсники приєдналися до навчального процесу аж наприкінці вересня. Їхні старші колеги по навчанню здебільшого почали нинішній рік вчасно, але — дистанційно. Від 16 листопада Міносвіти рекомендувало перейти усім закладам вищої освіти на змішану форму навчання.

Відповідно, нові умови здобуття знань вимагають від студентів і нових навичок, а подекуди й мотивації до навчання. Домашній режим декого розслабляє, а декого навпаки — стимулює до розвитку, самопізнання, пошуку нових можливостей. На цьому навіть наголосили у вітальному зверненні до студентів у Міністерстві освіти та науки: «Ви — щасливі, оскільки маєте дуже багато можливостей працювати над собою, розвиватися, вдосконалюватися та підвищувати рівень професіоналізму».

Саме таку платформу можливостей для студентів багато років створює «День», за винятком цього літа, знову ж таки карантинного, коли довелося відмовитися від проведення «Літньої школи журналістики». Але закладати вірні смисли та фундаменти можна й на відстані. Наш досвід роботи зі студентами це доводить, головне — використовувати правильні інструменти.

Ось як відгукувалася випускниця ЛШЖ-2018 Ірина Ладика про свою співпрацю з «Днем»: «Це газета, яка має власну місію і втілює її у життя ось уже майже 24 роки. Складно осягнути цей період, адже мені самій лише нещодавно виповнилося 22. Лариса Олексіївна навчила мене панорамніше дивитися на події, які відбуваються навколо. Цікавитися історією, складати свою думку про події минулого. Інакше журналіст ризикує перетворитися на підставку до мікрофона. Звісно, чітка позиція багатьом може не подобатися, але без неї «День» не був би «Днем».

Раціональне зерно посіяно, плоди збираємо, хоча для більшого ефекту бракує консолідованих зусиль із владою. А для цього ж не обов’язково шукати приводи.

Ми вирішилися звернутися безпосередньо до учасників навчального процесу та освітніх експертів, які тенденції помічають у сьогоднішньому студентському середовищі?


КОМЕНТАРІ

САМОДИСЦИПЛІНА В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ — ЗАРАЗ ВИРІШАЛЬНИЙ ФАКТОР

Єгор СТАДНИЙ, ексзаступник міністра освіти та науки:

— Зараз відбувається розшарування студентства набагато швидшими темпами, ніж би це було до карантину. Кожен сам на сам перебуває зі своїми здатностями і здібностями, посидючістю, бажанням та вмотивованістю вчитися. Коли ти в колективі, тебе штовхає соціум, який навколо. Якщо навколо тебе відмінники, значить, ти будеш тягнутися до їхнього рівня, навіть якщо не все знаєш. Якщо навколо двієчники, то будеш падати до їхнього рівня, бо буде опускатися загальна планка. А тут кожен сам на сам, удома в ZOOM, індивідуально, навіть якщо це найбільш просунута система управління навчанням, яка є в багатьох університетах, на щастя. Самодисципліна в мовах дистанційного навчання — зараз вирішальний фактор.

Відеоконференції не можуть замінити аудиторію. Це може бути як варіант для  людей віком 30+, але не для віку 17-22. Тому через карантин, запровадження дистанційного чи змішаного навчання відбувається набагато швидше розшарування студентів. Тобто ті, хто був до цього із високим бажанням вчитися, був дисциплінованим, цілеспрямованим, продовжує далі так само успішно вчитися. Ті, хто мав проблеми із самодисципліною, із тайм-менеджментом, переконанням себе, що це не просто просиджування штанів, а  навчання, ті і далі скочуються у цю прірву протирання штанів. Це неодмінна зміна, яка відбувається на наших очах.

Для багатьох викладачів це відкриття, що чимало студентів звалюються у таку прірву. Деякі з них проводять опитування студентів посеред курсу чи після його завершення і дізнаються, що студенти нічого не розуміють, не всі, звісно. Але це як в соціологічних опитуваннях, коли є частина тих, хто обирає варіант «важко сказати». Потім в якийсь момент цього «важко сказати» стає дуже мало, але більшає якогось іншого варіанту через певні загострення та катаклізми. Тут так само. Частину студентів не було видно, а тепер вони в цих умовах губляться.

Це велика проблема, бо після завершення онлайн-навчання велика частина студентів, по суті, не опанує матеріал. У деяких університетах все-таки намагаються йти в ногу з цими проблемами і пробують їх попередити. Розуміють, що певна частина студентів у дистанційному навчанні вимагає більше уваги, дещо інших форматів завдань. Хто практикує таку адресність підходів, той, звісно, знижує негативні наслідки «провисання» таких студентів. Але це, на жаль, не в усіх університетах відбувається, і далеко не всі викладачі це практикують. Якщо університети працюють додатково зі студентами, які опинилися у зоні ризику, цей ризик знижується. Якщо ні — то наша система їх не відбракує і не відрахує, але це призведе до того, що будуть люди з дипломами, проте без належних знань.

«СТУСАН» ДО ЧОГОСЬ КРАЩОГО»

Поліна КОВАЛЕВСЬКА, студентка другого курсу Маріупольського державного університету, спеціальності «соціологія»:

— З настанням карантину і переходом на дистанційне навчання стала більше замислюватися про своє місце в соціумі. Якщо раніше я позиціонувала себе, як студентку, а весь вільний час присвячувала волонтерству та студентським організаціям, то зараз я думаю більше про те, хто я є і як я можу проявляти себе окремо від навчального закладу.  Також через складний фінансовий стан намагаюся розібратися в тому, як можна мою спеціальність застосовувати для заробітку. В якійсь мірі це складно, але якщо не в 19, так в 21 рік я б прийшла до цього.  Так що карантин сприймаю як «стусан» до чогось кращого.

До речі, таку ж тенденцію я спостерігаю і серед своїх одногрупників. Здається, з введенням карантину вони, як і я, стали більш свідомими громадянами та провели багато рефлексій. Хтось став проявляти більший інтерес до предмету, адже довелося самостійно шукати інформацію, а хтось навпаки зрозумів, що обрав не той напрямок і не бажав би пов’язувати своє життя з цією спеціальністю.

Педагоги певною стали нам більше, ніж наставники. Ми отримуємо весь необхідний матеріал, маємо певні дедлайни, але нас тепер більше скеровують, ніж контролюють. Тепер система більше нагадує західну, оскільки оцінюють не час, проведений на лекції, а отримані знання і вміння формулювати свої думки. Крім того, студенти стали використовувати менше плагіату.

Одне я знаю точно: наше життя не буде колишнім. Ми всі змінилися, подивилася всередину себе, і тепер ставлення до навчання не буде колишнім, як і сама система освіти. Я вважаю, що це круто, бо ми живемо в динамічному, сучасному світі, тому нерозумно було б нехтувати новітніми технологіями.

«ДОВОДИТЬСЯ БУТИ ТВОРЧИМИ Й ДИНАМІЧНИМИ»

Анна ДАНИЛЬЧУК, кандидат філологічних наук, доцент, докторант Волинського національного університету імені Лесі Українки:

— Безсумнівно, в час карантину освіта змінилася, усі ми перейшли в дистанційний режим роботи. Зважаючи на те, що мало українських шкіл і університетів матеріально й технічно готові до якісного виконання протиепідемічних норм, це — єдиний вихід. З особистих спостережень — у вищій школі навчатися онлайн не так і складно, адже більшість студентів уже свідомо розуміють, що і навіщо вони вивчають, у них не треба стояти за спиною і контролювати виконання домашнього завдання.

Звичайно, ніщо не замінить живого спілкування, проте в час пандемії — варто берегти здоров’я і життя один одного. Тому, шукаємо переваги, а отже, певною мірою, карантин посприяв осучасненню вищої школи — довелося оновлювати й адаптовувати навчальні програми, робити їх більш інтерактивними, планувати цікаві завдання й обов’язково додавати більше простого людського спілкування, у непрості часи особливо відчувається потреба в один одному. Через екран не так просто утримувати увагу, тож і викладачам, і студентам доводиться бути творчими й динамічними. У цьому є великий плюс, як і вихід із зони комфорту, пошук нових освітніх і наукових платформ, інноваційні форми тестування. Старшокурсникам дистанційне навчання подобається, адже більшість із них уже працюють, а так легше поєднувати науку і професійний досвід. А от першокурсникам важче, вони іще не встигли познайомитися, зрозуміти відмінності між школою та університетом, відчути смак справжнього студентського життя. Ну і головне, якщо раніше усі жартували, як студенти не люблять ходити на навчання, вигадували причини прогуляти котрусь лекцію, то тепер, і ми, і вони з нетерпінням чекаємо реальних, а не віртуальних зустрічей. Але, звичайно, лише тоді, коли це буде справді безпечно.

Підготувала Юлія ДОВГАЙЧУК, «День»


ФОТОШТРИХ

Власна традиція: у Львові в День студента молодь одягла левів на площі Ринок у мантії. Їх  таким чином «посвятили у студенти», а всі учасники заходу разом виконали студентський гімн

Фото Романа Балука