Як розповідати учням про війну

Поняття окупації та анексії Криму, агресії Росії проти України або ж тлумачення гібридної війни – не потребують пояснень для дорослих. Дітям же ці терміни треба тлумачити, при чому, у правильному контексті. Ця функція лягає на плечі батьків та часто школи. Та, як стверджують фахівці, не всі вчителі, зокрема, історії, до підручників та програм якої ці теми вже введені, готові про це говорити з учнями.

«Учителі вважають, що говорити на цю тему з учнями треба – так зазначає 57%, деякі навіть деталізують, чому це треба робити. Але щоб ця тема якісно викладалась і мала бажаний фідбек, виховання умотворчості, налагодження діалогу та порозуміння, дуже уважно треба ставитися до змісту освіти, до підготовки тих, хто впроваджує ці практики. Також бракує підтримки від держави, бо вчителі не бачать, які наслідки будуть за озвучення їхньої позиції», - зауважила Олександра КОЗОРОГ, експертка всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини».

Олександра також співавторка посібника «Методичних рекомендацій «Історія одного міста: як викладати окремі питання щодо збройної агресії РФ на Сході України». Саме цей посібник може стати помічником для педагогів, то як же говорити з учнями про війну на Сході України та окупований Крим.

Як вже зазначалося, ці теми ввійшли до підручників з історії для старшокласників, також питання на цю тематику використовуються у зовнішньому незалежному оцінюванні з історії. Ірина КОСТЮК, представниця Львівського інституту післядипломної педагогічної освіти, амбасадор EUROCLIO та співавторка методичного посібника, уточнила, що в рамках нинішньої навчальної програми мають висвітлюватися теми окупації та анексії Криму, агресії Росії проти України, російсько-української війни, гібридної війни, добровольчих батальйонів АТО, реакції світової спільноти на агресію РФ проти України.

Крім цього, учні мають усвідомлено пояснювати значення понять сепаратизм, гібридна війна, вміти встановлювати причини та наслідки агресії РФ проти України на Сході і навіть пропонувати сценарії подолання гострих цивілізаційних державних воєнно-політичних конфліктів.

«Я завжди дивуюся з приводу останнього. Якби в нас учні вміли це робити, то половини інституцій у державі не треба було б, тому що від них ми вимагаємо більше, ніж вони продукують. Коли ми говоримо про середню школу, то йдеться про те, що ми привчаємо розрізняти причини і приводи, наслідки, пропонуємо якусь інформацію. Це доволі великий обсяг питань, який пропонується дітям освоїти, попри те, що навколо деяких понять суспільна дискусія триває досі, - додала Ірина Костюк. – У нашому посібнику ми пропонуємо вчителям історії середніх загальних шкіл ознайомитися з тим, які є можливості вивчення теми сучасного російсько-українського збройного конфлікту. Адже коли ми говоримо про це з сучасними підлітками, забуваємо, що час для дітей іде швидше, ніж для нас. Їм на час початку конфлікту було на сім років менше, вони не мають того досвіду та контексту, які мають дорослі, вони не мають власної позиції, тому роль вчителя дуже важлива».

Оскільки педагоги працюють за затвердженими МОН програмами та підручниками, їхніх вимог та нормативів мусять дотримуватися. Однак експерти радять тримати руку на пульсі і звіряти, чи відповідає те, що є в підручниках, тому, про що говорять спеціалісти з міжнародно-гуманітарного права та конфліктології. Коли співаторки взялися за написання посібника для педагогів, спочатку проштудіювали існуючі методичні розробки та пропозиції науковців для закладів середньої освіти. І дійшли висновку, що пропозиції для істориків-педагогів дуже мінімальні.

«Коли ми взялися за цей виклик – написати рекомендації, як працювати з цієї темою вчителям, почали вивчати досвід інших країн, досвід роботи з іншими драматичними темами. Багато чого взяли із тем, пов’язаних з історією Голокосту. Із цими темами, до речі, працює не дуже багато вчителів, - додала Олександра Козорог. – Під час проведених нами трьох вебінарів із освітянами підтвердились наші думки та гіпотези, що вони вважають ці теми складними і такими, що лякають вчителів. Тобто реальна ситуація така – вчителі мають бажання уникати викладання цієї теми, або спрощують це, або взагалі ставлять під сумнів доцільність таких занять у класі. Думки чули різні. Тому ми пропонуємо посібник, який базується на фахових дослідженнях, на роботах колег-правників».

Ірина Костюк зазначила, що вивчаючи практику інших країн у висвітленні воєнної теми у школах, бачили деякі універсальні підходи, незважаючи на справді різний досвід: «Коли про це говорять учителі колишньої Югославії, Кіпру та північного Кіпру, окупованого Туреччиною (це дуже довга історія), учителі Азербайджану та Вірменії, бачимо, що часто вирішують не учителі, а політики. Але тим не менше є універсальні підходи до вивчення цих тем. Учителям при розмові з учнями треба розуміти складність проблем та уникати спрощення. Так, має бути не просто пояснення, має бути увага до точності і коректності висловлювання, бо діти – дуже вдячна аудиторія, вони хочуть знати правду, треба їх вчити розрізняти суттєву інформацію від несуттєвої, використовувати різні джерела інформації. І використовувати не лише офіційні документи. Практика багатьох країн підтверджує, що коли є особисті спогади, діти дуже добре реагують на первинні джерела. У додатках до посібника ми надали матеріали, які дозволять виробити учням власне ставлення до непростої ситуації».

 Зрештою, на сприйняття інформації впливають вік та психологічні особливості дітей, а на її подачу – позиція вчителя. Це визнають і в Міністерстві освіти та науки. За словами Юрія КОНОНЕНКА, начальника головного управління шкільної освіти МОН, для висвітлення цієї теми треба покладатися на вчителя – але підготовленого. «Це елемент шкільного курсу історії, надзвичайно важливого. Я рецепт виписати не можу, схиляюся до того, що треба пробувати, використовувати різні методики та підходи, враховувати суспільну ауру навколо цього, можливо, яка є в певній місцевості».

До речі, з’ясувати позицію педагогів мало б якраз Міносвіти, провівши певний моніторинг чи опитування. Адже від того, які зерна вкладуть у голови наших дітей ті, хто проводить з ними немало часу, залежить якість нашого майбутнього покоління.