МЕНЮ

Відродження своєї церкви

Преосвященний Володимир, єпископ Фастівський, вікарій Київської єпархії ПЦУ
24 червня, 2020 - 11:34
Хронологія подій тридцятирічної давнини, які передували ствердженню Православної церкви України

Три десятиліття тому відбулася знаменна для нашої церкви подія — створення Української автокефальної православної церкви. Це сталося на Всеукраїнському Православному Соборі 5—6 червня 1990 року. Шлях до нього був непростий, доводилося долати опір бюрократичної машини та шукати однодумців. Події тих часів дещо перегукуються із сучасністю. «День» нагадує історію появи істинно української церкви.


Преосвященний Володимир, єпископ Фастівський, вікарій Київської єпархії ПЦУ

Хай що казали б усілякого роду «аналітики», що, мовляв, церква — то автономна річ, яка не має жодного стосунку до держави — неправда. Має. І досить вагомий. Особливо це відчутно в періоди становлення (відновлення) державності, коли ВІРА стає чинником єднальним. Або — навпаки, яскравий приклад — російська церква в Україні. Але тут мова не про це.

У червневу пору ми згадуємо історичні події за рік до проголошення української незалежності — це остаточне оформлення Української автокефальної православної церкви, що  відбулося на Всеукраїнському Православному Соборі 5—6 червня 1990 року.   

Святкування тисячоліття хрещення України сприяло активізації національно-релігійного руху. Це збіглося в часі з руйнуванням радянсько-російської  імперії.  Наприкінці 1980-х  у Києві  створюється «Український культурологічний клуб»,  просвітницький клуб «Спадщина». До цих клубів увійшли відомі правозахисники, релігійні діячі, студенти. Саме в тому середовищі  й  зародилася ідея відродження Української автокефальної православної церкви  в Україні (УАПЦ), яку просували громадські активісти: Леся Лохвицька, Анатолій Битченко, Тарас Антонюк та Микола Будник.

Тема відродження УАПЦ прозвучала під час установчої конференції Товариства української мови імені Тараса Шевченка, яка відбулась у Києві 11—12 лютого 1989 року.  У виступі настоятеля Свято-Успенського православного храму м.Єлгава (Латвія) священика Богдана Михайлечка було  сказано,  що УАПЦ була розстріляна сталінсько-московським режимом, цій Церкві не дали животіння навіть у підпіллі, а кращі представники православних українців закінчили життя мученицькою кончиною. Саме на тій Конференції вперше на великий загал пролунав заклик — стати на захист забороненої УАПЦ та порушити клопотання перед урядом УРСР про реабілітацію закатованого духовенства.  В результативній частині Конференції записано: створити Ініціативний комітет з відродження УАПЦ. Його було створено 15 лютого 1989 року.

Очолив комітет священик Богдан Михайлечко. До кінця квітня 1989 року до комітету ввійшли Євген Сверстюк, Ольга Гейко (Матусевич), Тетяна Битчеко, Сергій Набока, Олександр Ткачук. Ініціативний комітет направив звернення до Президії Верховної Ради СРСР та УРСР, до міжнародної громадськості з вимогою легалізації та реєстрації УАПЦ. У зверненні члени комітету просили Вселенського Патріарха Димитрія І, УАПЦ у діаспорі та всі Автокефальні Церкви світу підтримати законне право православних українців мати свою церкву.  В червні 1989 року київська спільнота УАПЦ подала прохання до Подільського райвиконкому м.Києва про реєстрацію громади та передачу храму Миколи Набережного, але тоді від влади надійшла категорична відмова.

РУХ ЗА АВТОКЕФАЛІЮ НАБРАВ СИЛИ

Ініціативний комітет розгорнув широку роботу серед населення за відродження УАПЦ. Було оприлюднено «заклик до православних українців», у якому, зокрема, наголошувалося: «Церква наша, пролежавши в «духовній домовині» понад 250 років, здавалося, ніколи не воскресне... Церква відродилася з попелу небуття. Жива наша Церква!.. яка й досі діє в еміграції».

У Києві започатковується видавництво газети «Наша віра Православ’я». Перший номер вийшов у вересні 1989 року. До редакційної колегії увійшли Олександр Ткачук, Михайло Орфенюк та Микола Будник. З жовтня 1989 року редакцію газети очолив Євген Сверстюк. Газета зробила значний внесок у відродження УАПЦ в Україні. З її сторінок лунали заклики до єпископату Українського екзархату Російської православної церкви — перестати бути слухняним знаряддям у руках великодержавних російських шовіністів.

19 серпня 1989 року на заклик Ініціативного комітету з відродження УАПЦ відгукнулася парафія Святих апостолів Петра і Павла у Львові. Протоієрей Володимир Ярема, священики та всі віруючі храму урочисто оголосили про вихід зі складу РПЦ. 8 вересня 1989 року місцеблюститель Київського митрополичого престолу блаженніший митрополит Мстислав, Першоієрарх УАПЦ направив звернення до вірних УАПЦ на Батьківщині й у всьому світі розсіяних. У ньому він доводив законність і канонічність свого місцеблюстительства на Київському митрополичому престолі і закликав до праці щодо відродження УАПЦ. У зверненні вказувалося про призначення протоієрея Богдана Михайлечка своїм «відпоручником та духовним адміністратором», а його заступником всечесного протоієрея Володимира Ярему.

2 жовтня 1989 року відбувся Львівський єпархіальний собор УАПЦ, який звернувся до єпископа Іоана Боднарчука з проханням очолити УАПЦ.  А вже 9 грудня цього самого року представники громад УАПЦ ухвалюють рішення про створення Всеукраїнського православного братства Святого апостола Андрія Первозваного. Братство відіграло велику роль щодо відродження УАПЦ та здійснило величезну роботу зі скликання Всеукраїнського Православного Собору.

До кінця 1989 року громади УАПЦ були зорганізовані майже в усіх обласних центрах України. На Страсному тижні 1990 року розпочалося богослужіння в храмі Святого Архистратига Михаїла в Києві (Музей архітектури і побуту с.Пирогово). Рух за автокефалію набирав сили.

ВИРІШАЛЬНИЙ ЧЕРВНЕВИЙ СОБОР

Перед Українською автокефальною православною церквою постало питання відновлення канонічної ієрархії УАПЦ. Єпископ Іоан звертався до Патріарха Грузинської Православної Церкви, заштатного єпископа Іонафана (Єлецьких), до єпископа Молдавського і Кишинівського Володимира та інших ієрархів РПЦ, але страх перед сильними світу цього взяв гору, і владики відмовили у висвяті нового єпископа. За православними канонами для хіротонії єпископа необхідно не менше ніж два єпископи. 31 березня 1990 року в храмі Святих  Безсрібників Косьми і Даміана, що в селі Михайловичі Дрогобицького р-ну, Львівської обл. відбулася хіротонія в єпископа Тернопільського і Бучацького священика Іоана Боднарчука, в постригу Василія. Хіротонію здійснили єпископ Луцький і Волинський Варлаам, РПЦ (зі слів митрополита Іоана), єпископ Яснополянський Вікентій (Чекалін), РЗПЦ.

7 квітня 1990 року в Благовіщенському храмі с.Підгайчики Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. Собором єпископів Іоана, Вікентія і Василія рукопокладено в сан єпископа Івано-Франківського і Коломийського священика Стефана Абрамчука, в чернецтві Андрія. Згодом були висвячені єпископи: Данило (Ковальчук), єпископ Чернівецький і Хотинський і всієї Буковини, Володимир (Романюк), єпископ Ужгородський і Хустський, Миколай (Грох), єпископ Рівненський і Острозький, Роман (Балащук), єпископ Чернігівський і Сумський.

Остаточне організаційне оформлення УАПЦ відбулося на Всеукраїнському Православному Соборі 5—6 червня 1990 року в м.Києві. Відкрився Собор Божественною Літургією, яка відправлялася в Свято-Софійському соборі, завдяки старанням народного депутата Олеся Шевченка. На Собор з’їхалося 703 депутати з усієї України, з них сім єпископів, духовенство і миряни. Серед гостей народні депутати України О.Шевченко, І.Драч, І.Заєць, С.Головатий та інші, іноземні гості, представники засобів масової інформації України та з-за кордону. Собор заслухав доповідь архієпископа Іоана Боднарчука, в якій було дано канонічне обґрунтування установлення Українського (Київського) Патріархату. Ідею утворення Київського Патріархату висловив священик Василь Романюк (Святіший Патріарх Київський і всієї України-Руси Володимир) ще 1972 року в час свого попереднього ув’язнення в листі до священика Мирона Сас-Жураківського. З доповідями виступили єпископ Володимир (Романюк), Євген Сверстюк, Сергій Головатий, Іван Драч та інші.

ЗНАКОВІ ЗВЕРНЕННЯ СОБОРУ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Митрополит Мстислав на Собор не прибув, оскільки Міністерство закордонних справ СРСР не дозволило йому в’їзду до СРСР як особливо небезпечній особі  —  «клерикалу-петлюрівцю». Собор ухвалив  «Устав про управління УАПЦ»; возведено в сан Митрополита архієпископа Іоана (Боднарчука) з титулом блаженніший митрополит Львівський і Галицький. Найважливішим було те, що на Соборі проголошено Український (Київський) Патріархат і обрано Предстоятелем УАПЦ блаженнішого митрополита Мстислава (Скрипника) з титулом Святіший Патріарх Київський і всієї України. На час відсутності Патріарха Собор уповноважив митрополита Іоана керувати Київською Патріархією та надав йому повноваження намісника Київського Патріаршого Престолу. Ухвалою Собору було утворено Львівсько-Галицьку митрополію та Тернопільську і Івано-Франківську архієпископії.

Собор урочисто заявив про уневажнення «самоліквідації» УАПЦ на Соборі УАПЦ 1930 року. Від Собору було направлено звернення до уряду УРСР про повернення храмів і майна УАПЦ та ухвалу про відкриття духовних навчальних закладів. При Патріархії створено відділи: закордонний, видавничий, господарський, місіонерський, пенсійного забезпечення.

Історично знаковим було, ухвалене Собором,  звернення до українського народу, а також направлені телеграми до Вселенського Патріарха Димитрія І, предстоятелів Помісних Автокефальних Церков, у яких сповіщалося про проголошення Українського (Київського) Патріархату та про вибори на Київський Патріарший Престол Святішого Патріарха Мстислава. Телеграми також були направлені на Помісний Собор РПЦ у м.Загорськ (Росія), Президенту СРСР М.Горбачову, Голові Президії Верховної Ради УРСР В.Івашку.

Проголошенням Патріархату та виборами на Патріарший Престол Святішого Патріарха Мстислава Собор здійснив одвічну мрію православного українського народу про свою Автокефальну Православну Церкву і свого Патріарха.  Праця і мрії великих достойників українського народу були втілені в життя Церкви.

Минули роки, і Синод Вселенського Патріархату на чолі з Святішим Патріархом Варфоломієм прийняв Українську Церкву як рівну серед рівних, без усяких принизливих досвячень і пересвячень. 5—6 січня 2019 року в кафедральному соборі Вселенської Патріархії (Константинополі) відбулося вручення Томосу про автокефалію Православної Церкви України блаженнішому Епіфанію митрополиту Київському і всієї України.

Та боротьба за свою церкву і свою віру триває. Протидії Російської політизованої церкви створюють нові й нові виклики. Але ми віримо, що українці нарешті повернули собі канонічну православну церкву остаточно і назавжди! 

КОМЕНТАРІ УЧАСНИКІВ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВНОГО СОБОРУ 1990 РОКУ:

«НА ДЕЛЕГАТІВ СОБОРУ КДБ ЧИНИВ ТИСК»

Митрополит Галицький Андрій (Абрамчук):

«...На впливових делегатів Всеукраїнського Православного Собору, який проходив 5—6 червня 1990 року у м. Києві,  КДБ чинив тиск, домагаючись обрання Предстоятелем УАПЦ митрополита Іоана (Боднарчука). Але Собор вирішив по-іншому: Патріархом Київським і всієї України було обрано Блаженнійшого митрополита Мстислава.

...Тоді недоброзичливці були вражені і здивовані нечуваною популярністю владики Мстислава, який понад чотири десятиліття не міг ступити на землю України, але якого знала, шанувала і любила кожна українська православна душа... Мстислав — племінник Головного отамана військ УНР, Голови Директорії УНР Симона Петлюри. Півстоліття він  боровся за Українську Автокефальну Православну Церкву поза межами України.         Але під час проведення Собору У червні 1990 року митрополит Мстислав не отримав дозволу на в’їзд в Україну».

«УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА АТЕСТУВАЛА СЕБЕ ЯК ПАТРІАРХАТ»

Митрополит Чернівецький і Буковинський Данило (Ковальчук):

«Собор 1948 року, який проходив під протекторатом Сталіна,  хотів забрати від Константинополя першість серед православних. Царських єпископів, вірних Православ’ю, які не пішли за Сергієм (Страгородським) заслали на Соловки. Російська Церква захиталася перед фактом утрати апостольської переємності.

Події червня 1990 року в Україні — Собор духовенства і мирян, на якому УАПЦ було проголошено Патріархатом, обрано митрополита Мстислава (Скрипника) Патріархом Київським і всієї України, ознаменували те, що  Українська Церква атестувала себе як Патріархат і як незалежну Церкву. Народ нарешті почав чути про СВІЙ  Патріархат,  СВІЙ  єпископат...»  

«УКРАЇНСЬКУ ЦЕРКВУ ВИЗНАЛИ ЯК РІВНУ СЕРЕД РІВНИХ»

Ігумен Нестор (Богдан Васильович Михайлечко), Канада:

«Про необхідність відродження Української автокефальної православної церкви я говорив ще понад тридцять літ тому у своєму виступі на Установчому з’їзді Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка 12 лютого 1989 року. Варто пам’ятати, що результатом праці Комітету з відродження УАПЦ та ухвал Всеукраїнського Православного Собору, який відбувся  5—6 червня 1990 року у м. Києві, стало визнання Вселенським Патріархом Православної церкви України, як рівної серед рівних».