МЕНЮ

Відповідь дадуть справи

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
10 грудня, 2019 - 10:16
Що ми знаємо про нового очільника Українського інституту національної пам’яті?

4 грудня на черговому засіданні Кабінет Міністрів України затвердив за підсумками конкурсу нового керівника Українського інституту національної пам’яті. Ним став Антон Дробович, доцент кафедри культурології Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова (іншим кандидатом на цю посаду був Василь Яблонський, перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень, доцент НАУКМА). Як відомо, посада голови Українського інституту національної пам’яті була вакантною з 18 вересня, коли цю посаду залишив історик Володимир В’ятрович.

Поза сумнівом, діяльність УІНП та курс його керівництва – це доволі важливий маркер державної політики в гуманітарній сфері (або, як уже траплялось у минулому, практично повної відсутності такої політики), індикатор цивілізаційного вектору в гуманітарному розвитку України. Отож не дивно, що постать нового голови УІНП, його біографія, публічні заяви, його уявна або ж реальна позиція та головне конкретні дії на новій посаді не залишають байдужою активну частину суспільства.

Що ми знаємо про Антона Дробовича? Відомі його публічні виступи з роз’ясненням своєї позиції як науковця та державного адміністратора. Ось деякі з них: «Іду на посаду голови УІНП, бо хочу зробити офіційну політику пам’яті в Україні більш виваженою та ліберальною» (одна ремарка від «Дня»: що означає в даному контексті слово «ліберальний»? Якщо вміння вислуховувати інші точки зору – це одне, а якщо таку лінію поведінки, що була притаманна нашій частині українсько-німецької спільної комісії з дослідження Голодомору – то інше…).

Ось іще одне висловлювання пана Антона: «Все буде виключно в межах чинного законодавства і в національних інтересах України». І ще: «Пріоритетним для мене є, щоб інституція не сприймалася як рупор агітації, ідеологічної боротьби чи пропаганди, а стала зрозумілим для громадян інструментом налагодження суспільного діалогу». Три історичні дослідження, які, за словами А. Дробовича, справили на нього особливе враження, це «Сказання про війну козацьку» Самійла Величка, «Бабин Яр» Анатолія Кузнєцова та «Червоне століття» академіка Мирослава Поповича. Зауважимо також, що для Антона Дробовича найбільше важать «історична чесність та посилення інтелектуальної моди на критичне мислення в питаннях політики пам’яті» (хіба таке мислення є «модою»?).

Давно визнано, що попередня діяльність людини дає відповідь на дуже багато запитань щодо неї. І ось промовистий факт: Антон Дробович свого часу був керівником освітніх програм Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», який небезпідставно пов’язують з Віктором Пінчуком та російськими олігархами. І ось тут необхідно чітко розставити всі крапки над «і» - концепція цього центру є багато в чому проросійською, зокрема й включає в себе відповідальність не лише нацистів за жахливі вбивства в Бабиному Яру, але й «українських націоналістів». «День» неодноразово писав про хибність такого підходу, його ненауковість й політичну тенденційність (див. статті та інтерв’ю Миколи Сірука «Бабин Яр та постколоніальний підхід», «День» №142, 2017 р.; «Бабин Яр і питання національної безпеки», «День» №147, 2017 р.; «Україна має стати самодостатньою цивілізацією… або просто зникне», «День», №214, 2017 р.; «БАБИН ЯР. Це повинен бути український проєкт». Йосиф Зісельс — про неприпустимість нав’язування однобічного підходу і роль держави в створенні меморіалу», «День», №119, 2017). За словами відомого історика та громадського діяча Віталія Нахмановича, «організатори меморіалу намагаються через історичну пам'ять єврейської громади проштовхнути ідею радянської єдності, насправді того самого «русского мира» («День», №137, 2017 р.). Фактом є те, що Антон Дробович має до розробки такої концепції безпосередній стосунок. Щонайменше дивує відсутність реакції вже нового керівника УІНП на досить безцеремонні вимоги Посольства Ізраїлю в Україні, коли був наявний диктат: які пам’ятні дати українців 2020 року дозволено відзначати, а які – ні (бо посольство вважає тих чи тих людей нацистськими колаборантами). А тим часом хто, як не Інститут національної пам’яті, мав би дати відповідь, пояснити, що немає підстав звинувачувати в колабораціонізмі, приміром, Андрія Мельника, який очолював боротьбу бездержавної (!) нації за незалежність. Водночас хотіли б наголосити: ми високо цінуємо добрі відносини з Посольством Держави Ізраїль в Україні, тим паче, дивують такі заяви.

До речі, про суверенне право держав обирати історичну пам'ять та пам’ятники: нещодавно соцмережу сколихнув вчинок старости району Ржепоріє, що на околиці Праги, Павла Новотного, який усупереч протестам росіян вирішив увіковічнити пам'ять «власівців», які перейшли на бік Праги в травні 1945-го. І був у цьому підтриманий президентом Мілошем Земаном, зазвичай доволі лояльним до Москви.

Попередник пана Дробовича Володимир В’ятрович (зазначимо, що «День» далеко не в усьому поділяє погляди пана В’ятровича) вважає, що: «призначення Дробовича – це чергове неправильне рішення уряду в гуманітарній політиці. Це вже не помилка, а розворот в інший бік. У національній політиці може не лишитися місця для України та українців». «День», зі свого боку, обіцяє безпристрасний нагляд за всім, що робить новий керівник УІНП. Є побоювання – обґрунтовані! – що ці конкурси стали ширмою для просування певних ідей. Відповідь тут дадуть лише факти. Важливим індикатором буде позиція голови УІНП із таких засадничих питань, як: українсько-польська дискусія з питань історичної пам’яті наших народів та пошук консенсусу, наскільки це можливо; проблеми національно-визвольних змагань 1917 - 1921 рр; трагедія Голодомору-геноциду 1932 - 1933 рр.; історія ОУН та УПА; історія дисидентського руху 1960 - 1970 рр. Вкрай важливим є також, яку саме кадрову політику проводитиме новий керівник і якою буде його команда. Слід розуміти: питання в царині національної пам’яті мають для України виняткове значення, бо вони значною мірою моделюють її майбутнє. І суспільство не може бути байдужим до цієї сфери. Тому «День» звертається з пропозицією до Антона Дробовича спільно обговорити названі вище засадничі проблеми, а також у цілому важливі аспекти діяльності установи. Сподіваємось на конструктивну розмову.