МЕНЮ

Від острівця благополуччя — до благополучної країни

Руслана КОРЕНЧУК, комунікаційний координатор «ЗахисТИ»
6 лютого, 2019 - 10:48
Навіщо громадські активісти та адвокати кооперуються? Пояснюють учасники проекту «ЗахисТИ» Олексій Поліщук і Костянтин Андріюк

Костянтин — енергійний і принциповий, успішний спортивний журналіст, із вогником у очах. Яскравий громадський активіст із часів Євромайдану, засновник проекту «ЗупиниЛося». З теплом згадує шкільних вчителів, а зараз і сам поєднує журналістську діяльність і активізм з просвітою співгромадян.

Скромний, але рішучий у діях Олексій Поліщук, практикуючий адвокат, став одним із перших членів мережі «ЗахисТИ», також він є співзасновником однієї зі спілок учасників АТО в Житомирській області. У вільний час любить читати книжки та займатися спортом, у робочий — фанат законних і справедливих рішень суду.

Цих двох чоловіків об’єднує всеукраїнська мережа колективної безпеки активістів «ЗахисТИ». Це мережа швидкої реакції і захисту людей ДО, а не лише після нападів. Щоб потенційні нападники знали, що жоден активіст — не сам, і тихо залякати чи «затоптати» по одному не вдасться, бо за однією людиною — інші активісти й учасники організації, які прийдуть на допомогу.

НАЛІПКИ, ЯКІ ЛЯКАЮТЬ БІЛЬШЕ, НІЖ ПОЛІЦІЯ

Історія Костянтина Андріюка:

— Спочатку я власним прикладом показував людям, як потрібно поважати правила дорожнього руху, правильно паркуватися, і цим давав оточуючим приклад. Я вважаю, що треба зробити правильно самому, поділитися інформацією з людьми і цим хорошим досвідом запалити їх. Не всі люди в нашій країні так мислять, і тому доводилося спілкуватися, пояснювати, як варто робити правильно.

Працюючи на попередньому місці роботи, я вирішив, що зроблю навколо своєї роботи острівець благополуччя. І до кожного, хто запаркувався на зеленій зоні, доносив розуміння ситуації, акуратно клеїв на лобове скло попередження. Тим, хто запаркувався на місцях для людей з інвалідністю, також пояснював, що так робити не варто.

У мене поряд з роботою є відрізок дороги, де суттєво пожвавився автомобільний рух. Але і людям там треба переходити в магазин, супермаркет, а це реально стало важко робити, тому що був дуже щільний рух автомобілів. Колеги кажуть: «Слухай, тут треба пішохідний перехід зробити». І кожен із них у різні проміжки часу звертався до мене, кажучи: «Зроби, ти ж можеш зробити цей пішохідний перехід». Я відповідаю: «Я ж не «Автодор» чи поліція, чи інспекція, чому я?» А вони відповідають: «Бо ти активний, бо ти дбаєш про оточуюче». Тут я думаю: чекайте, якщо люди бачать у мені таку рушійну силу, то чому ж я маю їх розчаровувати? Я подзвонив, зробив запит, пояснив необхідність, ще раз попросив, і за три тижні побудували офіційний пішохідний перехід! Люди після цього впродовж місяця підходили до мене і дякували за цей перехід. А один колега сказав, що щоразу, як він переходить цим переходом, згадує мене. Таким чином я побудував-таки острівець благополуччя.

Крім того, біля мене є ще велетенський супермаркет, у якого просто гігантський паркінг, який розкреслено, ну, криво. Там постійно паркувалися з порушеннями. Я проводив там свій соціальний експеримент: сім днів поспіль приходив і пояснював людям, які паркуються на місцях для людей із інвалідністю, що це зовсім неправильно. Що цікаво — керівництво супермаркета, яке побачило себе, свій заклад у YouTube, зрозуміло, що там щось не так. Після цього буквально за тиждень перерозмітили весь паркінг і зробили це доволі круто: там і вазони, і паркофішки, ніхто тепер не паркується там без правил. На місцях для людей із інвалідністю, звичайно, ще паркуються, бо в головах у людей ще, на жаль, багато чого треба змінювати, але проти правил просто так уже ніхто не лишає машини.

Зараз, в останні кілька місяців, я і мій колега запустили такий соціальний проект «ЗупиниЛося». Тут гра слів — авто зупинилося і «ЗупиниЛося». Тобто, порушників ми лагідно називаємо лосями. Найцікавіше спостерігати те, як у людей працює психологія. Ми дійшли до того, що люди більше бояться не поліцію, а двох людей із наліпками, які їм кажуть:

— Ви грубо порушили правила дорожнього руху.

— А мені байдуже.

— Ми викличемо поліцію.

— А мені байдуже.

Бо людина собі думає — ай, поліція приїде через годину, а я вже зроблю свої справи і втечу. А ми йому такі:

— Так зараз ми тобі наліпку приклеїмо.

— Ні! Нічого не треба, ні, та я зараз перепаркуюся! — сідає в машину, їде геть і це чомусь працює. Тут хочеться перефразувати фразу Кольта, що добре слово — це добре, але добре слово з пістолетом у руці виглядає значно переконливіше.

Зрозуміло, що з нинішніми дірявими законами, без камер фіксації порушень автомобільного паркування, неможливо взяти і змінити ситуацію. Ми бодай робимо це, не боячись, ідемо обличчям до проблеми і показуємо людей, які грубо порушують правила паркування. А тих, хто ще й мають нахабство сперечатися, робимо знаменитими. Й, можливо, ці люди таки замисляться над своєю поведінкою, а потенційні порушники, які подивляться на них, подумають: «То це ж я можу завтра опинитись на його місці, якщо буду порушувати». Як результат, ми вже отримали купу листів і повідомлень від людей, що кажуть «Ми не хочемо порушувати, бо не хочемо потрапити у ваш проект «ЗупиниЛося» і знеславитися».

Наразі нас двоє та оператор, і цей проект суто активістський. Нас багато хто не розуміє, бо ми чесно говоримо: народ, хто хоче нам фінансово допомогти — на наліпки, на витрати, на оренду техніки, на професійний монтаж — допоможіть. Ми нічого не вимагаємо. Але є маса заздрісників, які звинувачують нас, кажучи: «Хто вони такі, вони «попрошайки», лише просять гроші, не давайте їм нічого». Наше суспільство ще не зовсім готове до того, що боротьба проти беззаконня по-хорошому має якось винагороджуватися, і це нормально. Ми не кажемо людям — народ, ви маєте нам за місяць зібрати от таку суму — і малюємо щось із багатьма нулями, бо ми тільки за таку суму готові працювати. Ми самі інвестуємо, витрачаємо свій вільний час і, більше того, навіть без зовнішньої фінансової допомоги ми і далі будемо працювати, бо уже вв’язалися в цей проект і на півдорозі не здамося.

Критичні ситуації в нас трапляються на зйомках кожної програми. Уже на першій з них молодий хлопець схопив біту і побіг на колегу — було зрозуміло, що він його зараз вдарить бітою і щось поламає. Дякувати Богу, колега встиг витягнути балончик і захиститися — всі лишились живі, цілі, нападник трохи почхав. Друга яскрава історія в нас була з іноземцями, що дві з половиною години ганялися за нами і кричали, як вони нам прикладатимуть пістолет до голови і полюватимуть на нас.

Люди часто лізуть битися, погрожують... Але настав і незворотний момент — наш проект постійно набирає обертів і підписників, мене реально впізнають на вулиці, в супермаркетах, і тут є небезпека, що хтось із недоброзичливців може мене впізнати, у нього щось закипить, і розуміючи, що його в цей час ніхто не знімає (я ж не можу бути постійно обвішаний камерами), він може перейти від погроз до фізичних дій. Тут є ризики, але хочеться продовжувати займатися корисною діяльністю, бо ми реально все робимо ввічливо, не порушуємо жодних законів, хоча нам інколи закидають, ніби ми псуємо майно — але юридично це неправда. І хочеться продовжувати займатися цим у правовому колі, відчувати підтримку колег і небайдужих, як от це відбувається в «ЗахисТИ». Я долучився до «ЗахисТИ», бо мені подобаються люди, команда однодумців, якщо по-простому, бо гуртом і батька легше бити. Разом легше долати те свавілля, що нині відбувається в нашій країні.

«КОЛЕГАМ МОЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ВИДАЄТЬСЯ ДИВНОЮ»

Історія Олексія Поліщука:

— Я є прихильником допомоги і захисту людей, що колись захищали Україну на передовій, а зараз у мирному житті зазнають переслідувань від незаконних дій правоохоронних органів за свою громадянську позицію чи зустрічаються з численними бюрократичними перепонами при оформленні своїх прав, пільг тощо.

Допомагав військовим, яких було незаконно затримано й побито правоохоронцями після розгону наметового містечка на Грушевського. Впродовж певного часу щодо них здійснювалися переслідування, обшуки, вилучення майна, допити. Серед них — ветерани війни за незалежність, бійці добровольчого батальйону «Донбас» Ігор Орленко, Микола Чудовський, Юрій Дикий, Михайло Коробков, Костянтин Нікитенко, Віктор Демченко, боєць батальйону «Айдар» Олександр Мацак та інші ветерани.

Не уявляю, щоб за кордоном ситуація дійшла до того, аби ветерани війни переслідувались владою за громадянські погляди. Це нонсенс, незрозумілий для іноземного громадянина, а в нас це — звична справа.

Наперед спрогнозувати чи запланувати якийсь час на подібного роду справи неможливо, оскільки вони є різноплановими. Це може бути затримання вночі або незаконний обшук у час, заборонений законом. Дивлюсь по ситуації та своїх можливостях. Але якщо ти знаєш, що це правильно — то просто береш і робиш.

Я не афішую та не обговорюю конкретний зміст своєї допомоги, адже це адвокатська таємниця, але в цілому колегам по професії моя діяльність видається дивною.

Необхідний час на трансформацію суспільства, поки кожна людина усвідомить, що саме вона — господар на своїй землі, поки кожна людина не перестане перекладати відповідальність на інших. До того часу необхідність об’єднання різних представників громадянського суспільства, котрі у взаємодопомозі закривають собою функції, які мав би виконувати державний апарат, — не відпаде, як і необхідність проекту «ЗахисТИ».