МЕНЮ

«Вервольф». Хроніка озброєних вовків»

Тетяна Пархомчук, Вінниця
12 грудня, 2014 - 10:17
У Вінниці видали книжку про події минулої війни, переплетені із сьогоденням України

Нещодавно у вінницькій обласній бібліотеці Тімірязєва відбулося представлення книжки «Вервольф. Хроніка озброєних вовків». Написали її у співавторстві відомі на Вінниччині письменники і публіцисти Микола Рябий та Вадим Вітковський. Частину тиражу продавали на заході. Отримані гроші віддали матері тяжкопораненого під Дебальцевим солдата із Тернополя 24-річного Руслана Карпецького, який лікується у вінницькому госпіталі. На нинішній війні він втратив ліву руку.

Як зазначив один із авторів, письменник Микола Рябий, коли зароджувалась ідея написання роману, «ми навіть передбачити не могли, що на сході України розіграються події, які за своєю жорстокістю, підступністю та цинізмом багато в чому перевершать описане в даній книжці».

А Вадим Вітковський додав: «Роман цікавий сучасному читачу тим, що чимало подій в історіях минулої війни переплітаються із сьогоденням України. Скажімо, тоді на нас без оголошення війни напали, тепер, те ж саме».

Твір не документальний, художній, пригодницького характеру, але базується на абсолютно реальних подіях і максимально наближений до фактів. Сюжет у романі розгортається як на Вінниччині, так і в нацистській, а потім уже у визволеній Німеччині.

Ставка Гітлера неподалік Вінниці «Вервольф» споруджувалася з вересня 1941 року по квітень 1942, а в травні 1942-го сюди вже прибув Адольф Гітлер. На будівництві важко працювало понад 10 тисяч радянських військовополонених, 1425 іноземців і 995 місцевих жителів. Дві тисячі чоловік загинули від голоду й морозів. Чотири тисячі вже «не потрібних» на об’єкті розстріляли в ніч із 11 на 12 січня 1942 року. На внутрішні оздоблювальні роботи в березні зігнали 227 українських євреїв із села Стрижавка. Пізніше їх усіх вивезли у вінницьку в’язницю і розстріляли. Знищили всіх, хто знав схему бункера та його внутрішні комунікації. На поверхні територія ставки була розбита на 13 секторів, кожен із яких оточували мінні поля та двометрова огорожа із колючого дроту, електролінії високої напруги. Тут було побудовано понад 80 житлових і службових приміщень, включаючи потужний вузол зв’язку з Берліном, Києвом, Харковом, Рівним та іншими населеними пунктами. Офіційно вважається, що підземна частина ставки являє собою три бункери з багатометровими залізобетонними перекриттями з опорою на гранітну основу. Деякі дослідники стверджують, що головний гітлерівський бункер був восьмиповерховим.

Документи свідчать: Гітлер у загальній сумі провів під Вінницею майже півтора роки, більш, ніж у будь-якій іншій зі своїх 14 ставок (у чотирьох з них він так і не з’явився). Тут з ним працювало майже все керівництво Третього рейху: Борман, Гіммлер, Герінг, Геббельс, Розенберг, Ріббентроп, Кейтель, Йодль, Манштейн. Сюди ж приїжджали з доповідями про стан на фронтах Паулюс, Гальдер, Канаріс і Гелен.

13 березня 1944 року, перед відступом німців за річку Південний Буг, усі комунікації «Вервольфу» було підірвано.

Протягом багатьох десятиліть після закінчення Другої світової війни навколо гітлерівської польової ставки «Вервольф» («озброєний вовк», або «захист вовка»), що розташована в дванадцяти кілометрах від Вінниці на окраїні села Стрижавка, витають найпохмуріші повір’я і ведуться суперечки, продукуються домисли й висовуються все нові й нові версії. Час від часу з’являються нові публікації, допомагаючи підтримувати ауру загадковості «Вервольфу», що став фатальним об’єктом.

Редактор журналу «Вінницький край» Вадим Вітковський, який давно досліджує всі явні й надумані таємниці «Вервольфу» заперечує, скажімо, існування кількох поверхів ставки углиб землі. У творчому доробку автора й співавтора десятків художньо-документальних книжок, краєзнавчих розвідок, що ґрунтуються на ексклюзивних архівних даних.

Член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів Микола Рябий зазначає: «Усі попередні книжки обмежувалися тим, що військовий об’єкт у Стрижавці пов’язували лише з прізвищем Гітлера. Насправді ж історія цього об’єкта дуже давня і почалась 1913 року. Вінниця стала корпусним містом, до якого був передислокований 13-й армійський корпус, яким командував генерал Брусилов. Для літнього табору, де його солдати могли б опановувати військове мистецтво, він обрав цю територію під Стрижавкою. Селяни назвали це місце «стрільбище». Після громадянської війни сюди було передислоковано так звану залізну дивізію, потім там був 17-армійський корпус. Десь у сорокові це був стратегічний командний пункт. Таким чином, фюрер не просто будував тут нову ставку, а на свій смак перебудував те, що йому дісталося від товариша Сталіна».

Саме ці історичні події, про які раніше не розповідалось, стали основою для сюжету книжки.

Адже тема «Вервольфу» не вичерпна. Наприклад, так само мало згадується і про те, що влітку 1938 року під Вінницею було збудовано потужну військово-повітряну базу, куди в перші місяці війни прибували переодягнені у червоноармійську форму диверсанти. І про те, яку роль — без флеру таємничості й стенань екстрасенсів та ворожок зіграла польова ставка Гітлера в ході війни. Нагадаємо, що саме тут у липні 1942 року було підписано директиву №45 про наступ вермахту в південному секторі радянсько-німецького фронту (наступ на Сталінград і Північний Кавказ із подальшим захопленням Баку), а також оперативний наказ №5 від 13 березня 1943 року про наступ нацистів на Курській дузі.

Генерал-майор Іван Загородній, який понад шість років очолював управління СБУ у Вінницькій області, у своїй книжці «Ставка Гітлера «Вервольф» у просторі й часі» написав: «У спадок від тієї страшної і жорстокої війни Україні дісталась унікальна пам’ятка історії — руїни філіалу головної польової ставки Гітлера «Вервольф», що розташований на відстані 12 кілометрів, між селами Стрижавка й Коло — Михайлівське. Це місце представляє, вірніше, повинно представляти інтерес як один із центрів політичного життя гітлерівської Німеччини в період окупації України і як місце, де звершувалася доля цілих народів і розчерком одного пера знищувались міста, села, унікальні історичні цінності».

Письменники працювали над романом два роки. У книжці прототипами деяких героїв є реальні дійові особи. Це, наприклад, вінничани Раїса Окіпна, Тимофій Боварчук, а от для відомого розвідника Стехова придумали інше ім’я.

Місця, подібні до ставки Гітлера під Вінницею, повинні були стати пересторогою для сьогоднішніх поколінь, особливо нащадків учасників визвольної війни того періоду.

«І тоді була наша перемога, і ця війна закінчиться нашою перемогою», — переконаний один із авторів роману, публіцист Вадим Вітковський.