Усім Шампанського!

Відверто зізнаюся — перед тим як написати цей текст, довелося чимало перечитати, а оскільки теорія не завжди давалася легко, то я вимушена була підкріпити її практикою. З високою ймовірністю припускаю, що і Вам теж, наприкінці цього тексту, а може ще й на його середині, захочеться вина ігристого і тут уже вирішуйте самі — відкорковувати відразу чи зачекати до 1 січня 2021 року.

День початку Нового Року мандрував календарем чимало. Зі століття в століття, від держави до держави, він припадав то на початок весни, то на середину осені, то на котрийсь із зимових днів, поки врешті більша частина світу не взяла за традицію відзначати його у ніч на перше січня. І навіть якщо в космосі й природі нічого особливого на цей час не планувалося, магія мільярдів людей, що загадують бажання чи дають собі обіцянки, перетворила новорічну ніч на диво.

Сучасні технології дозволяють відстежити, як, рухаючись зі сходу на захід, сонце відгортає тонку смугу ночі й приносить новий рік у кожну з країн. І якби нам вдалося не тільки побачити, а й почути отой прихід нового року, то в перших звуках першого січня ми точно впізнали б характерне «бах» із солодким шипінням на споді. То — звук відкритої пляшки шампанського, що супроводжує новий рік, куди б той не прийшов — від лондонських скверів до готелів Дубаї, від київських пагорбів до портів Лісабона. Напій переможців, королів і героїв, а також усіх тих, хто планує такими стати.

Звична для українського вуха назва «шампанське», насправді дещо нелегітимна. В законодавстві ЄС уже давно зазначено — шампанське вино буває лиш родом із регіону Шампань. Сумувати не варто, адже в словнику існує інший, навіть гарніший варіант — ігристе вино. Погодьтеся, щось грайливо-іскристе закодоване в цьому словосполученні так само як і в келиху, що повниться ним.

Дом Периньйон, французький монах-бенедиктинець, внесок якого у виробництво шампанських вин важко переоцінити, нібито якось сказав — «Ходіть сюди швидше, я саме куштую зорі». І хоча, історія ніяк не може підтвердити чи спростувати — говорив він таке чи ні, доказів популярності шампанського чимало. Проте, не все було так іскристо і легко на початках. Тривалий час монахи, які у Франції традиційно займалися виробництвом вина, називали шампанське — диявольським (і при цьому вперто продовжували його виготовляти). У процесі другої ферментації, що вже відбувалася у пляшках, корки часто вистрілювали, або й взагалі, нетривке середньовічне скло вибухало на друзки, запускаючи своєрідну ланцюгову реакцію. Уявіть собі відчуття монаха, котрий, зійшовши до пивниці, бачив такий розгардіяш — як тут не повірити в лихі чари? Методом проб і помилок, а також за підказкою англійців, які навчилися виготовляти товсте якісне скло і водночас сподобали ігристий напій, шампанське перебралося у міцні пляшки й з диявольського стало аристократичним. Протягом століть цей напій був невіддільним атрибутом коронацій та бенкетів.

Після смерті Людовіка XIV його племінник і великий шанувальник шампанського Філіп II перетворив ігристе вино на улюблений напій аристократів. В регіоні Шампань з’явилися десятки нових виробників, прізвища яких і сьогодні можна знайти на найдорожчих пляшках — Моет і Шандон, Луї Родерер, Тайтінгер. Проте, в часи Французької революції та Наполеонівських війн, асоціація з багатством і вищим світом перетворила шампанське на небезпечний продукт, а виробники швидко зреагували й почали називати його на честь солдат. Сам же імператор Наполеон любив ігристе вино й часто повторював: «п’ю шампанське, коли перемагаю, щоб відсвяткувати, і коли програю — щоб заспокоїтися». Його останню поразку російські солдати теж відсвяткували в Шампані, у винних підвалах однієї з перших жінок-підприємиць міжнародного рівня, знаної як Вдова Кліко. Мудра мадам не поспішала скаржитися, і лиш передала своїм помічникам: «нехай зараз вони поп’ють шампанського безкоштовно, а вже в наступному році платитимуть за нього великі гроші». Її слова і справді виявилися пророчими — вже за кілька років напій став шалено популярним серед знаті, а Росія перетворилася на одного з найбільших імпортерів шампанського у світі, принісши Вдові Кліко багатомільйонні статки.

Серед скарбів, що їх ховають океани, археологи не раз знаходили й підіймали на поверхню сотні пляшок багатолітніх шампанських вин. Прохолода й темінь глибин зберегла їх смак і відкрила секрети. Виявляється, у минулому, шампанське було значно солодшими, ніж улюблені тепер сорти брют чи сухого. За переказами, іще століття тому, гості легко могли додати собі у бокал вина цукру на смак.

Разом з попитом, зростав і ринок. Поступово ігристий напій потрапив до кабаре і ресторанів, магазинів і кафе. Завдяки продуманим рекламним кампаніям, напій завоював серця жінок і перетворився на один із символів перемоги — військової, спортивної, особистої. Про нього пише Оскар Вайльд, жартує Черчилль, його полюбляє королева Єлизавета II. Пляшку шампанського досі розбивають об борт корабля, що вперше виходить в море, переможці Формули I скроплюють ним капоти своїх автомобілів, а футбольних чемпіонів частують шампанським із кубка. На весіллі й хрестинах, закритті конференції чи відкритті кінофестивалю ігристе вино теж обов’язково буде, як і на новорічній вечірці майже в кожному куточку такого великого, чи то, навпаки, такого малого, світу.

Серед країн, що можуть пишатися своїми традиціями виготовлення ігристих вин, на щастя, є й Україна. Десятки великих заводів і десятки крафтових, домашніх виробництв сьогодні готові дивувати нас найкращими класичними композиціями чи унікальними родинними імпровізаціями. І навіть якщо Ви не великий любитель шампанського, погодьтеся, цей іскристий напій найкраще підходить для святкування Нового Року, коли разом із бульбашками, що підіймаються вгору бокалу, закінчується довга ніч, а новий день відкриває дорогу великим планам і маленьким мріям. Тож — з Новим Роком і усім шампанського!