МЕНЮ

Унікальний ліцей у Кременці

Афанасій ЛОМАКОВИЧ, ректор Академії, професор
6 березня, 2019 - 20:17
Вищій школі на Волині виповнюється 200 років

Науково-педагогічні та культурно-освітні традиції Кременецької гуманітарно-педагогічної академії імені Т. Шевченка беруть свої витоки від Братської школи — філії Києво-Могилянської академії з 1636 року, йдуть через Єзуїтський колегіум (1756—1773) до Волинської гімназії (1805—1819) і Волинського ліцею (1819—1833), а далі — до Волинської духовної семінарії (1836—1902), Волинського єпархіального жіночого училища (1902—1920), Кременецького ліцею (1920—1939) і Кременецького учительського (1940—1950) та педагогічного (1950—1969) інститутів, Кременецького педагогічного училища ім. Т. Шевченка (1969—1991), Кременецького педагогічного коледжу ім. Т. Шевченка (1991—2002) і до Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту ім. Т. Шевченка (2002—2012) та нинішньої Кременецької гуманітарно-педагогічної академії імені Т. Шевченка (з 2012 року).

Перша спільна і характерна ознака названих навчальних закладів: усі вони функціонували в царині національної духовної культури, готували інтелектуальні кадри для світської та духовної освіти, працювали на поширення грамотності серед населення Волинського регіону та підвищення культурно-мистецького рівня громадського життя.

Друга особливість — їхній полікультурний та міжнаціональний характер: хоча відігравали свою негативну роль намагання певних сил використати навчальні заклади як інструмент полонізації, а потім і русифікації української спільноти, — національна духовна культура отримувала потужний імпульс для власного оновлення і поступу саме в точці перетину з духовною культурою іншого народу (польського, російського чи єврейського). Творчість класиків світової культури — Адама Міцкевича, Олександра Пушкіна, Джорджа Байрона, Тараса Шевченка не може бути знаряддям духовного поневолення, бо вона будується на загальнолюдських духовних цінностях, без яких до класики не належала б.

У цьому контексті світські та духовні навчальні заклади, які діяли в корпусах історико-архітектурного комплексу Ліцею, здійснили вагомий позитивний вплив на культурно-освітній рівень, динаміку громадянської свідомості й формування соціально-громадської активності населення саме завдяки взаємній трансформації через освітній процес і засвоєння національно-культурних надбань. А надто з огляду на те, що для культурних взаємовпливів характерне явище селекції: суб’єкт національної культури сприймає і засвоює з культури іншого народу її найпрогресивніші елементи, до яких належать організаційна структура, зміст, форми, методи і матеріально-технічне забезпечення навчального процесу в закладах освіти минулого, насамперед у Волинському ліцеї міста Кременець, реорганізованому з Волинської гімназії 1819 року.

ФОТО МИХАЙЛА УРБАНСЬКОГО

ПРОГРАМИ СТАРШИХ КУРСІВ — ЯК У ЄВРОПЕЙСЬКИХ УНІВЕРСИТЕТАХ

Навчальні програми старших курсів Ліцею за змістовим наповненням і науковістю структурування матеріалу прирівнювалися до навчальних планів та програм тогочасних європейських університетів, ба навіть мали свої організаційно-методичні доповнення. Так, задля забезпечення високого рівня викладання було створено три методичних відділення: літературний — у складі викладачів гуманітарних дисциплін (літератур, мов, історії, географії, археології дипломатії); моральний, до якого входили викладачі дисциплін етичного спрямування, права і логіки, а також префект та ксьондз; природничий, до якого належали викладачі природничих дисциплін, механіки, математики, астрономії. Керував відділенням найстарший за віком викладач. На своїх засіданнях члени відділення вирішували науково-творчі та методичні питання. Відділення Волинського ліцею фактично функціонували як сучасні кафедри закладів вищої освіти і заслуговують на увагу в аспекті вивчення форм і методів їхньої наукової та навчальної роботи.

Завдяки такому організаційно-методичному підходу майже кожен із професорів Ліцею мав власний авторський підручник, підготовлений за індивідуальною методикою, яка враховувала особливості навчальної дисципліни і спиралася на власний практичний досвід викладача. Теоретичний і методичний рівень викладачів стимулювався й тим, що кожного навчального року вони виголошували перед вихованцями «інавгураційні промови», в яких окреслювали програмні засади, особливості і значення свого навчального предмета. Подібне практикується і тепер, 200 років потому, у процесі визначення навчальних предметів за вільним вибором студентів.

ЕФЕКТИВНА ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Унікальною і, без сумніву, ефективною була організація навчального процесу. На початкових курсах домінувало вивчення іноземних мов і таких навчальних дисциплін, засвоєння яких здебільшого пов’язане із застосуванням пам’яті. На старших курсах переважали предмети, які вимагають не простого запам’ятовування, а мислення й аналітичного підходу до програмного змісту конкретного навчального матеріалу. Змістове та методичне наповнення навчального процесу визначалося завданнями навчального закладу: дати вихованцям наукові знання, виховати любов до Вітчизни та потребу в праці на її благо.

Іноземні мови (польську, латинську, російську, французьку, грецьку, німецьку) вивчали упродовж чотирьох років по дві-п’ять годин на тиждень кожну. Значна увага приділялася історії та географії. У вивченні цих предметів застосовували концепцію тогочасного історика, колишнього викладача Волинської гімназії Йоахіма Лелевеля, згідно з якою історія держави — це історія виникнення, розвитку, занепаду та відродження народу. Читався курс права та політичної економії; до навчальних планів увійшли точні науки: геометрія, математика, фізика, технологія; вивчалася релігія та, умовно кажучи, «надобов’язкові» (нині — факультативні) предмети: бібліографія, архітектура, мінералологія, військове будівництво. Вихованці Ліцею мали змогу додатково займатися музикою, гімнастикою, фехтуванням, плаванням, танцями, малюванням.

У загальному підсумку, завдяки такій системі навчальної підготовки слухачі здобували не лише знання певного профілю, а й навички соціалізації — наприклад, готовність до участі у громадській та культурно-масовій діяльності. Виховна робота з молоддю здійснювалася насамперед у межах навчального процесу, у форматі чіткого, навіть дещо жорсткого розпорядку дня для вихованців, а також через їхню участь у культурно-громадському житті Кременця, під час екскурсій, дискусій, товариських зустрічей, карнавалів і балів, відвідування концертів і театральних вистав, а також у діяльності учнівських товариств і самоврядних організацій: «Товариство учнів Волинського ліцею», «Товариство доброчинності», учнівські суди та ін.

БЕЗЦІННА НА СВІЙ ЧАС МАТЕРІАЛЬНА БАЗА

Для виконання своїх програмних цілей Волинський ліцей володів необхідною матеріальною базою, методичними засобами та кадровим потенціалом. Будівлі архітектурного ансамблю Єзуїтського колегіуму створювали унікальні можливості для розміщення та використання елементів навчальної інфраструктури, насамперед навчальних аудиторій, лабораторій, майстерень, бібліотеки і необхідного для них обладнання. Комплекс доповнювали господарські приміщення, ботанічний сад. Останній налічував 8350 різних видів і зразків флори, понад 12 тисяч парникових рослин, 3500 вітчизняних і 2000 закордонних рослин.

Безцінним багатством Ліцею стала його бібліотека, яка зросла до 80 тисяч томів і нині виступає як фонд Волинського ліцею Національної бібліотеки НАН України ім. В. Вернадського. Тут зберігаються унікальні видання XV століття — з початку книгодрукування. Колекція мінерального кабінету Ліцею налічувала 15,5 тисяч предметів. У фізичному кабінеті було 259 приладів — кількість астрономічна на той час. Мав Ліцей унікальну колекцію хірургічного інструментарію — 291 одиницю. У хімічній лабораторії було 540 препаратів і 660 елементів відповідного посуду. В зоологічному кабінеті — 2,3 тисяч опудал різних видів тварин у 7,7 тисяч примірників. Діяла астрономічна обсерваторія. Ліцейна школа механіків мала 334 моделі машин і механізмів та 1,7 тисяч їхніх креслень. Нумізматична колекція Ліцею налічувала 17,9 тисяч монет, з яких більшу половину становили монети Стародавньої та Середньовічної епохи. У малярському кабінеті, де працював відомий художник Юзеф Пічман, навіть були представлені окремі роботи пензля Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Рубенса.

Викладачі Волинського ліцею в Кременці були знаними фахівцями у своїх галузях знання та цікавими постатями не лише на Волині, а й за її межами. Їхні вихованці стали відомими діячами національної науки, культури й освіти, а окремі з них — активними учасниками соціально-історичних подій в Україні, Польщі, Росії та в інших європейських країнах.

Заслуговує на увагу науково-педагогічна концепція, яку сповідували і якої дотримувались у своїй практичній діяльності засновники, організатори й діячі Волинської гімназії та ліцею. Вони виходили з того, що суспільству необхідна єдина загальнонаціональна система освіти, спрямована на його консолідацію за принципом: «Одна Батьківщина — рівні права — єдина освітня влада». Педагоги Ліцею розвивали систему моніторингу освіти, який бачили засобом визначення шляхів удосконалення навчального процесу і в якому акцентували на важливості участі громади в навчанні та вихованні молоді. Вони наголошували також на ролі освіти у збереженні та зміцненні державності.

Освітній ювілей — це не тільки шана нашим історичним попередникам за їхній вагомий педагогічний подвиг, а й визнання того факту, що ми використовуємо їхній досвід, приймаємо від них своєрідну науково-педагогічну естафету і на закладеному ними фундаменті окреслюємо перспективи, структурні контури та вектори розвитку нашої академії, що повною мірою засвідчує програма ювілейних заходів.

Відзначення 200-річного ювілею становлення вищої освіти в нашому краї через утворення Волинського ліцею в Кременці — знакове явище в культурно-освітньому просторі України, додатковий імпульс у популяризації вищої педагогічної освіти та розширенні позитивних перспектив для обдарованої молоді краю.