МЕНЮ

У Стрілковому – без пострілів

Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсонська область
19 березня, 2014 - 12:36
«День» побував на блокпості у Генічеському районі Херсонщини. «Головне завдання — не допустити поширення російських військових углиб України», — кажуть наші захисники

Тиждень тому ми відвідали прикордонні зони у Каланчацькому і Чаплинському районах, які розташовуються на шляхах до Криму (Див. «День» № 44 від 12 березня). Як і минулого разу, з допомогою священика Сергія Дмитрієва та небайдужих херсонців, нам вдалося зібрати для наших військовослужбовців необхідні побутові речі, продукти і гроші. Цього разу ми вирішили відвідати новостворений український блокпост, що розмістився в с. Стрілкове Генічеського району. Нагадаємо, тут 15 березня висадилося приблизно 40 російських десантників. Вони швидко взяли під контроль газорозподільну станцію («з метою захисту від можливого теракту»), що на  території Стрілкового (Арабатська стрілка) і подає газ у Генічеськ та наближені селища. В той же день українські війська стягнули сюди і свої сили.

ВПАДАЄ В ОЧІ ЗОСЕРЕДЖЕНІСТЬ СОЛДАТІВ

Із Херсона до Стрілкового на авто дорога зайняла приблизно 3 годин. При в’їзді на Арабатку всі авто перевіряють озброєні прикордонники. Переглянувши документи, нас пропускають. Ще кілька кілометрів піщаною грунтівкою — і ми на місці. Блокпост сформовано представниками Держприкордонслужби спільно з військовими миколаївської 79-ї аеромобільної бригади. Наші солдати домовилися з вояками, які контролюють станцію, про незастосування зброї, утримання від провокаційних сутичок. Тому тут наразі спокійно, без пострілів. Утім, усна домовленість — річ хитка, кажуть наші солдати, а тому вже кілька днів активно укріплюють бойові позицій за 700 метрів від об’єкта. Тут постійно працює 5 — 7 одиниць цивільної техніки, є також і військова. Кожен з бійців зайнятий справою. Хтось риє окопи, комусь доручено налагоджувати дротовий зв’язок, інші допомагають машиністам бульдозерів укріпляти вали... Впадає в очі зосередженість солдатів. Але сказати, що вони знервовані чи агресивні — не можна. Дехто навіть усміхається в об’єктив.

«Над Україною зависла загроза територіальної цілісності, тому армія повинна адекватно відреагувати на цей факт. Люди у формі російських військових поступово окупували Крим і під виглядом протидії тероризму бажають просунутися на північ країни. Це фахово підготовлені і оснащені підрозділи, які мають досвід проведення таких операцій за кордоном, — розповідає «Дню» командир батальйону підполковник Сергій КУЗ. — У перший день висадки десанту нам вдалося домовитися про те, щоб вони зайняли такі позиції, аби не заважати місцевому населенню і стабільній роботі газорозподільної станції. На підтримку цього збройного формування прибували цивільні, за нашими даними, з Феодосії. Вони хотіли встановити на об’єкті російський прапор, але оскільки це могло спровокувати місцеве населення на агресію, прапор прибрали. За потреби ми можемо контактувати з агресорами, але наразі такої потреби немає. Ми готові виконувати накази командування, відступати не збираємося. Дякувати Богу, наші хлопці розуміють сьогоднішню ситуацію, довіряють своїм командирам і чітко справляються з поставленими завданнями. Звичайно, без підтримки населення, органів місцевого самоврядування та силових структур нам було б складніше. Люди тут відкриті і щирі, до нас агресії ще ніхто не проявляв, навпаки, лише пропонують посильну допомогу: від продуктів і побутових дрібниць до надання власної важкої техніки».

ЛЮДИ В ТРИВОЗІ

Під час розмови з командиром до блокпоста під’їжджає легковик. Це якраз ті місцеві, що перейнялися забезпеченням наших солдатів. Приїхали з Генічеська, привезли кілька пакунків з презентами для кухні. «Я приїхав сюди зі своїми друзями, щоб підтримати бойовий дух українських солдатів. Адже кримськотатарський народ — на їх боці. Разом з тим, я переконаний, що у XXI столітті міждержавні конфлікти мають вирішуватися дипломатично, цивілізовано, без зброї, — каже генічанин Аблязіс ЛЮМАНОВ. — Ще вчора ми у страшному сні не уявляли такої ситуації і прекрасно жили в Україні. Але сьогодні на нашу Вітчизну і мир у ній посягає інша країна. Ми віримо, що проблеми вирішаться без нової крові, і ми житимемо у суверенній Україні з автономною республікою Крим у її складі. У нас там живуть родичі. Зараз вони налякані, бо відчувають агресію проти. Наші дідусі і бабусі, які в 1944 році були насильно виселені з рідної землі, не сплять ночами. Люди зі зброєю  нагадують їм про ті далекі часи. Ми не хочемо війни з жодним народом, сповідуємо віротерпимість до різних конфесій і добросусідство з усіма національностями. Я впевнений, що так думають і більшість кримчан».  Ще один генічанин, який приїхав з Аблязісом — Віктор ДРАЧУК. Він живе тут уже 27 років. Каже, що останні події дуже турбують його, як і більшість генічан, адже вони тепер фактично у прикордонній зоні. «Осторонь стояти не можу, тож зібрав продуктовий набір і приїхав до наших військових. Вони повинні відчувати, що на півдні їх люблять, поважають, якщо хочете — захищають... — міркує Віктор Іванович. — Так, у нас є люди, які підтримують Росію. Але їх значно менше, ніж тих, які хочуть жити в єдиній Україні. Звичайно, люди в тривозі. Коли над головою літають військові гелікоптери — це не заспокоює. Хоча я думаю, що все налагодиться. Мені дзвонили товариші з Івано-Франківська, казали кидати цих москалів і їхати до них. Та ми виїжджати не збираємось. Це — наша земля».

Із військовими вільно спілкуються люди у цивільному. Це — бізнесмени з Енергодара, які на своїх вантажівках привезли бетонні блоки для укріплення поста. Називатися чоловіки не хочуть, кажуть, що їм «не треба реклама», вони просто роблять, що можуть, нехай і не живуть на Херсонщині. «У нас у всіх зараз одна мета — захищати країну», — кажуть чоловіки. А ще просять місцевих підприємців активніше допомагати військовим.

НА ЧОНГАРСЬКОМУ БЛОКПОСТІ СПОКІЙНО

Сонце вже скотилося за обрій, надворі темнішає, і нам час повертатися у Херсон. По дорозі назад вирішуємо завітати на ще один блокпост — перед с. Чонгар. Тут нас зустрічає заступник командира з роботи з особовим складом майор Ярослав КАЛАШНИК. За його словами, ситуація на чонгарському блокпості нині спокійна, провокацій від військових чи цивільних людей не спостерігається. «Ми охороняємо свою територію і допомагаємо посту в Стрілковому. Зараз ключове завдання всіх постів — не допустити  поширення російських військових углиб України. Поки нам це вдається. Вони налаштовані рішуче, звичайно, хочуть, щоб ми відходили, здавали позиції, але цього не буде, — запевняє Ярослав Калашник. — Особовий склад у нас загартований, за ці дні хлопці проявили себе професійно і мужньо. Для мене це дуже важливий фактор, адже колективне порозуміння — запорука успіху. Окремо хотів би подякувати всім, хто привозить нам різну допомогу. Кухня наповнена дуже добре, солдати отримують повноцінне харчування, вітаміни, тому, на щастя, ніхто серйозно не захворів».

Залишок дороги не обійшовся без пригод. Ми зустріли дорогу BMW з російськими номерами. Авто дивно вело себе на трасі, тому про всяк випадок вирішили зателефонувати на цюрупинський блокпост, де чергують працівники ДАІ і місцева самооборона. Попросили зупинити росіян, перевірити документи. Але наша підозра виявилася помилковою. В авто була звичайна сім’я, яка їхала  до рідних. Утім, як сказали на блокпосту, ми вчинили правильно, адже краще перевірити підозрілих. «Така зараз обстановка в країні, нічого не вдієш, — каже один з організаторів цивільного блокпоста в Цюрупинську Володимир ЄВТУШЕНКО, пригощаючи нас чаєм. — Тепер нам допомагає міліція і вже легше, а спочатку навіть влада відверталася, мовляв, навіщо цей цирк. Та коли ми розвернули два автобуси «тітушок» з бітами, то, мабуть, зрозуміли, що тут не дуже весело. А взагалі цей пост — як приклад пробудження нашого міста. Самі облаштували, намет, обігрів, їжу... Я сподіваюся, що цей патріотизм утілиться у гарних справах і в мирний час, а влада вже не нехтуватиме корисними громадськими ініціативами».