Тенета онлайн-освіти

За даними аналітичної записки «Навчання в школах під час та після карантину. Уроки COVID-19», станом на кінець серпня не було проведено жодного системного дослідження, яке б дало змогу виявити, як саме було організовано дистанційне навчання та яка його ефективність. Тепер частина класів, яка сидить на карантині, школи в червоній зоні, які спершу взагалі не могли відкритися (зараз, згідно з нещодавньою постановою уряду, є така можливість), і ті, хто працюють офлайн, знову зіштовхнулися з проблемами, вирішення яких так і не вдалося знайти за ці шість місяців. Що ж варто здійснити, щоб забезпечити ефективне навчання учнів? Про це йшлося під час презентації дослідження, проведеного Київською школою економіки.

18% ВЧИТЕЛІВ ПРОВОДЯТЬ УРОКИ ОНЛАЙН

Тож яку ситуацію маємо нині? У вже згаданій аналітичній записці дослідження зібрано результати тих окремих опитувань, які все-таки проводилися. Відповідно до одного з них, здійсненого Державною службою якості освіти, у 20% маємо ситуацію, коли комунікують лише окремі, а не всі вчителі. У 13% випадків вони здійснюють це через класних керівників. Щодо форматів роботи, то маємо такі дані: 41% вчителів надсилають перелік параграфів підручника та вправ на самостійне опрацювання; 18% — проводять уроки онлайн, 14% — надають відеоматеріали з тем, 8% — надсилають лише домашні завдання. Самостійні роботи та тестування проводять 13% вчителів.

Звичайно, ці дані не можна вважати репрезентативними для усієї країни (для цього потрібно масштабніше опитування), але все ж вони засвідчують певні тенденції, які, до слова, підтверджуються й іншими даними. Зокрема, соціальною нерівністю, яка стала яскраво помітна під час карантину. Наприклад, у Києві 83,7% домогосподарств мають доступ до Інтернету, у Рівненській області цей показник сягає 49,3% (інформація Державної служби статистики України). Зрозуміло, що забезпечення учнів онлайн-уроками чи відеоматеріалами навіть за усього бажання вчителя у цьому випадку є неможливим.

Окрема тема, на якій наголошують автори дослідження, неакадемічний вплив, наприклад, збільшення кількості дітей, які мають проблеми з психічним здоров’ям.

ЧИ ГОТОВІ ШКОЛИ САМІ ВИЗНАЧАТИ АЛГОРИТМ ДІЙ?

Щодо нинішньої ситуації у звіті також фокусуються на тому, що, окрім рекомендацій для безпеки, потрібно дати вказівки щодо організації навчання. А цього практично немає. «Ми не маємо наразі усвідомленої і чітко сформульованої політики в цьому аспекті, оскільки те, що можна було робити в режимі ентузіазму, волонтерства на перших тижнях, місяцях пандемії, не може довго продовжуватися. Вичерпується ресурс психологічний, часу, грошей, і треба це переводити у системні речі, рішення. Таких я поки що не бачу на рівні країни», — зазначає освітній омбудсмен України Сергій ГОРБАЧОВ.

Ясна річ, що не йдеться про одне рішення для усіх шкіл. І в цьому випадку можна виокремити два шляхи, як вирішувати цю ситуацію — децентралізовано й централізовано. Перший варіант передбачає те, що самі керівники шкіл та вчителі обирають, яким способом діяти. Це непоганий підхід, зважаючи на те, що за час карантину освітяни значно покращили свої навички, на чому наголосив Сергій Горбачов: «Найбільше, що зроблено за цей час, це дуже важливий показник — різке зростання компетенцій освітян загалом і своєрідний «педагогічний майдан», який відбувся у нас навесні. Як будь-який «майдан», він охопив незначну частку, у цьому випадку, педагогічної спільноти, але його результати досить значущі, і їх потрібно враховувати. Люди почали швидко розроблювати уроки, шукати нові способи реалізації роботи в таких умовах».

За його словами, саме завдяки «педагогічному майдану» народжуються рішення на локальному рівні — багато шкіл розробляють власні рекомендації. Утім, як зазначив Сергій Горбачов, кількість учасників цього процесу невелика. 

Крім того, є ще один виклик цього підходу, як стверджує сам освітній омбудсмен: «Головна відповідальність зараз на керівниках закладів освіти, які досить часто до такої відповідальності просто не готові, ані психологічно, ані технологічно». Тож у кожному разі потрібні сформовані алгоритми дій, а отже, певне централізоване вирішення.

ДОВІДНИК НАЙКРАЩИХ ПРАКТИК

Володимир СТЕЦИК віцепрезидент з бізнес-освіти Київської школи економіки, запропонував таку модель: треба провести дослідження щодо типів шкіл, проаналізувати стартові позиції, а тоді класифікувати навчальні заклади на типи, і відповідно до цього пропонувати певні рішення. Де небагато дітей — можна проводити заняття офлайн, де великі класи — варто обирати гібридний варіант, коли частина занять відбувається онлайн, частина офлайн. Можливо, варто застосувати й різний підхід до різних за віком учнів: заняття для молодшої школи проводити у класах, а для старшої — через платформи в Інтернеті.

Водночас можна скористатися ще одним підходом. Під час розповіді про те, як Київська школа економіка функціонувала в час карантину, було згадано про проведення тренінгів для викладачів, постійна технічна підтримка їх ІТ-спеціалістами. Цей досвід можна масштабувати, що частково уже й реалізовується, адже в нас є певні платформи, сайти для вчителів, а роль технічних спеціалістів у школах нерідко виконують вчителі інформатики. Водночас Володимир Стецик згадав про те, що поступово під час взаємодії сформувався довідник найкращих практик, який постійно доповнювався. Це може стати доброю допомогою вчителям. Можливо, варто створити такий довідник, де кожна школа (з різних типів — велика, мала, у місті, селі тощо) запропонувала б, який вихід вдалося знайти їй. Адже атомізованість освіти, про яку згадав Володимир ВАХІТОВ, професор Київської школи економіки (який разом з Наталією Заїкою підготували аналітичну записку), потрібно долати, особливо у нинішні часи.