Спрага

Зміни клімату і державна стратегія

Біла Церква, Богуслав, Миронівка та Корсунь-Шевченківський цьогорічної весни могли залишитися без води. Річка Рось, із якої живляться міста, мала низький рівень води через безсніжну зиму та відсутність весняних дощів. Далася взнаки також надмірна зарегульованість водойми — тут містяться десять руслових водосховищ. Тож водних ресурсів на потреби 500 тисяч населення могло просто забракнути. Щоб мешканці міст були забезпечені водою, гідроелектростанціям обмежили використання води із водосховищ.

До таких кроків вдаються нечасто. Як пояснюють у Державному агентстві водних ресурсів, змушені були застосувати статтю 45 Водного кодексу України, до якої вдаються у справді крайніх випадках. У період маловоддя пріоритет використання води надається населенню, а водосховища працюють в обмеженому режимі. Якщо гідрологічна ситуація буде ускладнюватися, в Дежводагентстві попереджають, що для інших об’єктів гідроенергетичного комплексу країни також можливі подальші обмеження умов водокористування.

ЗАПІЗНІЛІ ПЕРЕЖИВАННЯ ВЛАДИ

Цього року чи не вперше про імовірну нестачу питної води заговорили на високому рівні. Нещодавно Рада національної безпеки та оборони України провела засідання робочої групи з питань безпеки водних ресурсів держави і забезпечення населення якісною питною водою в населених пунктах України. Так, члени робочої групи зробили висновок, що Україні необхідно ухвалити нову водну стратегію, провести інвентаризацію джерел підземних вод та артезіанських свердловин, щоби включити їх у систему водопостачання. Ішлося також про додаткове фінансування для модернізації систем центрального водопостачання.

Та хіба не знали чиновники про ці проблеми раніше? Кліматологи й метеорологи розповідають про імовірні проблеми з водою багато років поспіль. Громадські екологічні організації також готують звіти і рекомендації, що мали б робити уряд і парламент, щоби пом’якшити водний дефіцит. Торік громадська організація «Чистий Дніпро» озвучувала цифри, що із 31 мільйона гектарів землі більша половина території потерпає від дефіциту чистої води, а три мільйони гектарів перебувають у зоні критичного дефіциту вологи. Активісти наголошували, що без термінових заходів посушлива територія до 2050 року може зрости ще на 30%.


ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Якщо заяви громадського сектору чиновники ігнорували, то є інші офіційні джерела, які свідчили про реальні проблеми з якісною питною водою. Щороку Мінрегіонбуд готує національну доповідь про якість питної води і стан питного водопостачання. В останньому розділі цієї доповіді йдеться конкретно про аналіз надзвичайних ситуацій, які виникли через аварії в системах водопостачання. За рік фіксують по чотири-п’ять таких ситуацій.

СИСТЕМУ ВОДОПОСТАЧАННЯ ПОРА РЕМОНТУВАТИ

Пояснення, чому так сталося, мігрує із доповіді в доповідь практично без змін: «Причинами виникнення цих НС, як і в попередні роки, є незадовільний технічний стан споруд, конструкцій, обладнання й інженерних мереж та їхня значна зношеність унаслідок закінчення нормативного строку експлуатації, невиконання нормативних обсягів планово-попереджувальних ремонтів, порушення регламенту експлуатації та недостатньої надійності функціонування в умовах екстремальних природних явищ».

Людмила ТЯГНІЙ, фахівець із питань водопостачання та водовідведення, пояснює, що більшість каналізаційних очищувальних станцій в Україні були збудовані ще в 1960-х роках, зараз вони потребують реконструкції. Це клопіт місцевих органів влади, які мають надавати кошти на їх ремонт, вважає експертка. Власне, без реконструкції системи водопостачання причини надзвичайних ситуацій у черговій національній доповіді будуть називатися ті самі.

Представник всеукраїнської громадської організації «Національний екологічний центр України» Віктор МЕЛЬНИЧУК в ефірі «Українського радіо» заявив, що про серйозність ситуації варто було говорити не кілька днів тому в РНБО, а років 10—20 тому. Неодноразово природоохоронці наголошували на необхідності інвентаризації природних ресурсів та підготовки до глобальних змін клімату. За його словами, водність річок зменшилася не лише через кліматичні зміни, а й через порушення режиму господарювання в басейнах річок.


ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«Є Водний кодекс України, де прописано, яким чином відбувається господарювання в басейнах річок, проте цей кодекс існує лише на папері, — пояснював експерт. — Більше того, у нас нема ні міністра енергетики та довкілля, ні керівника Держводагентства, а є лише тимчасово виконуючі обов’язків, — це свідчить про певну пріоритетність цих питань для уряду».

«АДАПТАЦІЯ ДО ЗМІН КЛІМАТУ У НАС — НА ПОЧАТКОВІЙ СТАДІЇ»

Тож чи вистачить нових заяв чиновників, аби справді гарантувати кожному з нас, що з-під крана не зникне питна вода, що фермерам півдня буде чим зрошувати поля, що водосховища не обміліють, а криниці не висохнуть?

«Слід розуміти, що надалі ці процеси лише триватимуть і поглиблюватимуться, — коментує Віра БАЛАБУХ, науковий співробітник Українського гідрометеорологічного інституту. — У нас стає актуальною проблема посушливості: збільшується випаровуваність, підвищується температура в холодний період року, що призводить до зменшення снігового покриву — його практично немає або немає сталого снігового покриву, який зберігався би протягом тривалого часу. У нас багато водойм, особливо річок, мають снігове живлення — зрозуміло, що це й надалі впливатиме на їхній водний режим. У теплі пори року збільшується кількість досить інтенсивних злив. Вони характерні для гірських районів — це призводить до раптових паводків, тож можемо зустрітися одночасно з дефіцитом води і сильними зливами. На це також необхідно звертати увагу».

До водних викликів потрібно готуватися заздалегідь. Навесні цього року уряд відреагував традиційно постфактум: виникла проблема з дефіцитом питної води, то й змушені були приймати відповідні рішення. Віра Балабух додає, що досі в Україні немає загальної державної стратегії, яка розв’язувала б усі проблеми: «Про вплив клімату на водний сектор ми говорили неодноразовою. Був великий проєкт по басейну Дністра, в якому детально розглянуті проблеми водних ресурсів у басейні цієї річки, було розроблено програму адаптації до змін клімату, є план реалізації цієї стратегії, — додає кліматолог. — Але знову ж таки, це процеси великого масштабу, які ми не можемо змінити чи призупинити, — потрібно робити конкретні кроки. Зараз ця робота виконується на початковій стадії».

На думку Віктора Мельничука, кожна територіальна громада може самостійно навести лад зі своїми водними ресурсами. Так буде швидше, аніж чекати на нові рішення уряду.