Слабка ланка контролю за вірусом

П’ять років тому Кабмін ліквідував профілактичний напрямок у медицині

Щоденні повідомлення засобів масової інформації, які стосуються поширення коронавірусної інфекції у світі, регіонах і областях України, нагадують зведення з поля бойових дій.  Країна веде санітарно-епідеміологічну війну і поки що її повністю програє.  Про це свідчать сумні показники смертності.  Ситуацію не вдається навіть стабілізувати, хоча ворог відомий, а стратегія боротьби давно і ретельно розроблена.  Людство не вперше стикається з епідеміями і навчилося їх ліквідовувати.  Хоча тільки для того, щоб ідентифікувати збудника, чимало вчених пожертвували своїм життям, і таких прикладів в історії достатньо багато.  Де слабка ланка в ланцюжку: етіологія, епідеміологія, патогенез, клініка, діагностика, лікування, профілактичні та протиепідемічні заходи?

МЕХАНІЗМ ПОШИРЕННЯ ВИВЧЕНО НЕДОСТАТНЬО

Етіологічний агент цієї епідемії, якій ВООЗ 11 березня 2020 року присвоїла статус пандемії, — коронавірус SARS— CoV-2.  Епідемія почалася в грудні 2019 року, а перший хворий в Україні був зафіксований 3 березня 2020 року.  Патогенез нової коронавірусної інфекції вивчений недостатньо.  Основним джерелом інфекції є хвора людина.  Інкубаційний період становить 14 днів.  Виділення вірусу починається з першого дня захворювання і триває до кінця інкубаційного періоду.  Хворі у важкій формі можуть виділяти вірус і після 14 дня.  Передача інфекції від хворої людини до здорової відбувається при розмові, чханні і кашлі.

З приводу ризику передачі вірусу з рук на слизові оболонки в науковій літературі існують протилежні думки.  У будь-якому випадку потрібно брати до уваги принцип доза-час-ефект.  Репродуктивність вірусу становить 2,0-2,5.  Сприйнятливість до інфекції висока у всіх груп населення.  У 80-85% пацієнтів захворювання протікає в легкій формі.  Безсимптомні форми можуть становити 30-40%.  У 10-15% пацієнтів спостерігається захворювання середнього ступеня тяжкості.  Важкі форми становлять 5% і спостерігаються в групі ризику (вік понад 60 років і наявність супутніх захворювань).  Діти менш сприйнятливі до Коронавірусу SARS— CoV-2.

Основними клінічними ознаками є підвищена температура тіла, слабкість, головний біль, сухий кашель, діарея.  Діагноз встановлюється лікарем на підставі клінічного обстеження, даних епідеміологічного анамнезу і результатів лабораторних досліджень (ПЛР і ІФА).  Специфічного лікування противірусними препаратами не існує, а засоби специфічної профілактики (вакцини) на сьогодні в стадії розробки і проходять клінічні випробування за скороченою програмою.

ДЕ ЗНАЙТИ ІНФЕКЦІОНІСТІВ?

Тому особливого значення набувають питання організації та проведення протиепідемічних заходів — комплексу санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних та адміністративних заходів, що здійснюються в епідемічному осередку з метою його локалізації та ліквідації.  Організатором протиепідемічних заходів є епідеміолог, який формулює епідеміологічний діагноз, збирає епідеміологічний анамнез (відомості, отримувані у хворих інфекційним захворюванням з метою виявлення джерела, шляхів і факторів передачі збудника хвороби), а також координує зусилля всіх залучених фахівців, критично оцінює ефективність і якість здійснюваних заходів, несе відповідальність за ліквідацію епідемічного осередку.  Саме за допомогою епідеміолога можна визначити два ключові показники — захворюваність та поширеність, після чого впроваджувати або скасовувати карантинні заходи.

Залишаючи за рамками цієї статті тему ліквідації, відновлення, реанімації санітарної служби, необхідно з’ясувати два питання: де і коли?  Де головний санітарний лікар України знайде достатню кількість фахівців, які є ключовими фігурами в боротьбі з інфекційними захворюваннями?

П’ять років тому Кабінет Міністрів України своєю Постановою №226 від 29.04.2015 р. «Про затвердження Переліку галузей знань та спеціальностей, за якими здійснюються підготовка здобувачів вищої освіти» ліквідував спеціальність «медико-профілактична справа».

І потрібно чесно сказати, що на медико-профілактичний факультет (до 1992 року санітарно-гігієнічний) на той час здебільшого зараховували абітурієнтів, які не добрали балів на інші медичні спеціальності.  Покоління висококваліфікованих гігієністів, організаторів охорони здоров’я, які навчалися в 1970-1980-ті роки у видатних професорів, наблизилося до пенсійного віку і в наступні роки було безжально скорочене або перейшло працювати в інші структури.

КАДРОВИЙ РОЗРИВ

Створився величезний розрив у наступності кадрів, який руйнував службу.  Престиж професії впав, і не випадково грузинський міністр-реформатор вважав за необхідне ліквідувати санітарну службу, яка перевіряє бари і ресторани.

Коли ж можна буде забезпечити санітарно-епідеміологічне благополуччя в країні хоча б щодо кадрового питання?  Здавалося, що пандемія коронавірусної інфекції нарешті змусить прозріти, дослухатися до думки вітчизняних фахівців і негайно зробити осмислені дії у відновленні профілактичного напрямку в медицині.

На це, за скромними підрахунками і за наявності відповідного фінансування, піде не менше 10 років (базова підготовка + спеціалізація).  До самостійного виконання основних обов’язків випускники будуть готові після 1-2 років самостійної діяльності, причому незрозуміло, на яких базах вони будуть отримувати практичні навички роботи.

Санітарно-епідеміологічне благополуччя України сьогодні бачиться в поки ще доступному для огляду майбутньому, але, щоб його розглядати, потрібно зараз уважно вдивитися не тільки в сьогодення, а й у минуле.