Скромна чарівність платного диплома

Система державної вищої освіти крок за кроком поступається позиціями вже достатньо розгалуженій і зміцнілій недержавній системі освіти. Багатий вибір вузів, перспективні спеціальності, практична спрямованість навчання, допомога в працевлаштуванні - все це досить привабливо для тих, хто має можливість платити.

Утім, для тих, хто такої можливості не має, і державні вузи поступово стають не по кишені.

В умовах нерегулярного одержання викладачами заробітної платні, її невідповідності погодинному навантаженню, яке дедалі збільшується, в багатьох державних вузах побільшало хабарництва. Не тільки абітурієнти під час вступу, а й студенти змушені "сплачувати" складання заліків, іспитів, захист курсових тощо.

Іноді можна почути твердження, що платний вуз обходиться дешевше. Справді, там ціни варіюються залежно від форми та термінів навчання, від ступеню престижності фаху, можливостей вузу. У середньому навчання в коледжі коштує приблизно 500 доларів на рік, в інституті - 1000 доларів. Вартість переддипломної освіти коливається від 720 доларів у Міжрегіональній академії управління персоналом до 7000 доларів у Вищій школі підприємництва Київського державного економічного університету.

Жорстка конкуренція і з державними вузами, і між собою висуває на передній план престиж недержавного вузу. А престиж, попри зростаючу роль реклами, все ж досягається високою якістю освіти. Відповідно зростає попит на кваліфікованих викладачів. Очевидна неможливість бідної й консервативної держсистеми конкурувати з молодими й фінансово забезпеченими вузами стимулювала створення й розширення платних форм навчання і в державних навчальних закладах. Дедалі менше залишається можливостей отримати безплатну вищу освіту. Та й сам диплом державного зразка, схоже, починає втрачати авторитет. Випускники вузів, що є членами Міжнародної кадрової академії (їх близько 20 в Україні), отримують, наприклад, окрім державного диплома, ще й сертифікат, який підтверджує міжнародну кваліфікацію його власника.

Йдеться до того, що дуже скоро наші найкращі платні вузи зможуть отримувати міжнародну акредитацію й видавати випускникам євродиплом, проект котрого, розроблений Міжнародною кадровою академією, проходить зараз експертизу в Європейському центрі вищої освіти ООН.

Для молодих приватних вузів, котрі не встигли пройти акредитацію в Міністерстві освіти, Асоціацією вузів недержавної форми власності підготовлено диплом державного зразка, але без символіки й двомовний - українсько-англійський.

То чи варто, за умови працевлаштування, прагнути одержмати державний диплом, якщо 40% випускників держвузів не знаходять роботу за фахом?

Нелегко, звісно, зібрати потрібну суму, аби заплатити за цілий семестр. Уже є приклади щомісячної сплати за навчання. Адміністрація коледжу "Бакаляр" іноді, "входячи в становище" студента, може навіть трохи відкласти сплату за черговий місяць. Більше того, за непідтвердженими досі даними, близько половини студентів недержавних вузів вчаться за кошт підприємств і організацій, які їх направили. Це стосується передусім переддипломної освіти.

Але, попри зростаючу кількість вузів недержавної форми власності (за даними 1996 р. - 125), кількість студентів становить лише 5 - 6% від тих, хто навчається у вузах України. Таким чином, можна зробити висновок, що в "приватників" резерв іще є. Тим більше, якщо уряд фінансово не підтримає держсистему, котра сьогодні зможе забезпечити вищою освітою 35% випускників шкіл. У такому випадку вища освіта стане справді елітною, 700 тисяч потенційних студентів будуть позбавлені можливості отримати фах.

Утім, є інший варіант. Розумні податки дозволили б значно знизити плату за навчання. Залишається на це сподіватися.