МЕНЮ

Школа онлайн – виклик і шанс

Записала Олеся ШУТКЕВИЧ, «День» Вінниця
25 березня, 2020 - 10:47
«Зараз діти 90% інформації отримують з екрану, а ми хочемо їх по-старому занурити в підручник», — про нові інструменти освіти в період карантину розповідає педагог Юрій ПАСІХОВ

Із 12 березня, в зв’язку з ймовірністю поширення коронавірусу, школи зачинили на карантин, і педагоги почали шукати шляхи, як можна було б перелаштуватися на дистанційне навчання. В найлегшій ситуації опинилися вінницькі вчителі. Адже в місті ще з 2006 року діє Лабораторія інформаційно-комунікаційних технологій, яка містить репозитарій з 12 тисяч електронних уроків, що дає можливість проводити вебінари та відкриті уроки в режимі реального часу.

Ініціатива її створення належить народному вчителю України, заступнику директора фізико-математичної гімназії № 17, Почесному громадянину міста Вінниці Юрію ПАСІХОВУ. Він каже, що держава давно мусила б подбати про альтернативні можливості для навчання дітей і, власне, затяжний карантин покаже, наскільки освіта готова гнучко і швидко перебудувати свою роботу, ба більше, наскільки діти та вчителі зуміють перелаштуватися на нові форми навчання з високим ККД. Адже дистанційне навчання — це не написати в Viber «прочитати в підручнику параграфи 7—9 і відповісти на запитання після них», а розробити електронний курс за всіма правилами дистанційної освіти, — з завданнями та можливістю перевірки знань. А для цього потрібна відповідна інфраструктура: програмно-апаратні платформи для ведення дистанційної освіти, ресурсні центри електронного навчання з відповідним освітнім контентом, підготовлені та спеціально навчені вчителі-тьютори.

— На правду дистанційна форма навчання не нова, вона передбачена, як одна з інституційних форм навчання, згідно з Законом України «Про освіту». І взагалі положення про дистанційну форму навчання наше міністерство спромоглося створити ще 2003 року, нова редакція з’явилася 2013-го. І начебто все добре, тільки, на превеликий жаль, крім задекларованих документів реально далі не пішло. Комерційні структури, які інколи «продають послугу» електронного навчання, перетворили це просто на легальну торгівлю документами про освіту, добре, що і їх небагато. Це ми у Вінниці, завдяки місцевій владі, створили в 2006 році Лабораторію інформаційно-комунікаційних технологій на базі фізико-математичної гімназії і почали працювати в цьому напрямі. В результаті стали чи не єдині в галузі середньої освіти і на сьогодні маємо можливість надавати ресурсний центр для дистанційної освіти.

Ми фактично запровадили цю форму навчання. Зараз розширили її на місто, а це 40 тисяч учнів, і підключили область, а це ще плюс 40 тисяч учнів. Технічно дуже складно. Попри те що в нас об’єктивно непогане обладнання, технічні потужності й серверні, але при пікових навантаженнях роботу важко підтримувати. І тут мала би підставити плече держава — загальнонаціональною програмою.

«ТЕ «ОГО» І ВИЛИЛОСЯ В ПІДТРИМКУ»

— Розкажіть, як створювалася Лабораторія. Звідки виникла ідея?

— 1997 року ми виграли грант від МФ «Відродження». На той час ця ідея була дуже інноваційною — використання інтернету в освітньому процесі. Облаштували на базі гімназії вузол інтернету PMG17. Обслуговували його (і зараз обслуговуємо свій тепер уже досить великий дата-центр) власними силами, а потім на його базі був створений міський Центр дистанційної освіти, який забезпечував доступ до інтернету школам міста. Іншої технічної можливості виходу в мережу для шкіл на той час у місті просто не існувало. У 2006 році з ініціативи тогочасного міністра освіти Станіслава Ніколаєнка і за підтримки голови Вінницької ОДА на той час Олександра Домбровського, відкрили лабораторію.

— Тобто ви писали листи в міністерство, просували цю ідею, чи як це було?

— Цікава історія. Якось під час візиту у Вінницю він був у мене на уроці. Під час заняття я скористався деякими своїми розробками в напрямі ІТ-технологій у освітньому процесі. Після уроку він підійшов і запитав:

— Де ви це взяли?

— Самі зробили, — кажу йому.

— Ого, — здивувався він. Власне, те «ого» і вилилося в підтримку. Звичайно, кошти виділяло не міністерство, а місцева влада, тоді солідно допоміг голова ОДА Олександр Домбровський. Відтоді наша лабораторія працює вже не один рік і підтримує навчальний процес у закладах освіти, дає можливість готуватися випускникам до ЗНО, проводити інтелектуальні змагання серед школярів, тримати взаємодію з батьками. На базі нашої лабораторії та гімназії було успішно проведено МОН та НАПН України кілька експериментальних досліджень, зокрема й в напрямі дистанційної освіти. Зараз триває таке дослідження в напрямі створення єдиного освітнього мережецентричного середовища. Будь-яка школа міста, області, України може використовувати наші інструменти в повному обсязі, маючи лише доступ до інтернету та звернувшись до Лабораторії для отримання прав доступу. Навчальні ресурси ІОС можуть бути використані окремими учнями шляхом особистої реєстрації через інтернет. 

«ЗАПИТ ВІД ДІТЕЙ Є, І МИ МУСИМО ЙОГО ЗАДОВОЛЬНИТИ»

— Хто більше радіє таким можливостям — вчителі, діти? І чи радіють взагалі?

— На сьогодні тисячі вінницьких вчителів мають доступ до бази. Ми розробили методичні рекомендації, які розіслані в усі школи. До речі, через нашу систему електронного документообігу, якою користується вся область. Ще один наш соціальний проєкт — у межах Лабораторії кожній школі ми надаємо домен і місце під сайт — хостинг, тобто конкуруємо з комерційними компаніями, забираючи в них заробіток, але ми таким чином створили можливість кожній школі мати сайт і заливати свої електронні уроки для школярів або ж користуватися тими, що розміщенні в нас. І все це безоплатно.

Крім того, наша платформа дає можливість у реальному часі проводити он лайн-уроки. От сьогодні була катастрофа, бо понад півтори тисячі дітей ломанулися на урок, який проводив вчитель математики для 11 класу, і платформа почала конкретно підвисати. Довелося писати, щоб діти, які з інших класів, вийшли з прямої трансляції і подивилися її в записі. Тобто запит від дітей є, і ми мусимо його задовольнити. Їм цікаві нові форми. Вони хочуть їх опановувати.

— А вчителі? Чи готові вони надавати сучасні освітні послуги дітям?

— По-різному. Але тим, хто не хоче працювати за новими правилами, слід розуміти, що час не стоїть на місці і треба давати дітям те, чим вони цікавляться. У нас, до речі, в гімназії вчителі під час атестації складають екзамени з комп’ютерної грамотності, і байдуже, який предмет вони викладають. Хтось казав, що це не законно, але діти вимагають комп’ютерно освіченого вчителя. Молодь — діджиталізована, вони всі новинки «хапають» на раз-два. Вчителеві важче, бо, щоб працювати дистанційно, треба пройти навчання і опанувати нові інструменти.

«ВЧИТЕЛЬ, ЯК ЛОЦМАН»

— Нинішня ситуація показує, що дистанційна форма навчання може стати вирішальною в екстремальних ситуаціях. Та чи може онлайн спілкування вчителя з учнем замінити традиційне?

— Одне одному не суперечить, а тільки доповнює. Просто функція вчителя в цих умовах різна, і він мусить гнучко підлаштовуватися до тих умов, у яких треба працювати. Ми звикли, що вчитель — це добрий геній, який, умовно кажучи, бере учня за руку і тягне у рай знань, а він впирається, бо йому боляче. Вчитель перетворюється на буксир, який штовхає баржу, а так не повинно бути. Він, використовуючи різні інструменти, має стати лоцманом, який веде по світу знань, вказуючи на різні ресурси, де можна почерпнути і поглибити свої знання. В класі вчитель орієнтується на середнього учня, але він може рекомендувати різні ресурси для тих дітей, які хочуть знати більше. Це не тільки не суперечить, це робить функцію вчителя складнішою, — можливо, незвичною для наших традиційних педагогів.


ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Наприклад, контрольна робота. Можна провести її традиційно, коли вчитель дає завдання, бігає по класі і дивитися, щоб ніхто не списав. А можна дати велике творче завдання на тиждень із застосуванням вивчених знань і потім перевірити. І оцінки будуть правильні. Дистанційна освіта дозволяє більш поглибити свої знання, особливо у комбінації з традиційною освітою. Ми навіть такий термін використовуємо в своїй повсякденній діяльності — дистанційна підтримка традиційної освіти. Навіть я навчаюся деяких речей дистанційно, не так давно пройшов безплатний онлайн-курс з програмування одного з провідних університетів світу. Я не вкладався в усі дедлайни, але коли сертифікат таки прийшов, то був щасливий, що я в своєму віці, при такій зайнятості зумів це зробити, — скакав до стелі.

— Дистанційних можливостей справді стає дедалі більше, але всі вони здебільшого не державні — приватні, комерційні. Чим це може загрожувати традиційній освіті?

— Ситуація з карантином може показати справжній рівень нашої освіти, яка не завжди готова змінюватися і підлаштовуватися під сучасного учня. Зараз діти 90% інформації отримують з екрану, а ми хочемо їх по-старому занурити в традиційні форми — в підручник, який невідомо ким написаний і невідомо для кого. В мене взагалі останнім часом складається враження, що існує завдання понизити рівень знань дітей. Але не хочу вдаватися в конспірологічні теорії. Тому наші онлайн-процеси, дистанційна освіта або, як називають її в сучасному світі Е-learning, — це саме той набір інструментів, які породжують вмотивованість у дитини. По-друге, це сучасний спосіб отримання інформації і ось це вчительське «попискування» не пробивається крізь гаджети. Взагалі головна ідея дистанційної освіти для дітей така: якщо не можеш боротися зі злом, тобто гаджетами, то спробуй його очолити.

Не треба думати, що через сучасні виклики дистанційна освіта витіснить традиційну форму. Вона орієнтована передусім на тих учнів, які хочуть вчитися. А є частина дітей, які не займаються, і проконтролювати їх складно, як і вплинути. Тому її завдання підсилити традиційну форму, а не нашкодити. З іншого боку, нинішні виклики покликані звернути увагу міністерства, керівництва на місцях на потребу створення центрів дистанційної освіти, і навіть закладів, бо діти потребують такої форми навчання, яка, до речі, передбачена законодавством

Але не треба думати, що через сучасні виклики дистанційна освіта витіснить традиційну форму. Вона орієнтована передусім на тих учнів, які хочуть вчитися. А є частина дітей, які не займаються, і проконтролювати їх складно, як і вплинути. Тому її завдання підсилити традиційну форму, а не нашкодити. З іншого боку, нинішні виклики покликані звернути увагу міністерства, керівництва на місцях на потребу створення центрів дистанційної освіти, і навіть закладів, бо діти потребують такої форми навчання, яка, до речі, передбачена законодавством.

Другий момент: якщо півтори тисячі дітей заходять на вебінар і платформа «тріщить», то це свідчить про потребу в нарощенні технічних потужностей і збільшенні серверів, — про це мала б подбати влада. Третій момент, що держава мусить подбати про підготовку вчителів: напрацювати додаткові курси з підвищення кваліфікації. В нас у гімназії, наприклад, є п’ять спеціалістів, які мають сертифікацію тьюторів і готові поділитися своїх знаннями та навичками з комп’ютерної грамотності, дистанційної освіти і нових інструментів для створення електронних уроків. Питання в тому, чи готова держава забезпечити умови для реального розвитку дистанційної освіти та й освіти взагалі.