Щасливе дитинство. Урок перший

Як виростити "нового" українця? Запитання не просте, зрозуміло лишень, що старими дідівськими способами його не виростиш. Тут, як не крути, родина важливіша від батьківщини. От, батьківщина вже помінялася, а родини нічого, з труднощами, але тримаються. Не всі, звісно, а ті, в яких мир і злагода чи ніякої можливості роз'їхатися, та ще до того ж діти на додачу. Та про родини якось іншим разом, а цього разу давайте про дитинство і його мешканців поговоримо.

Йду я вчора Великою Житомирською, поспішаю кудись. Обігнав молоду маму з коляскою, і мене ніби чимось важким по голові: здалося, що в колясці Буратіно лежить. Ну може, і не Буратіно, а якась інша лялька. Я призупинився, почекав, поки доїде до мене коляска, і ще разок подивився туди. Ні, помилився я, виявилося. Дитина там, тільки дитину цю практично не видно. Сповила її мама з ніг до голови, а до ротика - яскраву соску на півобличчя, щоб і їй спокійно, і вона без справи не лежала. "Хлопчик?" - запитую. "Дівчинка!" - відповідає. Виявилося - дівчинка Свєта і їй уже шість місяців. А на вулиці всі тридцять п'ять за Цельсієм. Бідолашна Свєта, подумав я. Уже шість місяців у гамівній сорочці нашого з вами дитинства та із заткнутим ротом. Десь у Європі на цю маму сусіди б до суду подали за знущання над дитиною. А у нас це в порядку - традиція. Від бабусь і прабабусь. Народився - зв'язали, поклали і лежи, поки не надійде час сісти і підлогою повзати. Адже ж і характер, і психологія дитини закладаються ще до народження.

У Європі з двадцять четвертого тижня людський зародок - уже легальна особа. Паспорт йому, звісно, до народження не випишуть, але батьки за нього цілковито відповідають. Зазвичай їм це подобається. Він ще не народився, а з ним розмовляють постійно, музику йому ставлять класичну, думку запитують і прислуховуються: як йому там у животі, чи зручно? А як тільки народився - одразу до материнських грудей. За перші п'ять хвилин він уже повинен до мами в руки потрапити. Перші п'ять хвилин, виявляється, найбільш важливі для встановлення родинного зв'язку і прихильності. І для дитини, і для мами. За ці п'ять хвилин його треба і вперше грудьми погодувати, і пригорнути. І, завважте, ніхто від вас вашу дитину в європейському пологовому будинку нікуди не понесе, якщо вона, звісно, не потребує допомоги лікарів. Народила, привезли і поруч із материнським ліжком поставили дитяче, і лежіть удвох, відпочивайте. Це в нас усіх немовлят до "кімнати-складу", а на Заході таке неможливе. Через день-два після пологів мама з немовлям уже вдома. Перші два тижні до них щодня чи лікар, чи медсестра приходять. І маму, й дитину оглядають, на запитання відповідають. Та запитань, зазвичай, у мам на цей час не так багато, адже кожна, поки була вагітною, до школи майбутніх батьків ходила за місцем проживання. Багато ходили разом із майбутніми татами. Заняття там не нудні, лекцій про щасливе дитинство в таких школах не читають. Навчають практиці, готують до пологів, дають необхідні медичні знання. Та найголовніше - дають можливість майбутнім батькам між собою поспілкуватися і подружитися. Вони потім, уже коли в кожній родині хтось народився, знову зустрічаються в цій школі. Приносять своїх первістків викладачам показати. Чай-каву п'ють. І все це "за безплатно", за гроші платників податків, звісно. Це просто частина західної медицини, яка в кожній європейській країні була безплатною і залишилася такою ж. І тут не тільки питання гуманізму, а й суто практичний розрахунок. Після проходження такої школи кожна мати знає, які проблеми вона сама спроможна розв'язати, а з якими треба до лікарів звертатися. І, звісно, через кожен прищик чи почервоніння в дитини така освічена мама "швидку" не викликатиме.

Проте досить про здоров'я. Повернімося до пелюшок. Тобто до "памперсів", які давно вже традиційні пелюшки замінили. Чим вони хороші - це й так зрозуміло. Хоча й коштують вони в нас майже вдвічі дорожче, ніж у Європі, зате ніяких щоденних прань. Та головна їхня перевага - це свобода, яку вони від народження дають дитині. Нехай вона ще ходити не вміє й не скоро почне, але в повітрі дригати ніжками теж приємно. Свобода від народження - це і є те, що допоможе дитині вирости самостійною, і не сидіти на шиї в батьків до їхньої смерті, що теж давно в нас стало традицією. Тож, будь ласка, любі мами, не слухайте старше покоління, не зв'язуйте своїх дитяток по руках і ногах і не здувайте з них порошинки. Спробуйте виростити вільну людину. Вільну від народження. Обмежити цю свободу ви завжди встигнете. У японців, до речі, до п'яти років дитина робить все, що схоче, а після п'яти - все, що хочуть батьки. Проте ж ми не японців будемо вирощувати. Думайте своєю головою і пам'ятайте, що відомий на весь світ лікар Спок був жахливим батьком і за це ледь не потрапив під суд.