«Руйнування стереотипів – найкраща боротьба»

В Україні під час пандемії кількість звернень через домашнє насилля зросла на 40%

До кінця листопада в Україні триває кампанія «16 днів проти ґендерно зумовленого насильства». Участь у ній бере держава (зокрема, Національна поліція), низка неурядових та міжнародних організацій. На жаль, згідно з офіційними даними, цього року, особливо в період жорсткого карантину, кількість випадків насилля в Україні суттєво зросла. За даними фахівців, саме в квітні-травні. Причини — невпевненість у майбутньому, тривога, перебування в закритому просторі, погіршення фінансового стану, домашнє навчання. Але як бути далі? Про це «День» розмовляє з менеджеркою проєктів із протидії домашньому насильству Координаторкою проєктів ОБСЄ в Україні Тетяною МЕДУН.

— Пані Тетяно, розкажіть, будь ласка, про зростання насильства в сім’ях під час карантину. Чи простежуються подібні тенденції в світі?

— Умови, в яких світ опинився цього року, безперечно, створюють усі підстави боятися найгіршого. Загалом, будь-яка криза призводить до зростання насильства вдома, адже втрата роботи, джерел доходу або й просто відчуття непевного майбутнього — це все загострює стосунки людей. А під час пандемії в умовах локдауну люди опиняються за зачиненими дверима, в замкненому просторі одне з одним і, звісно, тут можна очікувати і повторення спалахів насильства в родинах, де це вже є проблемою, і перехід до «гарячої фази» там, де були просто складнощі в стосунках. Під час локдауну в родинах через зростання тривожності та постійне перебування разом збільшуються прояви агресії, гніву, що може спричиняти домашнє насильство. Крім того, страх захворіти, невміння людей говорити про свої слабкі сторони, фобії та переживання, нездатність разом минати труднощі — все це також спричиняє конфлікт і домашнє насильство в певних випадках.

Загалом, статистика українського МВС говорить, що кількість звернень про домашнє насильство зросла протягом карантину на 40%. Проте ми розуміємо, що проблема не є лише локальною. За даними ООН це — світова тенденція, тобто в різних країнах збільшились звернення щодо домашнього насильства в середньому в 1,5—2 рази. Протягом минулого року було 140 тисяч заяв-повідомлень про домашнє насильство. Цьогоріч лише за перші 9 місяців 2020 року було зареєстровано майже 158 тисяч заяв.

Але й ці цифри — не підстава однозначно сказати, що саме домашнього насильства стало набагато більше. Постраждалі не завжди йдуть до правоохоронців і навіть до неурядових організацій, і, як відомо, офіційні цифри зареєстрованих звернень за оцінками експертів становить лише 10%, тобто це лише «верхівка айсберга».

За статистикою служб із попередження та протидії домашньому насильству, найчастіше щодо цього звертаються жінки та діти — понад 90% звернень. Водночас чоловіки дуже часто страждають від психологічного насильства, але при цьому, в силу стереотипів нашого суспільства, мало хто з них звертається до «102» зі скаргами. Оскільки це не виноситься на загал, то тут ми взагалі не знаємо реальної картини, наскільки поширено психологічне домашнє насильство в суспільстві.

— У листопаді-грудні відбуваються «16 днів проти ґендерно обумовленого насильства». Яка ситуація з саме таким насильством в Україні? Чи стали жертви частіше шукати допомоги?

— Домашнє насильство входить до поняття ґендерно обумовленого. Щодо зростання звернень — люди все ж стали більш обізнаними в цій проблемі. Інформаційні кампанії та ініціативи на кшталт «16 днів...» сприяють розумінню того, що таке домашнє насильство, як його ідентифікувати, куди звертатись та що робити.

Ми маємо служби попередження та протидії домашньому насильству в Києві, в обласних центрах, наразі є багато державних та неурядових ініціатив, до створення яких у різні часи долучалося й ОБСЄ. Цим питанням займаються центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, центри сім’ї та жінок, інші спеціалізовані центри, при яких є притулки для постраждалих. А також такі громадські організації, як «Ла Страда-Україна», яка, зокрема, підтримує роботу національної «гарячої лінії» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації. З кінця 2019 року запрацювала також державна «гаряча лінія» «1547», що спрямована на підтримку та допомогу постраждалим.

Оскільки сьогодні відбувається реформування соціальної сфери та більшість центрів у районах, які надають соціальні послуги постраждалим від домашнього насильства й загалом соціальні послуги різним категоріям населення, ці центри й організації зараз у процесі переходу під відповідальність місцевої влади, щоб запрацювати в нових ОТГ. У цьому є досить великий ризик, оскільки багато залежатиме від того, чи визнаватиме місцева влада, що це проблема, яку слід вирішувати... Домашнє насильство, якщо його не попереджати, якщо з ним не боротися, має тенденцію тільки збільшуватись. Із 1 січня соціальні працівники мають фінансуватися громадою. Дуже важливо зробити все необхідне, щоб громади бачили доцільність створити в себе ці центри та утримувати фахівців.

— Що є найважчим у роботі з домашнім насильством? Які зміни слід зробити в суспільстві, щоб його рівень почав знижуватися?

— Потрібна взаємодія всіх агенцій, які причетні до попередження та протидії домашнього насильства: поліції, соціальних служб, судів, прокуратури, первинної та вторинної правової допомоги. Але найважливіше та найважче водночас — це руйнація стереотипів серед суспільства. Витоки домашнього насильства йдуть від традиційних невірних понять та уявлень — нібито існують офіційні закони, що має робити жінка чи чоловік, та як взагалі має бути влаштована сім’я. Ми маємо робити все можливе, щоб знизити толерантність до насильства до позначки «нуль». Наша основна місія — зробити внесок у ці історичні зміни, постійно проводячи комунікацію, особливо з молоддю (нещодавно ми підтримали створення спеціального онлайн-курсу «Дім (Не)Безпеки»). Треба зробити цю проблему наявною для суспільства та говорити про те, що домашнє насильство не є нормою і лише «сімейною справою».