Про комбіноване життя Львівської політехніки

Та партнерство викладачів і студентів – розповідає проректор вишу Олег ДАВИДЧАК

Що діється  зараз у школах та університетах? Одні працюють онлайн, інші – в аудиторіях. А буває і так, що методику навчання обирають вже безпосередньо на факультетах. Про те, як відбувається навчання в конкретному закладі вищої освіти – Національному університеті «Львівська політехніка», вдалося дізнатися під час розмови з проректором науково-педагогічної роботи університету, кандидатом технічних наук Олегом ДАВИДЧАКОМ.

- Пане Олеже! У нинішній ситуації, що переважає в Політехніці: онлайн-навчання чи аудиторне?

- Навчання комбіноване. Частина – онлайн, а частина – в університетських аудиторіях. Лекційні – онлайн, а практичні, лабораторні заняття – в аудиторіях. Є і особливості. На старших курсах частина практичних занять – також онлайн, якщо не потребує додаткового матеріалу. А на перших курсах – все в лабораторіях.

- «У нас голос студента дорівнює голосу викладача», – переконливо говорить Тетяна Мелещенко, декан історичного факультету Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова. Тобто, як я розумію, є між ними чітка співпраця – з повагою студента до викладача, і навпаки. Львівська Політехніка так само чинить?

- Ну, студент людина ведена, а викладач – наставник. В окремих питаннях голос

студента є важливий у виборі, скажімо, навчальних дисциплін. Записався – тож викладач не може студентові заборонити його вибір. Але більш процедурно – головний – викладач, він є й партнером у студента. А в процесі навчання – наставник. Тому першу роль грає викладач.

- Кого передусім на гуманітарних заняттях готують у Політехніці – громадянина, шкільного вчителя чи патріота?

- На засвоєнні гуманітарних і суспільних наук – патріота, найшвидше, і громадянина.

- Що можна сказати про якість проживання студентів у гуртожитках?

- Їх у нас 15. Завершуємо будівництво нового гуртожитку. Місць достатньо.

- А скільки студентів денної форми навчання?

- 20 тисяч, без коледжів. Всім надати місця в гуртожитку ми, зрозуміло, не можемо. А ті, хто проживає за 50 км від Львова,  – отримують. Всі мають можливість отримати якесь місце: є кімнати на 3 студентів, на 4-х, на 2-х. Є різні кімнати. Вважаємо, що умови хороші.

- А студенти як вважають?

- Скарг від них ми не отримували.

- До чого Вас зобов’язує посада?

- До відповідальності, передовсім, до уважності до студентів і викладачів – також.

- Колись дочекаємось, що у світі правитиме правда, справедливість?

- Немає ідеального людського суспільства, в якому б не було проблем. Залишаються елементи несправедливості.

- Студентами ви задоволені?

- Задоволений. А як вони? Є різні студенти: одні – задоволені, інші мають своє бачення.

- З владними інституціями співпрацюєте?

- Причому – тісно. Є спільні заходи з міським управлінням освіти, а також – з департаментом освіти і науки ЛОДА. Маємо хороші два комп‘ютерні інститути, навіть – три. Маємо фахівців, засоби і базу.

- Чи завжди ви впевнені в своїх діях?

- (Думає). Не завжди є готові відповіді. А деколи, коли швидше треба приймати рішення, – тоді є певна невпевненість.

- Роботи на роботі вистачає? Формулюю саме так запитання – для того, щоб ви посміхнулись.

- Навіть більше, ніж вистачає. Всю роботу не завжди виконаєш – і таке може бути.

- Чи маєте довір’я до студентів?

- Маю. Я не можу без довіри – це принципово на цій посаді. Як не було б довіри – треба би тоді йти з посади.

- Ви оптиміст чи дещо – песиміст, оцінюючи якість, себто рівень випускників Політехніки?

- Реаліст (Сміється).

- Яку вибираєте пресу, щоб стежити за тим, що діється в країні, у світі?

- За інтернет-ресурсами. Більше – за українськими.

- Скільки книжок вдається вам, скажімо, за місяць прочитати?

- Можливо, дві.

- Якого характеру, так би мовити?

- Найшвидше – публіцистичну літературу, природничо-наукового характеру.

- Львів вам подобається?

- Це – мій дім. Народився у Жидачеві. Львівську Політехніку закінчив у 1988-му. П’ять років тому, у 2014-му, став проректором.

- Здається, нас верхи заганяють у страх?

- То питання кожної особистості.

- Як ви думаєте, який відсоток випускників Львівської Політехніки після її закінчення працює не за фахом?

- Я думаю, до 50%. А взагалі ми робимо опитування. Хоча праця за фахом – це відносно. Освіта може бути поміччю в тій чи іншій фаховій роботі. Наприклад, я – будівельник за фахом. Але працюю адміністратором. Крім того, зараз випускники здобувають кілька освіт, змінюють фах. Все це – залежно від обставин. Ми залежні, врешті-решт, від економіки.

- Чому, як ви вважаєте, сто років тому три наші інтелектуали-політики не знайшли спільної мови?

- Амбіції. Вони були особистостями, але це й заважало їм домовитись.

- Як ви вважаєте, львів‘яни цікавляться тим, що діється в місті?

- Цікавляться. Це болюче питання. Торкає багатьох. Впливає на всіх львів’ян.

- Чи буваєте у школах поза Львовом, де, зокрема, варто було б часом більш детально орієнтувати дітей на життєве майбутнє?

- Відвідуємо, зокрема, школи з профорієнтаційними напрямами, коли ознайомлюємося з випускниками шкіл.

- Чи можна стверджувати, що випускники Політехніки намагаються просувати українську культуру в світ?

- Просувають. У Львівській Політехніці є Дім культури, який очолює Степан Шалата. В цьому підрозділі в нас є з десяток народних колективів, долучаємо їх до естрадної, пісенної культури, є театральні колективи. В Політехніці, як ви, очевидно, вже знаєте, працює Міжнародний інститут зв’язків з діаспорою, який очолює Ірина Ключковська. Через них – є постійний зв’язок з діаспорою. Це – й наші випускники за фахом.

- Як вам здається, в Україні ще, на жаль, реалізуються думки Степана Петлюри – на практиці: «Гірші, ніж москальські воші, можуть бути тільки українські гниди»?

- Так. На жаль, поки що – не виводяться.

- Дуже дякую, пане Олеже, за потрібну розмову – потрібну для тих, передусім, хто прагне обрати, визначитися зі своєю майбутньою професією.

Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК, керівник пресцентру наукової журналістики ЗНЦ НАН України і МОН України, член НСПУ і НСЖУ, м. Львів