Привиди нашого дитинства

Початок

Так, Ірпінь - перлина природи. Густий ліс, мила ріка, під ногами - суниці, перед очима - дятли в строкатих "фраках". Повітря п'янить, сонце намагається розвеселити, а на серці...

Якщо хтось ще не вірить у привиди - приїжджайте, наприклад, в Ірпінь. Подивіться на "Зірочку", табір фабрики імені Смирнова-Ласточкіна. Ігротека, їдальня, корпус "Ромашка", п'єдестал чи то "з-під" піонера-сурмача, дівчини з веслом, чи то вождя... Усе - колишнє. Сторож Віктор Опанасович сказав:

- Бачите, прапор спущений. І, мабуть, назавжди. У фабрики немає грошей на "оздоровлення" табору, а значить, і дітей.

Навколо - тлін. Проте дивно, що досі зберігся якийсь домашній затишок. Та ще й садок гарний. Видно, що скромна "Зірочка" свого часу дітям світила.

- А зараз дітки місцеві сюди забігають. Вікна бити, - на прощання сказав нам сторож.

"Книжечка" - колишній спортивно-оздоровчий комплекс ВО "Поліграфкнига". Колишні солярій, футбольне поле, душові, величезний клуб, їдальня, корпуси, медпункт... На колишньому плацу - акуратні грядки картоплі...

Певно, найбільший привид нашого дитинства, так би мовити, акселерат - табір "Вогник" заводу "Арсенал". Років 12 тому процвітаюче оборонне підприємство, що не пізнало ще конверсійного голодування, та-а-кого тут понабудовувало... Суперклуб, в якому, мені здається, можна було б розмістити ще один дитячий табір, 50-метровий басейн, в якому вже виросли берізки... А поряд - "Піонерський клуб", дощатий, старих часів. Вікна забиті щитами з зображенням прапорів колишніх республік СРСР. Шість років тут мертво. Меблі покрали всі. Бачила через вікно в одному з корпусів кеглі. Охоронник, смачно позіхаючи, констатував: "Усе пропало".

А Григорій Олегович Пихно, який стояв поряд, промовив: "Страшно, коли в дитячих таборах така тиша. У нас навіть під час тихої години чутно дітей, дихають". І ми рушили до "його" табору.

...Ірпінські малюки часто, в шпарини огорожі, підглядають за життям оздоровчого комплексу імені Ю. Гагаріна. І є за чим...

Хлопчина-черговий, який взявся проводити нас до директора, Сашко, дев'ятикласник 97-ї київської школи, відразу вивів формулу свого ставлення до табору: "Дешево, цікаво, а, головне, - годують добре". Трохи пізніше директор, Григорій Олегович, спокійно прокоментував цей висновок: "Що ж дивного? 1929 року табори створювалися з основною метою - дітей нагодувати. І нині - актуально".

...Плакала жінка, показуючи Григорію Олеговичу зморшкуватий апельсин: "Дякую вам, я такого дітям купувати не можу. А син не їв, на мене чекав".

Кожна дитина "коштує" 15 грн. на день. Путівка на 3 тижні - 315 грн., заводчане платять 31 грн. 50 коп. Харчування ситне, п'ятиразове, випічка - власна. Полуниця, черешня, овочі... Минулого року тут не тільки відпочили, але й поправили здоров'я 1515 дітлахів. А нині, тільки на I зміні безкоштовно вилікували зуби 118 дітей. Є й інші добре обладнані лікувальні кабінети.

- Поганої погоди для нас не існує, - каже Григорій Олегович.- Дискотека, ігротека, більярдні, тренажери, криті тенісні корти , та всього й не перерахуєш... Від будь-якого дощу ми ховаємо всіх. Ось просимо, наприклад, дітям привезти змінне взуття, щоб не ходили в мокрому. А батьки... не везуть. Вони просто не мають зайвої пари! Ось ми й оберігаємо діток від вогкості.

Наприклад, у сауні. Ні, парна дітей не дуже приваблює. Головне - приємний інтер'єр, чай з самовару, телевізор, басейн. А ще... копни свіжого сіна, в які так добре, прогрівшись, заритися з головою. "Природна інгаляція", ось так!

Кафе "Альонушка" цілком "тягне" на столичне. Тут відпочивають із батьками, хлопчики упадають за дівчатами, пригощають водою та морозивом. Головне - вчаться дозвілля проводити цивілізовано.

- До речі, ми загалом побоювалися, що хтось пошкодить інтер'єр. Переконалися: інтер'єр виховує вже сам собою. І, головне, табір дітлахи сприймають, як "свій", домашній.

Домашній табір і для Григорія Олеговича. Він тут... із трьох років. Сам піонером сад саджав. А тепер:

- Фруктові дерева - мій бич. Скільки праці садівники вкладають в урожай! У нас же аура така чи що... Родить усе і багато! Яблука, сливи, абрикоси, черешні. Треба весь час за дітлахами пильнувати, щоб діти нестиглого не вхопили.

Як до свого, "домашнього", ставиться до табору й керівництво підприємства. Державна акціонерна холдингова компанія "Артем" переживає дуже тяжкі часи. Проте голова правління Олександр Качура сказав Григорію Пихно, що за табір боротиметься до кінця.

...Розпочався гомінкий вечір знайомств. Діти співали, сміялися та просто галасували. Ми непомітно пішли. Із сумом у серці від привидів дитинства, що побачили, та з надією в душі, що поки що саме дитинство - не привид...