МЕНЮ

«Потрібні ѓрунтовні дослідження в архівах...»

Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпро
22 листопада, 2019 - 10:56
Доктор історичних наук Ігор Кочергін — про «живу» пам’ять і роботу нещодавно створеного південно-східного відділу УІНП

Напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій у Дніпрі відбулося представлення книг, присвячених цій трагедії українського народу. Видання, які вийшли у світ завдяки сприянню Українського інституту національної пам’яті, були представлені авторами книжок, а також керівником нещодавно створеного південно-східного відділу УІНП, доктором історичних наук Ігорем КОЧЕРГІНИМ. Зустріч вийшла не протокольна, оскільки вона об’єднала тих, кому ця тема болить по-справжньому, для кого це не сторінки з підручника, а історія власної родини. «Всі ці книжки тим чи іншим чином життєствердні, вони відновлюють пам’ять про Голодомор, показують, що люди боролися, що про них пам’ятають. Головне, щоб ми не забули про цю жахливу подію завдяки цим людям», — відзначив під час презентації Ігор Кочергін. Про книжки, представлені на заході «Пам’ять про Голодомор: презентація видань Українського інституту національної пам’яті», а також про свою роботу в УІНП Ігор Кочергін розповів для «Дня»

«ПОГЛЯД ОЧИМА РЯТІВНИКІВ, ОЧИМА УЧАСНИКІВ, ОЧИМА ЖЕРТВ ТА ОЧИМА НАШИХ СУЧАСНИКІВ»

— На мою думку, всі чотири книжки, які з’явились під егідою Українського інституту національної пам’яті, можна об’єднати, оскільки вони зберігають пам’ять про Голодомор. Під час дискусії її учасники влучно помітили, що всі ці видання дивляться на Голодомор з різних ракурсів: очима рятівників, очима учасників, очима жертв та очима наших сучасників. Перше видання «Людяність у нелюдяний час» — це свого роду меморіальна книга, вона оповідає про людей, які допомогли іншим врятуватися від голоду. Є в ній імена і з Дніпропетровщини. Можна сказати, що йдеться про «праведників світу» — так само, як під час єврейського Голокосту. Друга книга — «Репресовані щоденники. Голодомор 1932—1933 рр. в Україні» — унікальне видання, в якому вміщено щоденники свідків Голодомору, знайдені в архівах спецслужб. Це сім щоденників учителів, селян, емігрантів і навіть партійного робітника. Третя «Скажи про щасливе життя...» — це спогади учительки Анастасії Лисивець, котра особисто пережила Голодомор. Вона мешкала на Київщині, а потім на Слобожанщині. Спогади були записані нею ще за часів СРСР і зберігалися в родині. Її дочка передала ці спогади для публікації. Вперше щоденник було опубліковано 1993 року у видавництві «Веселка». Потім він перевидавався в Румунії та Франції. І насамкінець, дослідження дніпровської журналістки Ірини Реви «По той бік себе: соціально-психологічні та культурні наслідки Голодомору і сталінських репресій». Вона розповідає про те, що Голодомор став психологічною травмою, відбиток якої ми й досі можемо відчувати на собі. Внаслідок Голодомору в нашому суспільстві спостерігаються безініціативність, пасивність, патерналізм. Авторка порівнює цей стан з відомим «стокгольмським синдромом», коли жертва починає захищати свого ката. Перші дві книжки видані за підтримки УІНП 2018 року, останні дві — цьогоріч. І це вже не перше видання, що свідчить про інтерес громадськості до книг на тему Голодомору 1932—1933 рр.

«СТВОРЕННЯ У ДНІПРІ МУЗЕЮ СПРОТИВУ ГОЛОДОМОРУ — НА ЧАСІ»

— Ця презентація — один із перших заходів південно-східного відділу УІНП, який ви очолюєте?

— Ні, далеко не перший. Мене було призначено на посаду керівника відділу 1 серпня цього року, і за три місяці вже відбулося чимало заходів. Причому не тільки у Дніпрі, оскільки в моїй «зоні відповідальності» чотири області. У Запоріжжі, наприклад, ми відкривали концерт «Хореї козацької» — «Пісні української революції». У Кропивницькому разом з Ігорем Щупаком, директором Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума», виступали перед учителями Кропивницького району, а в селі Нескучне Донецької області взяв участь у Всеукраїнському науково-практичному семінарі «Видатна особистість в контексті часу». Щоразу відбуваються презентації книжок, виданих за підтримки УІНП.

У Дніпрі у жовтні в Історичному музеї ім. Д. Яворницького відкрито банерну виставку, підготовлену УІНП під назвою «Фактор свободи: Мазепа, Петлюра, Бандера», 19 листопада в Новомосковському краєзнавчому музеї відкрито ще одну банерну виставку УІНП «Спротив Голодомору», відбулися презентації, різні заходи, зокрема круглий стіл, присвячений проблемі пам’яті про Голодомор. Ми брали участь як партнери громадської ради Дніпровської міської ради. На цьому заході обговорювалося питання про створення у Дніпрі Музею спротиву Голодомору. На круглий стіл було запрошено представників обласної та міської ради, істориків, громадських активістів, волонтерів, архітекторів, а також співробітників Національного музею Голодомору-геноциду із Києва.

Учасники круглого столу дійшли висновку, що такий музей потрібно створити, бо саме на Дніпропетровщині, яка сильно постраждала від голоду та репресій, спостерігався масовий спротив людей як конфіскаціям зерна, так і колективізації. Діяв і повстанський рух. Експерти уже визначили для себе перше завдання — розпочати збір матеріалів для експозицій та свідчень тих, хто готовий їх надавати на території міста й області. Загалом темі Голодомору 1932—1933 рр. присвячено експозицію однієї із зал Дніпровського історичного музею, але ця тема настільки масштабна і всеосяжна, що має бути окремий музей. Місцева влада і представники Національного музею Голодомору пообіцяли всебічну підтримку. Український інститут національної пам’яті також не залишиться осторонь цієї важливої справи.

— В якому стані перебуває формування південно-східного відділення УІНП?

— Зараз ми в процесі набуття приміщення — ведемо перемовини, вирішуємо питання з Дніпропетровською обласною радою та Дніпропетровським національним історичним музеєм. Маємо сподівання, що будемо мешкати на центральному проспекті, в одній із кімнат будинку, де розташовано адміністрацію Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького. Проходить також конкурс на головного спеціаліста. З нового року нас уже буде двоє, а взагалі у штаті має бути не менше ніж три співробітники.

Такий музей потрібно створити, бо саме на Дніпропетровщині, яка сильно постраждала від голоду та репресій, спостерігався масовий спротив людей як конфіскаціям зерна, так і колективізації. Діяв і повстанський рух. Експерти уже визначили для себе перше завдання — розпочати збір матеріалів для експозицій та свідчень тих, хто готовий їх надавати на території міста й області. Загалом темі Голодомору 1932—1933 рр. присвячено експозицію однієї із зал Дніпровського історичного музею, але ця тема настільки масштабна і всеосяжна, що має бути окремий музей.

Поки що налагоджуємо співпрацю з державними установами і громадськими організаціями чотирьох областей — з департаментами культури, інститутами вдосконалення вчителів, Дніпровським національним історичним музеєм ім. Д. Яворницького, музеєм Голокосту і музеєм АТО у Дніпрі, громадською радою при міській раді Дніпра, навіть співпрацюємо з військовими — командуванням «Схід».

У близькому майбутньому — представити книжку про військових капеланів, один із них — Дмитро Поворотний — брав участь у підготовці цього видання. Також плануємо на наступний рік спільно з Дніпропетровською обласною універсальною науковою бібліотекою видати збірник до 80-річного ювілею відомого дисидента Івана Сокульського, в ньому висвітлюватиметься діяльність руху за незалежність України.

«ДЕКОМУНІЗАЦІЮ В ОБЛАСТІ ЗАВЕРШЕНО ЛИШЕ НА 90 ВІДСОТКІВ»

— Чи завершено в нашій області декомунізацію, яку розпочали чотири роки тому?

— Скажу так — завершено лише на 90 відсотків. Ми робимо регулярні запити до місцевих органів влади, які мають реагувати і несуть відповідальність за невиконання законів. Зокрема, нещодавно підготовлено звернення щодо таблички, яка присвячена РСДРП і встановлена на пр. Поштовому в Кривому Розі. Готуємо звернення до міської влади Верхньодніпровська з приводу пам’ятника В. Щербицькому та Кам’янського, де є пам’ятник Л. Брежнєву. У Дніпрі чиновники поки що закрили меморіальні дошки, присвячені червоногвардійцям на будинку готелю «Асторія», на вулиці Грушевського, де було розташовано штаб І Кінної армії Будьонного, і на Крутогірному узвозі, де стоїть будинок, в якому колись мешкав Л. Брежнєв. Вони знайшли вихід — прикрили ці зображення плівкою та ящиками. Їх наче не видно, але вони фактично є.

«ОДНЕ ІЗ ЗАВДАНЬ ІНСТИТУТУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ — ШУКАТИ МІСЦЯ ПОХОВАНЬ РОЗСТРІЛЯНИХ ПІД ЧАС РЕПРЕСІЙ ТА ПОМЕРЛИХ ВІД ГОЛОДОМОРУ»

— У Дніпрі на Запорізькому шосе стоїть пам’ятний хрест, який самотужки встановив літній чоловік. Він стверджує, що на цьому місці розстрілювали людей під час Великого терору, зокрема і його батька. Чи встановлене справжнє місце захоронення людей, страчених у сталінські часи?

— Цього літнього чоловіка звуть Анатолій Іванович Пушкарський. Але одного свідчення замало, за всієї поваги. Потрібні ґрунтовні дослідження в архівах, якими ми плануємо зайнятися. Це одне із завдань Інституту національної пам’яті — шукати місця поховань розстріляних під час репресій та померлих від Голодомору 1932—1933 рр. Якщо будуть звернення, то ми обов’язково будемо розбиратися. Достеменно відомо, що людей, які загинули під час Голодомору і були розстріляні НКВС, ховали на 9-му кілометрі того ж Запорізького шосе. Там уже є меморіал, який було встановлено за часів президентства Віктора Ющенка. 23 листопада вранці, на День пам’яті, відбудеться покладання квітів. Ми вшануємо загиблих від комуністичного терору разом з Дніпропетровським товариством політв’язнів і репресованих, а також представниками центральної та місцевої влади. Будуть також представники обласної та міської влади. З цієї нагоди відкрито виставки, присвячені Голодомору в різних місцях і районах області, проводяться заходи в школах, виступи на телебаченні. Ми не повинні забувати загиблих, маємо зберігати пам’ять про них.