«Потрібна активна громада та «якісні» мандрівники»

12 червня Державне агентство розвитку туризму України дало старт проєкту «Мандруй Україною». Його мета — популяризувати серед співвітчизників внутрішній туризм. Для цього в агентстві закликали усіх охочих ділитися своїми улюбленими місцями в соцмережах, ставити хештег #МандруйУкраїною та вказати геолокацію. Але що далі? Як така інформаційна кампанія допоможе розвивати інфраструктуру для внутрішнього туризму, підіймати його у регіонах, реалізувати ідеї на ділі, а не словах, і нарешті залучати не лише українських, але й зарубіжних туристів? Про це і не тільки — у розмові з головою Державного агентства розвитку туризму Мар’яною ОЛЕСЬКІВ.

— Зараз для туризму настали надзвичайно важкі часи і Україна тут не виняток. З початку пандемії довелося швидко реагувати — була велика кількість зустрічей з представниками туристичних операторів, працювали над поверненням туристів, які на момент оголошення карантинних заходів опинилися за межами України. Проте, вирішуючи нагальні тактичні питання, ми не забували про стратегію нашої роботи. І головний напрямок — розвиток внутрішнього туризму в Україні. Так у тісній кооперації держави, бізнесу, креативних індустрій та туризму народився проєкт «Мандруй Україною». Дуже багато людей відгукнулося на заклик про допомогу. Концепт промокампанії #МандруйУкраїною для ДАРТ створив Андрій Федорів.

— Так, в Україні вистачає гарних ідей, але досить часто вони залишаються ідеями. Досить згадати Крим, про розвиток його туристичного потенціалу не говорив хіба ледачий. А півострів залишався радянським — ментально, економічно, політично...

— Погоджуся. Багато людей були і залишаються ментально не готові до змін. Ринкову економіку сприйняли не як систему цінностей. Довго не розуміли, що ринкова економіка — це система. На сьогодні, повертаючись до проблем галузі, ми маємо ситуацію, коли відсутні були дієві генеральні плани розвитку територій, зокрема, в рекреаційних зонах. Годі говорити про системність забудови на цих територіях. І сьогодні змінити щось уже важко. Можна нагадати ситуацію, яка склалася в Затоці.

«ВАРТО ВИКОРИСТОВУВАТИ ВЖЕ НАЯВНИЙ ДОСВІД ПЕРЕТВОРЕННЯ ІСТОРИЧНИХ ПАМ’ЯТОК НА ТУРИСТИЧНІ ОБ’ЄКТИ»

— То що, на вашу думку, потрібно робити?

— Планувати розвиток туризму на нових територіях, які ще не впали в око «безсистемності». Дуже важливо налагоджувати співпрацю з громадами. Зокрема, в рамках ініціативи президента «Магніти України» ведеться робота над кількома інвестиційними проєктами, які стануть знаковими для України. Це будуть потужні курортні зони, правильно сплановані з нуля. У нас є такі території в Одеській, Херсонській областях. За основу візьмемо закордонний досвід. Ці нові курорти стануть прикладом для інших, доведуть правильність генерального планування.

Ми маємо трохи кращу ситуацію в Західній Україні. Ближчими є інші країни Європи, що виступають прикладом. Легше побачити зі Львова, як є в тій самій Польщі. Швидше беруться на озброєння механізми планування. Львів розвивається іншим шляхом і швидше. Я три роки очолювала у Львові «Центр розвитку туризму». І це історія співпраці з іншими європейськими містами. Львів є членом Європейської асоціації з маркетингу міст. Сьогодні Україні варто використовувати вже наявний досвід перетворення історичних пам’яток на туристичні об’єкти.

Протягом цього року хочемо зробити мінімум два об’єкти. Варто почати працювати! Тоді в наступному році їх буде вже десять... а потім п’ятдесят.

«СТВОРЕНИЙ «З ЦЕНТРУ» ОБ’ЄКТ СТАНЕ МЕРТВОНАРОДЖЕНИМ ДИТЯМ, ЯКЩО ЙОГО ВАЖЛИВІСТЬ НЕ ЗРОЗУМІЮТЬ МЕШКАНЦІ ГРОМАДИ»

— Ви вважаєте, що без місцевої громади не буде системного розвитку туристичної галузі?

— Саме так! Якщо в громаді не буде людей, які бачать потенційну привабливість своїх територій, які готові починати щось робити, нічого не вийде. Створений «з центру» туристичний об’єкт стане мертвонародженим дитям, якщо його важливість не зрозуміють мешканці громади. Ніякі інфраструктурні зміни, ніякі гарні дороги не змінять ситуацію, якщо громада не захоче жити разом із таким туристичним об’єктом. Визначення туристичних «магнітів» полягає в зацікавленості місцевої громади мати такий об’єкт. Далі інфраструктура — можливість доїхати, затриматися на ночівлю. Але тільки громада здатна зрозуміти, що необхідно для перетворення просто пам’ятки культури на туристичний об’єкт.

Львів у 2006 році, святкуючи своє 750-річчя, побачив і проблеми, і потенціал. Місцева влада провела дуже потужну рекламну кампанію свята. Приїхало дуже багато людей.., яким не було де жити, не було де комфортно пообідати. Тоді влада міста і мешканці Львова зрозуміли — до нас можуть їхати туристи у величезній кількості.

І почали планувати. На плани влади відгукнувся бізнес. Співпраця влади і громади дали результат. Натомість, слід пам’ятати, що громада не відгукується на пропозиції влади, якщо їй не пропонують стратегії. От чому ми тепер говоримо про цей наріжний камінь — важливість планування.

— Чи розуміє львів’янка Мар’яна Олеськів, що розвивати туристичний бізнес у Західній Україні набагато легше, ніж в Україні Центральній чи Східній? У Львові тільки одне покоління народилося за радянської влади. До того ж воно виростало в родині, яка пам’ятала «як то воно було до совєтів». Україна Центральна і Східна — це два покоління людей, які усвідомлювали вирішальне слово секретаря парткому. А діда з бабою, що могли б розповісти про інше, не було. Вони перестали бути ще в 1933-му...

— Ви торкнулися дуже важливої проблеми, яка дотична не лише проблем розвитку туризму. Я сама народжена в Радянському Союзі. І можу говорити, що у мешканців Західної України це радянське світосприйняття почасти також є. Я є тією людиною, якій дід розповідав про те, як було «до совєтів». Маю з чим порівнювати, бо працювала в Одесі і дуже люблю це місто.

Водночас, я знаю Лалу Тарапакіну, вона опікується замками, очолюючи благодійний фонд «Дванадцять вартових». Лала поїхала тепер у Тальне на Черкащині і займається тим, що вчить місцеву громаду дбати про їхній замок. Вона просто пояснює людям, як це — дбати про те, що вони мають.

Цікавим прикладом того, як одна громада може навчитися в іншої, може бути Вінницька область. Там є Тульчин зі своїм палацом Потоцьких. А поруч уже маємо громаду Немирова, яка починає зовсім іншими очима дивитися на палац графині Щербатової.

Можливо, у Західній Україні ці процеси рухатимуться швидше, але я переконана, що на всій території України можна починати ці зміни. Хай ці кроки будуть невеликими й обережними, але їх слід робити.

Мій дід колись сказав: «Україна буде тоді, коли помре остання людина, народжена в Радянському Союзі». Якщо це так, то моє завдання — людини, народженої ще в Радянському Союзі, — готуватися до того, щоб Україна була. Для наших дітей, онуків...

«НАМ ПОТРІБНО НЕ ЯКОМОГА БІЛЬШЕ ТУРИСТІВ, НАМ ПОТРІБНІ ЯКІСНІ ТУРИСТИ»

— Якщо говорити про розвиток в’їзного туризму, які ризики нас очікують?

— Знову на прикладі Львова. В останні кілька років у місті почали лунати думки про те, що туристи заважають львів’янам жити. Ситуація з пандемією внесла свої корективи. У Львові припинилися надходження до місцевого бюджету, грошей мало. Без роботи залишилося дуже багато людей. Львів і Трускавець миттю відчули кризу — одне робоче місце в сфері туризму створює чотири робочих місця в суміжних галузях. Території, які будуть формувати туристичні об’єкти з нуля, повинні навчитися прогнозувати проблеми перевантаження. Креативне місто — це місто комфортне, насамперед, для його мешканців. Тільки комфортне для мешканців місто може стати насправді привабливим для туристів.

Нам потрібно не якомога більше туристів, нам потрібні якісні туристи. Нам потрібен турист, який приїде, проведе у нас більше часу, витратить у нас гроші і збагатить нас своїм спілкуванням. Нам не потрібен турист, який приїде лише руйнувати. Туристична галузь не буде розвиватися стало, не зможе стати сильною без сильних інститутів громадянського суспільства. Саме ці інститути повинні стати тим запобіжником, який не дозволить перетворити певну територію на центр алкогольного туризму. Наше завдання — показати Україну як місце, де є культура. Це важче і довше у виконанні. Це потребує значно більших зусиль і фінансування з боку держави або місцевої влади.

«ПРАГНЕМО СТВОРИТИ ЦИВІЛІЗОВАНІ СТОСУНКИ «УЧАСНИКІВ ТУРИСТИЧНОГО РУХУ»

— Органи влади завжди щось контролюють. Що контролює Держтуризм, якщо туризм, як такий, тільки зароджується?

— Відсутність стратегії розвитку зумовила й відсутність контролю за суб’єктами господарювання у сфері туризму. Контролю з чіткими, прозорими, зрозумілими для кожного правилами. Сьогодні потребуємо суттєвого оновлення закону «Про туризм».

Ми хочемо запропонувати створення єдиного реєстру суб’єктів туристичної діяльності. Зокрема, на заміну недієвому ліцензуванню туроператорів буде введено цифровий реєстр, який дозволить зрозуміти, хто реально працює, та запроваджувати систему страхування туристів — від ситуації неповернення або в разі неможливості скористатися туристичними послугами. Ми прагнемо створити цивілізовані стосунки «учасників туристичного руху». А функцію контролю за засобами розміщення туристів слід покласти на органи місцевого самоврядування, оскільки це безпосередньо пов’язано з податками. Сьогодні керівники ОТГ говорять про те, що на їхній території є багато суб’єктів господарювання, які є засобами розміщення, але податків не платять. І вплинути на цю ситуацію ОТГ ніяк не можуть. Дуже важливо, щоб місцева громада впливала на доброчесність представників туристичного бізнесу.

— Є ще проблема діяльності туристичних гідів.

— Коли я в одному із перших своїх інтерв’ю сказала, що ми хочемо створити реєстр гідів, реакція була миттєвою. Відреагували обуренням. Це наслідки хаосу пострадянської доби, коли діяльність гіда стала швидше хобі, а не професією. Наші гіди або вже забули, як це — працювати системно, або ніколи не знали цього. Ми хочемо налагодити спочатку діалог, пояснити гідам, що працювати системно і за правилами — це вигідно самим гідам. Це підвищує рівень престижності професії. Зрештою, якщо ми не врегулюємо це на державному рівні, то опинимося в ситуації, коли до нас приїде китайська група зі своїм гідом, і він буде їм розказувати про історію Києва... А про історію Києва він прочитає в методичках, написаних у Москві.

Наявність гіда у відповідному реєстрі повинна бути гарантією з боку держави, що ця особа спроможна надати якісні послуги. Кожна держава дбає про те, щоб на її території розповідали її тлумачення власної історії, а не версію сусідів. Так роблять в усіх країнах. В Ізраїлі діяльність туристичних гідів контролюється не лише туристичним відомством, а й міністерством внутрішніх справ. Наразі я втішена тим, що попри галас і обурення, нашу ідею підтримує професійна спільнота — Всеукраїнська асоціація гідів, Гільдія гідів Києва. Для того, щоб туризм мав шанс на прорив, має бути команда однодумців, які народжуватимуть класні, креативні ідеї, а реалізовувати їх ми будемо усі разом.