МЕНЮ

«Подібного у світі більше не знайти»

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця, фото автора
6 грудня, 2019 - 11:49
Народний художник України Володимир Козюк представив виставку Подільської народної ікони із власної колекції

Пресвята Богородиця, Миколай Чудотворець, Свята великомучениця Варвара і Таємна вечеря — народні ікони, написані в ХІХ столітті, представив у Вінницькому обласному художньому музеї відомий місцевий художник і меценат Володимир КОЗЮК. В експозиції «Духовні скарби. Історія врятування» 120 народних полотен. Більшість із них уже виставляли в Національному заповіднику «Софія Київська», Києво-Печерській лаврі, Музеї українського мистецтва в Нью-Йорку, але у Вінниці повну колекцію показали вперше. Загалом у фондах Володимира Козюка зберігається понад 250 народних ікон. Його унікальну колекцію було визнано Книгою рекордів України як найбільшу в країні. А сам меценат встановив національний рекорд у категорії «Благодійність», бо передав із приватної колекції до музеїв України 1500 експонатів. Тепер готовий віддати 80% своїх фондів, якщо тільки у Вінниці відкриють музей Подільської ікони і забезпечать належний догляд за полотнами.

«ТЕ, ЩО ІКОНИ ЗБЕРЕГЛИСЯ І ДІЙШЛИ ДО НАШИХ ДНІВ, — УЖЕ ФЕНОМЕН»

На виставці представлені ікони великого формату і полісюжетні. Їх вирізняє те, що вони намальовані звичайними народними умільцями, через це схожі більше на картину, аніж на ікону. Народні майстри малювали їх на полотні, яке потім натягувалось на раму. Будучи до двох метрів завширшки, ікона поділена на сегменти, кожен із яких мав свій сюжет або в них відтворювалися різні святі. Крім того, на таких іконах часто малювали квіти і зображали святих «близькими» до людей, представляючи народні уявлення про красу і духовні чесноти людини, відзначає Володимир Козюк. У його експозиції можна побачити ікони на дошці та багатодільні ікони на полотні, зустріти зображення святих, яких шанують в усьому православному світі, і тих, які вважалися покровителями певних місць та помічниками в певних справах. Найстаріші ікони в колекції художника датовані серединою або кінцем ХІХ століття. За його словами, давніших знайти неможливо, бо вони зазнали пошкоджень.

«Церква боролася з цими іконами, називаючи їх неканонічними. Адже на них є  зображення квітів та іншої символіки, яку не використовувала церква, але яка подобалася селянам. Ще одними противниками народних ікон були фабрики-монополії, які їх виробляли. Різними шляхами вони боролися з такими витворами, а інколи просто знищували. Те, що ікони збереглися і дійшли до наших днів, — це вже феномен», — відзначає Володимир Козюк.

Збирати народні витвори релігійного мистецтва колекціонер розпочав ще у дитинстві. У десять років до його рук потрапила перша народна ікона, яку він знайшов у старій розваленій хаті. Тоді, згадує, його здивувало, як це люди могли забути ікону, і він забрав її собі. За радянських часів купував ікони за карбованці. Тоді їх можна було купити зовсім недорого, це зараз ціна може сягнути кількох тисяч доларів. Деякі ікони йому віддавали старожили за допомогу по господарству, хтось просто дарував, але були й такі, які заповідали після смерті, щоб збереглися.

«Коли я повернувся з армії, до мене прийшла сусідка і принесла ікону, каже, що це мені баба Марія із сусіднього села залишила: «Чула, що ти збираєш, то віддала, щоб не пропала...» Іноді я позичав гроші — так не хотілося втрачати раритет, який можна було придбати. Тому всі примірники в моїй колекції або подаровані, або я придбав їх за власний кошт. Не завжди просто було відривати від родини — дружини і двох дітей, але інакше не міг, бо вже тоді знав, що подібного у світі більше не знайти, — розповідає колекціонер. — На виставці представлена половина колекції, тому що більшість на проклейці або на реставрації. Реставрую теж за власні кошти. Для мене особливо цінні й цікаві — багатодільні з квітковим орнаментом. Це суто подільські ікони, які представляють накопичення духовного досвіду наших предків. Якщо ми будемо це популяризувати і показувати, то зможемо відбутися у світі, тому що Україна досі залишається в культурному світі непоміченою».

«НАРОДНІ ІКОНИ НАЗИВАЛИ УНІАТСЬКИМИ — ДО ПЕВНОЇ МІРИ ЦЕ БУЛА УНІЯ МИСТЕЦЬКА»

Експозиція зібрала силу-силенну людей, не тільки віруючих, а й мистецтвознавців, художників, культурну інтелігенцію міста, адже ці іконописні образи розглядалися не тільки крізь призму сакрального чи духовного значення, а я й як витвори мистецтва — зразки робіт народних умільців, так званих богомазів. Коли вони малювали хатні ікони, то не керувалися усталеними канонами, а власними, народними уявленнями про невидимий, духовний світ. Через це вони відрізнялися від канонічної візантійської традиції, передусім тим, що образи на них були живими, людськими, з емоціями на обличчях. Кожен святий мав свої риси і характерні особливості, максимально наближені до реальних людей.

«Поділля за доби бароко стало центром іконопису, хоча ікони, виконані подільськими майстрами, не завжди відповідали церковним канонам. До нашого часу таких зразків мистецтва дійшло дуже мало, більше згадок у літературі. Але ті, що збереглися, є підтвердженням мистецького розквіту, який існував у XVIII—ХІХ століттях, — розповідає мистецтвознавець Тетяна ЖУРУНОВА. — Хатні ікони розміщували в церквах, хатах, причому по периметру. За радянських часів народні ікони не вважалися мистецтвом, тому їх не зберігали. Лише у другій половині ХХ століття ніби почали цікавитися і збирати колекції. Особливе пожвавлення відбулося в 1980—1990-х роках — це той час, коли ці ікони можна було знайти, зараз уже це рідкісні випадки.

У православній церкві народні ікони називали уніатськими, і до певної міри це була унія мистецька, тому що вони поєднують і візантійський канон, і західноєвропейський живопис, і народні уявлення про красу людини, довкілля. На них можна побачити багато квітів як образ райського саду, який є в уяві. Часто можна почути, що образи святих змальовували з рідних та близьких, але водночас помітно, що певні образи переходять з ікон в ікону, то, певно, їх створювали школи чи майстерні художників, які мали власний стиль. Крім цього, певні елементи орнаментів з ікон можна зустріти в гончарстві чи ткацтві, тобто, можливо, це був один і той самий народний майстер, який просто працював у різних техніках. Більше того, існують згадки, що іконостаси в церквах мали саме такі народні взірці. Але потім вийшов імперський указ про те, що не можна будувати церкви в українському стилі й малювати ікони. І народна ікона стала ніби протидією цій забороні, бо ще в єпархіальних відомостях є свідчення, що подоляни більше подобали народні образи на іконах, аніж ті, які зберігалися в церквах.

«СИЛЬНЕ ДУХОВНЕ ЗБАГАЧЕННЯ ВІД НАРОДНИХ ІКОН»

Хатні ікони були декоровані стилізованими квітами: ружами, розлогими півоніями, гвоздиками, ліліями, тюльпанами, виноградною лозою. Ними вшановували оселі, розміщували образи по периметру. Своїм колоритом народні ікони гармоніювали з вишиваними рушниками, барвистими килимами, веретами, керамікою, витинанками, розписами стін, писанками й органічно вписувались в інтер’єр подільської хати. Та зараз, дивлячись на них, зачаровуєшся безпосередністю і наївною щирістю у створенні образу. Через це, як відзначила відвідувачка виставки Валентина ДОБРОВОЛЬСЬКА, вони наближені до мирських людських турбот, наче «живі».

«Подивіться на ці зображення: вони більше земні, людські, хоча мають бути святими. Це викликає певний трепет, бо сприймаються зовсім інакше, аніж у церкві, вони ніби ближчі, — відзначає Валентина. — Такі роботи дозволяють зрозуміти, що люди, які жили до нас на цьому світі, теж помилялися, робили різні вчинки, тобто були такими, як ми. Я вже бачила такі ікони — в селі моїх батьків у старенької бабусі. Але в такій кількості, у таких масштабах — вперше. Виставка дуже багата, я навіть не очікувала, що отримаю таке сильне духовне збагачення від народних ікон, хоч і чула про колекцію Володимира Козюка. Вдячна йому, що він не лише колекціонує такі речі, купує, збирає, а й показує все це людям, навіть дарує в музейні фонди, щоб старовинні витвори мистецтва побачили якомога більше людей».

«ПОТРІБНЕ ЛИШЕ ПРИМІЩЕННЯ — І ВІННИЦЯ МАТИМЕ СВІЙ УНІКАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ПОДІЛЬСЬКОЇ ІКОНИ»

Власне, подільські народні ікони для Володимира Козюка — це не просто колекція чи тема дослідження, а велика частина життя, бо колекціонує він їх уже 37 років. Колекціонер обрав саме подільську народну ікону як втілення духовного життя мешканців рідного краю. Володимир вважає, що весь накопичений духовний і художній досвід народу, яскраві традиції іконописного ремесла повинні бути передані прийдешнім поколінням. Починаючи з 2003 року, він передає у Вінницький краєзнавчий музей дивовижні експонати, дарує цілі колекції. Та найбільше мріє про постійну експозицію, про створення регіонального музею народного мистецтва. Тому нинішню виставку організував, щоби привернути увагу громадськості й нагадати, що готовий хоч сьогодні передати 80% своєї колекції до новоствореного музею. Але оскільки відповідне приміщення все ще не знайдено, його колекція фактично змушена подорожувати з виставки на виставку.

«В Україні зразки народного іконопису збирають небагато колекціонерів. Крім мене, подібні колекції є в Івана Гончара, Ольги Богомолець, Івана Кулика, Бориса Херсонського та Віктора Ющенка. Але у мене чи не найбільша колекція, яку я готовий віддати державі за умови належного зберігання. Це фактично сформована експозиція народної ікони, аналогів якої немає в Україні. Потрібне лише приміщення — і Вінниця матиме свій унікальний музей Подільської ікони, відвідати який приїздитимуть звідусіль. Та поки, на жаль, це питання залишається на рівні розмов», — говорить Володимир Козюк.

Усі, кому небайдужа історія рідного краю, можуть доторкнутися до старовини, просоченої духом та вірою, і відвідати виставку подільської ікони у Вінницькому обласному художньому музеї. Триватиме експозиція до 15 січня 2020 року, тобто упродовж усіх Новорічних та Різдвяних свят.