Перейти «невидимий кордон»

Нагадаємо, чотири роки тому Україна приєдналася до «Креативної Європи». Ця рамкова програма Європейського Союзу дає змогу не тільки здобути фінансування для своїх проєктів, а й вийти на європейський рівень, розширити мережу контактів і започаткувати довгострокові партнерства. Ще одним її важливим аспектом є те, що вона спонукає до нових підходів завдяки вимогам, які висуваються до аплікантів (міжнародна мобільність — пошук партнерів у Європі; розвиток аудиторії — полегшення доступу до мистецтва, наприклад для малозабезпечених осіб; інноваційний підхід до роботи; міжкультурний діалог; захист культурної спадщини).

Чи готові українці до такого формату роботи? Як вони використовують цей шанс, зокрема щодо європейських премій? Це й стало однією з головних тем організованої Національним бюро програми ЄС «Креативна Європа» в Україні III Міжнародної конференції-шоукейс «Культурні відносини України та Європейського Союзу: Премії ЄС у сфері культури», яка нещодавно відбулася в Києві.

ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ РОЛІ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРЕМІЙ

Конференція складалася із кількох панелей. Перш ніж обговорити премії ЄС, детальніше розглянули питання національних відзнак. Це зумовлено, зокрема, й тим, що національні премії та конкурси до певної міри мають готувати українців до подання заявок на міжнародні програми. Чи здійснюють вони цю функцію?

Секторальна менеджерка напрямку культури Представництва ЄС в Україні Тетяна ШУЛЬГА звернула увагу на історичний аспект. Адже за радянських часів премії виконували функцію підтримки лояльності, а зі здобуттям Україною незалежності ця система була фактично механічно перенесена на наше підґрунтя. Перша заступниця міністра культури України Світлана ФОМЕНКО погодилася, що державні премії потребують переосмислення. За її словами, є низка ключових проблем. По-перше, відсутність чітких критеріїв, чому різниться сума нагороди для різних премій. По-друге, питання престижності, уваги громадськості до них. «2016 року ми розпочали роботу, щоб довести премії до єдиного знаменника. Але нам не вдалося цього здійснити — цей шлях ми ще маємо подолати. Єдине, що нам вдалося зробити, це нормування: тепер вони мають єдиний фінансовий еквівалент та одні й ті ж критерії відбору».

Про французький досвід національних премій розповів Давід КЕННЕК, аташе з питань культури Посольства Франції в Україні: «Логіка, за якою відбувається вручення премії у Франції, має кілька аспектів. По-перше, це винагорода якості твору. По-друге, комерційний аспект. По-третє, комунікаційний. Бо організація, яка започатковує ту чи іншу премію, хоче в той чи інший спосіб зробити себе відомою». Загалом, якщо взяти до прикладу сферу літератури, то в ній представлені понад 200 премій. Водночас лише деякі з них є впливовими, тобто мають результатом збільшення продажів, тиражів. Тож насправді виклики стоять не лише перед українцями.

НЕОБХІДНІСТЬ ВІДКРИТИХ КОНКУРСІВ

До того ж, специфіка українських премій залежить і від сфери. Наприклад, стосовно кінематографа є «Золота дзиґа», заснована 2017 року Українською кіноакадемією. Як розповіла Анна МАЧУХ, виконавча директорка об’єднання,  нещодавно було запущено DzygaMDB — найбільшу базу даних про аудіовізуальний сектор України. «З наступного року будемо її демонструвати на міжнародних кіноринках, щоб у світі знали, що існує українська кіноіндустрія», — поділилася Анна Мачух.

Та, наприклад, щодо архітектури справи не такі позитивні. Олег ДРОЗДОВ, засновник, провідний архітектор архітектурного бюро «Дроздов та партнери», зазначив, що часто йому нелегко висувати якісь українські проєкти на міжнародні премії. «Мені було дуже складно вибрати проект, який повинен був мати значний суспільний резонанс 2017 року. Серед усього, що я відвідував, знав, про що запитував різних колег, знайшовся лише меморіальний комплекс «Площа синагог». І це, мабуть, дуже багато свідчить про те, як у нас справи з публічним сектором архітектури. Тому що для більшості колег міські проекти займають у портфоліо мало місця. 2019 року стало легше, бо вже був громадський простір «Сцена» у Дніпрі, Центр Митрополита Андрея Шептицького, зоопарк у Черкасах».

Архітектор також наголосив: «Потрібне створення своїх платформ і на законодавчому рівні розвитку самої конкурсної практики. Коли всі суспільно важливі об’єкти, все, що пов’язано з бюджетом вище певної позначки, мають проходити, як у багатьох країнах, через відкритий конкурс. Це була б велика інтеграція у спільний європейський дім. Мені здається, якби в українців стала постійною практикою участь у відкритих конкурсах, то вони легше переходили б цей невидимий кордон і також значно більше брали б участь у європейських конкурсах. Бо ми робимо це дуже мало».

НОВІ МОЖЛИВОСТІ

Про низьку активність українців розповіла й Наталія МУСІЄНКО, член Ради «Європа Ностра». Це Премія Європейського Союзу в царині культурної спадщини, яка має чотири номінації: збереження культурної спадщини; наукові дослідження; освіта, навчання та підвищення рівня обізнаності; спеціальні заходи зі збереження культурної спадщини. Наталія Мусієнко звернула особливу увагу на те, що вагомим компонентом премії є культурна дипломатія, тобто промоція європейської єдності через культурну спадщину (важливий аспект для тих, хто буде подаватися). Вона також розповіла, що значно менші за територіями країни — Естонія, Грузія — подають заявки й виграють, українці ж чомусь не проявляють щодо конкурсу особливої зацікавленості.

А кількість можливостей лише зростає. Наприклад, заступниця міністра культури Ірина ПОДОЛЯК розповіла про трансформацію міністерства. Одним із проявів цього є відділення формування політики від реалізації, якою будуть займатися агентства, вони ж і проводитимуть конкурси, в яких Ірина Подоляк закликала брати участь.

Щодо міжнародних можливостей, як стверджує Світлана Фоменко, Україна вже приєдналася до «Єврімажу» — це європейський фонд підтримки спільного кіновиробництва і прокату кінематографічних та аудіовізуальних робіт, створений при Раді Європи 1988 року. За її словами, це ще один інструмент розвитку аудіовізуального сектору та розповсюдження нашого кінопродукту. Також триває внутрішня процедура підготовки приєднання до Розширеної часткової угоди про культурні маршрути (EPA). Світлана Фоменко нагадала й про Міжнародний фонд ЮНЕСКО з культурного розмаїття, який так само надає гранти.

ПІДГОТОВКА ДО «КУЛЬТУРНОЇ СТОЛИЦІ ЄВРОПИ»

Інші панельні дискусії конференції були присвячені преміям «Культурна столиця Європи» та «Літературна премія Європейського Союзу».

Культурна столиця Європи — місто, яке обирає Європейський Союз терміном на один календарний рік, упродовж якого два переможці конкурсу, котрі здобули цей статус, мають організувати низку культурних заходів європейського масштабу. Премія сприяє отриманню значних культурних, соціальних та економічних переваг, відродженню міста. Давід Кеннек підтвердив ефективність цього на прикладах Лілля і Марселя. За його словами, перемога в конкурсі дала їм змогу подолати той негативний імідж, який склався у них серед французів, і значно підсилити свою туристичну привабливість.

2019-ГО «МОЛОДІЖНОЮ СТОЛИЦЕЮ УКРАЇНИ» СТАВ КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Крістіан ПОТІРОН, експерт Культурних столиць Європи, розповів про кілька ключових аспектів, на які потрібно звернути увагу, вирішивши брати участь. Це трансформаційний проєкт, а не фестивальний, тобто в ньому важать довготривалий ефект і стратегія розвитку міста. Хоч культурний компонент є важливим, це не означає, що обов’язково необхідно мати значну історичну спадщину. Набагато більше значення мають спрямованість у майбутнє, кооперація, відкритість, залученість громадян до активностей у місті.

2019 року Український культурний фонд адаптував цю практику і створив програму «Культурні столиці України». Як розповіла Юлія ФЕДІВ, керівниця Національного бюро програми ЄС «Креативна Європа» в Україні, виконавча директорка УКФ, ця програма має чотири основні цілі. «Перша — в контексті децентралізації актуалізувати питання культури під час формування бюджету. Коли місцеві влади будуть свідомі того, що варто фінансувати не лише соціальну сферу, сферу охорони здоров’я, а й культуру. Друга — це активізація громади. Адже умовою участі в програмі є організація громадських слухань, на яких представники різних стейкхолдерів — місцева влада, ЗМІ, громадські організації, бізнес та інші — спільно обговорюють, у які сектори культури варто інвестувати на рівні їхнього міста», — пояснила Юлія Федів.

Також серед цілей — активізація внутрішнього і зовнішнього туризму, зокрема через міста-партнери, та підготовка українських міст до майбутньої участі в Європейській культурній столиці. Є дві номінації — мала і велика культурна столиця (для міст менше та більше, ніж 100 тисяч, відповідно). Ще є час подати конкурсну заявку — до 15 січня. Втім, потрібно пам’ятати, що УКФ надає частину фінансування проєкту, а іншу має співфінансувати громада.

Крім того, уже два роки діє конкурс «Молодіжна столиця України». 2019 року нею став Кам’янець-Подільський. Як поділилася Альона КУЗЕМА, директорка Департаменту гуманітарної політики Кам’янець-Подільської міської ради, цей конкурс потрібен і сприяє об’єднанню серед містян.

«ОДРАЗУ З’ЯВИЛОСЯ ЗАЦІКАВЛЕННЯ І АГЕНТІВ, І ІНОЗЕМНИХ ВИДАВНИЦТВ»

Літературна премія Європейського Союзу — щорічна нагорода, спрямована на сприяння популяризації творчості ще не надто відомих (однією з вимог є наявність у них від двох до чотирьох книжок), але талановитих європейських авторів. «Національне журі формує стислий (від двох до п’яти номінантів) список авторів. Кожен автор чи авторка номінується за конкретну книжку художньої прози. Затим списки номінантів оголошуються публічно організаційним комітетом Премії на сайті і в соцмережах. Національне журі обирає автора-переможця від своєї країни. Потім відбувається публічне оголошення та процедура нагородження переможців Премії», — пояснено на сайті «Креативної Європи». Цього року Україна вперше долучилася до цієї Премії, і вже маємо переможця. Ним стала Гаська Шиян за свій новий роман «За спиною».

Як наголосила Енн БЕРГМАН-ТАХОН, представниця Літературної премії Європейського Союзу, директорка Європейської федерації видавців, ця Премія сприяє більшій обізнаності про різні країни. Наприклад, завдяки тому, що видано антологію робіт переможців Премії, яку представляють на найбільших книжкових ярмарках. Перекладачка, письменниця Гаська ШИЯН розповіла, що змінила в її житті ця Премія: «Коли я приїхала на вручення Премії у Брюссель, нам провели чудовий воркшоп про те, як працювати з агентом, видавництвом. Тобто Премія насправді орієнтована на те, щоб для авторів, не дебютантів, але й не таких, які вже мають досвід і мають багато перекладів, відкрилися двері. Наприклад, мій знайомий із Мальти теж казав, що його після цієї Премії переклали 14 мовами (а коли пишеш такою маленькою мовою, то якось не думаєш, що твоя книжка буде перекладена великими мовами). Ця Премія орієнтовна насамперед на це. 50 сторінок нашої книжки буде перекладено англійською і французькою, щоб була можливість пітчингу у видавництвах. Тож це ще й додатковий промоційний бюджет. Також нас включили в чудову антологію, яка поширюються на всіх великих книжкових ярмарках. Відповідно, одразу з’явилося зацікавлення і агентів, і іноземних видавництв. Я відчуваю, що зараз ця робота лише починається, розкручується».

ІСТОРІЇ УСПІХУ

Ясна річ, формат конференції не міг охопити всі премії та конкурси, які відкриті для українського сектору культурних і креативних індустрій, а також історії успіху, яких уже чимало. Згадаймо лише декілька щодо програми «Креативна Європа»: видавництво «Астролябія» вперше серед українських видавництв виграло грант у конкурсі «Художній переклад», Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» здобув фінансову підтримку для проведення дослідницького проєкту «Поліфонія» (документування всього різноманіття української традиційної музики), ГО «Тустань» отримало кошти для організації арт-резиденції «Територія натхнення»... Сподіваємося, що збільшення обізнаності про європейські можливості, участь у національних конкурсах допоможуть подолати той «невидимий кордон», про який згадував Олег Дроздов, і збільшити участь українців і в європейських конкурсах.