МЕНЮ

Не криза, але й не покращення

Оксана МИКОЛЮК, «День»
29 липня, 2020 - 12:18
Демограф Олександр ГЛАДУН — про вплив трудової міграції, війни та коронавірусу на демографічні тенденції в Україні

Усе, що робиться в державі, або сприяє демографічним процесам, або погіршує їх. Сьогодні в Україні з близько 40 мільйонів жителів третина — це пенсіонери, сім мільйонів — діти, решта — працездатне населення. Два-три мільйони економічно активних громадян працюють за кордоном.  Згідно з останніми опитуваннями, частота пошуку українцями роботи за кордоном за останні місяці зросла на 20%. Тенденції — невтішні. Що ж чекає Україну з такими тенденціями? Чи є якісь приховані ресурси? Про це «День» запитав у заступника директора Інституту демографії і соціальних досліджень ім.М.В.Птухи НАН України, доктора економічних наук Олександра ГЛАДУНА.

«МІГРАЦІЙНИЙ ЧИННИК ЗІ ЗНАКОМ ПЛЮС ТЕЖ НЕ ПОКРАЩУЄ СИТУАЦІЮ»

— Олександре Миколайовичу, рік за роком, якщо оцінювати демографічну картину в Україні, найбільше непокоїть низька народжуваність, низька тривалість життя та зростання трудової міграції. Тенденції  збереглися?

— За нашими прогнозами й розрахунками ця тенденція зберігатиметься дуже довго, тому що ми не бачимо передумов для змін — щоб чисельність хоча б стабілізувалася. Має значення кілька чинників. Перший — рівень народжуваності не забезпечує простого відтворення населення: в Україні помирає більше, ніж народжується. А для того, щоб чисельність населення, за умов відсутності міграції, була стабільною,  треба, щоб 10 жінок народжували 22 дитини. В нас зараз — приблизно 13 дітей. Ні за яких умов стабільності чисельності не буде. Це — загальноєвропейська тенденція: там 10 жінок народжують 15—16 дітей. У 2019 році в нас народилося 308,8 тисячі немовлят, померло 581,1 тисячі осіб. Другий компонент — смертність. У нас низька тривалість життя, люди живуть менше, ніж у Європі, це теж сприяє скороченню чисельності населення. Окрема проблема в Україні — смертність чоловіків працездатного віку.

Міграційний чинник, за офіційними даними, йде навіть із знаком «+»: на кілька десятків тисяч громадян щороку в Україну приїздить на постійне проживання більше, ніж виїжджає. Але щодо міграційного обліку є певні питання. Так, у нас багато людей виїжджають на заробітки, навчання, більша частина поки що повертається, менша — залишається і, найімовірніше, вони не потрапляють на облік тих, які виїхали, можна сказати, назавжди. Тому з обліком міграції є дуже великі проблеми. Якщо економічна ситуація не покращиться, то це сприятиме скороченню чисельності населення України.

Є підрахунки щодо втрат українців під час війни?

— Прямих немає, бо для цього потрібно враховувати втрати і на непідконтрольній території, і в зоні зіткнення. Цих даних у нас немає. В нас чітко рахують втрати військових. Але загалом приблизні оцінки — 10—12 тисяч осіб за весь період. Приблизно трохи більше, ніж 2,5 тисячі за рік — для України це великі втрати.

Під час війни закономірно, що народжуваність знижується. Можна вважати, що поки вона триватиме, покращення з народжуваністю не буде?

— Поки у нас війна, поки буде погана економічна ситуація. Впливають ці два чинники. Під час економічної кризи люди переходять до іншого планування сім’ї. Також впливатиме міграційний чинник: виїжджають люди молодого і середнього віку, жінки фертильного віку.

«УКРАЇНЦІ — В ПОЛЬЩУ, А ДО НАС ПРИЇЖДЖАТИМУТЬ ІЗ СЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ»

— Ви сказали, що в Україну щороку приїжджають тисячі громадян. Можна сказати, хто вони?

— Міграційний приріст (перевищення числа прибулих над числом вибулих) в Україні 2017 року становив 12 тисяч, у 2018—18,6 тисячі, 2019 року — 21,5 тисячі осіб. Це — невелика кількість, вона не сильно впливає на чисельність населення. Традиційно в нас значний міграційний обмін з колишніми республіками колишнього Радянського Союзу (РФ, Молдова, кавказькі, азійські республіки). Серед інших країн — це Німеччина, США, Індія, Китай та Туреччина.

— Із такими тенденціями величезна територія нашої країни робиться все безлюднішою. Що чекає такі країни — є якийсь світовий досвід?

— У цілому, за нашими прогнозами, на початок 2050 року в Україні проживатиме 35 мільйонів осіб. Приблизно таку цифру дає прогноз ООН. У таких випадках територія буде заселятися людьми з інших країн. Якщо немає військових дій чи екстраординарних подій, то  міграція носить економічний характер. В основному, якщо взяти в світовому масштабі, вона йде зі Сходу на  Захід: поляки їдуть заробляти кошти в Німеччину і Велику Британію, українці — в Польщу. До нас приїжджатимуть люди з Середньої Азії — колишніх республік СРСР, які розуміють російську. Плюс Афганістан. Деякі розглядатимуть Україну як транзитну країну. Що гірша буде економічна ситуація, то більшим буде заміщення громадянами інших країн. Це призводитиме до зміни етнічного, соціального, культурного складу населення. В принципі це те, що  сьогодні відбувається в країнах Західної Європи, коли вони масово приймають біженців, відкрили кордони для своїх колишніх колоній. Але при цьому проблеми загострюються в середині цих країн — і терористичні акти, і несприйняття одних людей іншими. Це — виклики, які стоять не лише перед Україною, а й усім світом.

Відкриття ринку землі в Україні може вплинути на міграційні процеси?

— Найімовірніше, це вплине на міграцію внутрішню — з сіл ще більше будуть виїжджати, це і зараз триває. В разі можливості купувати землю громадянами інших країн, на наші землі можуть приїхати фермери з Західної Європи зі своїми агротехнологіями. Якщо зробити потужно механізоване сільське господарство, багато людей безпосередньо для роботи непотрібно. Фермери в Канаді і США становлять 3—5% населення. Можуть спричинити проблему і кліматичні зміни, вплив яких наразі прогнозувати важко.

«ВЛАДА НЕ ЧУЄ ДЕМОГРАФІВ І НЕ МАЄ ДЕМОГРАФІЧНОЇ ПОЛІТИКИ»

— Цими тенденціями цікавляться в уряді? Чи можна якось стримати ситуацію?

— По-перше, влада не слухає демографів, по-друге, немає  виокремлено демографічної політики. Є соціально-економічна політика, яка призводить до зміни демографічних процесів. Наприклад, житлова проблема впливає на рівень народжуваності — уряд має вирішувати цю проблему, друге — це заробітна плата, яку слід підвищувати, щоб родина могла прогодувати дітей (щоб народження дітей не призводило до бідності), третій — соціальна інфраструктура — дитячі садочки, навчальні заклади, робота... Це загальновідомі речі, їх потрібно реалізовувати. Поки цього не буде, демографічні процеси не зміняться. Потрібен нормальний соціально-економічний розвиток, із врахуванням реалій і перспектив. За такої ситуації більшість не поїдуть на заробітки: заробітчани кажуть, що коли зарплата в Україні буде трохи меншою, ніж у Польщі, то вони не поїдуть.

Чи був упродовж незалежності України період, коли вдалося підняти і народжуваність, і рівень життя громадян, щоби відреагували демографічні процеси?

— Однозначно не відповім. Річ у тім, що протягом останніх 30 років рівень народжуваності коливався від 11 до 16 дітей на 10 жінок. Але навряд це можна вважати підняттям народжуваності. Можу додати, що ще на початку 1970 років демографами прогнозувалася демографічна криза. Тоді вже було видно, що чисельність населення в нас стабілізується, а потім, можливо, почне поступово скорочуватись. Але те, що відбулося під час перебудови і в 1990 роки, зруйнувало всі демографічні процеси: обвалилася народжуваність, зросла смертність. Усі ці процеси відбулися в значно коротші терміни, ніж у інших країнах. При Ющенку були доплати при народженні дітей, вони і зараз є. Але світовий досвід свідчить, що, як стимулятор народжуваності, вони працюють лише перші 2 — 3 роки. Потім потрібно додаткові стимули вводити. Допомога  має бути, але — як підтримка родини, а не стимул.

КОЖНА КРАЇНА ПРОХОДИТЬ ЧЕРЕЗ ДЕМОГРАФІЧНИЙ ВИБУХ, СТАБІЛІЗАЦІЮ ТА СКОРОЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ

— Яка ситуація в світі з демографічними процесами? Чи вплине поширення коронавірусу на демографічну картину?

— У Європі ситуація подібна, в світі теж спостерігається тенденція до скорочення рівня народжуваності. Так, у Азії поступово стабілізується чисельність населення, в демографічному сенсі вибух стався в деяких країнах Африки, але там теж буде, згодом, стабілізація, а потім — скорочення. За прогнозами ООН, на 2100 рік у середньому по світу 10 жінок народжуватиме 19—20 дітей. До кінця століття чисельність населення стабілізується: приблизно буде 10—11 мільярдів осіб. Увесь світ іде до скорочення народжуваності, схема всюди однакова, але в різних країнах відбувається в різний час. Україні в цьому сенсі не пощастило — в нас було кілька демографічних катастроф, які підірвали демографічний потенціал: Перша світова війна, жовтневий переворот, визвольні змагання, голод 1921—1923 рр., Голодомор (за нашими підрахунками, крім 1932—1933 рр., його вплив був і в 1934 році), терор 1937 року, період Другої світової війни, голод 1946—1947 років. Ці події через так званий феномен демографічних хвиль докочуються і до сьогодні. Плюс додалась проблема, пов’язана з перебудовою, коли в Україні було обвальне скорочення народжуваності.

Поширення коронавірусу, виходить, не впливає особливо  на загальну смертність...

— Зараз важко сказати про загальний вплив: він буде різноспрямований. Що стосується смертності, то в Україні, в зв’язку зі тим, що люди сидять вдома, можливо, буде нижча смертність від інших інфекційних хвороб. Менше транспортне сполучення призведе до зменшення аварійності. Однак під час карантину люди не можуть нормально відвідувати лікарів — можливо, це сприятиме зростанню смертності від інших причин. Це зможемо сказати, коли матимемо статистичні дані за 2020 рік. Якщо брати показники смертності від COVID-19 на мільйон населення, то Україна виглядає, в порівнянні з іншими країнами, доволі пристойно: в нас рівень смертності вдвічі менший, ніж у середньому  в світі. Я думаю, що карантин позитивно вплинув на скорочення рівня смертності від коронавірусу.